Як історія знову проявляється: уроки, які Америка отримала сто років тому.
Хіт 1915 року в Америці - "Я не вирощувала свого сина для війни" - це одна з перших антивоєнних композицій, що відображає настрої того часу, коли США почали свій шлях до участі у Першій світовій війні.
Цю пісню співали мільйони. Войовничий Теодор Рузвельт зауважив, що "дурні" ті люди, які її наспівують. Адже це майже те ж саме, якби вони співали: "Я не виховувала свою дівчинку матір'ю". Також він написав у журналі Metropolitan Magazine за 1915 рік: "Щодо жінки, яка схвалює пісню "Я не виховувала свого хлопчика солдатом", то її місце в Китаї - переважно в гаремі - а не в Сполучених Штатах. Кожна жінка, яка не виховала свого хлопчика солдатом у разі потреби, не по-жіночому прагне звалити подвійну ношу на іншого хлопчика, чия мати була патріоткою".
Проте Теодор Рузвельт вже не обіймав посаду президента США. На чолі країни стояв демократ-миротворець Вудро Вільсон. Його друга кампанія на виборах 1916 року проходила під девізом: "Він уберіг нас від війни". Риторика Вільсона та його команди була ясною та категоричною: перемога республіканців призведе до конфлікту як із Мексикою, так і з Німеччиною. "Америці не потрібна війна. Єдине рішення - це мирні переговори". Це свідчило про те, що на початку Першої світової війни більшість американців не бажала втягуватися у конфлікт, і політики змушені були враховувати цю думку. Деякі виступали за пацифізм з моральних причин, як, наприклад, видатний промисловець Генрі Форд, тоді як інші сприймали жорстокі бої в Європі лише як боротьбу між імперіалістичними та мілітаристськими державами, уряди яких, на їхню думку, були корумпованими та недостойними підтримки. Також були й відкриті прихильники Німецької імперії.
На противагу Вільсону, республіканський кандидат Чарьз Еванс Х'юз акцентував увагу на важливості мобілізації та підготовки до війни. Його підтримували так звані атлантисти — політично консервативна частина суспільства, яка твердо виступала на боці союзників, зокрема Великої Британії. Серед найвідоміших прихильників англофільського східного істеблішменту був також колишній президент США Теодор Рузвельт.
Однак із часом громадська думка зазнала змін - американці почали сприймати Німецьку імперію як головного європейського агресора. На це вплинули декілька резонансних епізодів війни, в яких німці виглядали не найкращим чином. Зокрема, негативного іміджу вони набули після повідомлень про звірства в Бельгії в 1914 році, розстріл британської медсестри Едіт Кавел, та потоплення британського океанського лайнера "Лузітанія" торпедною атакою підводного човна Німецького імператорського флоту біля південного узбережжя Ірландії в травні 1915 року. Серед інших, тоді загинули й 128 американців. Останньою краплею стала "телеграма Циммермана" - секретна телеграма, відправлена міністром закордонних справ Німеччини Артуром Циммерманом німецькому послу в Мексиці в січні 1917 року, в якій пропонувалося, щоб Мексика вступила у війну проти США. Натомість, в разі перемоги Німеччини, мексиканцям обіцяли повернути втрачені території (Техас, Нью-Мексико, Арізону). Британська розвідка перехопила і розшифрувала телеграму, після чого її було передано США та опубліковано в пресі у березні 1917 року. Її публікація у ЗМІ обурила американців якраз у той момент, коли німецькі підводні човни почали топити американські торговельні судна у Північній Атлантиці в рамках своєї кампанії необмеженої підводної війни.
Отже, 2 квітня 1917 року Вільсон звернувся до Конгресу з проханням провести спеціальну сесію для оголошення війни Німеччині. Він підкреслив, що "у нас немає корисливих намірів". Щоб представити участь США у конфлікті в позитивному світлі, він ідеалізував війну, стверджуючи, що вона "зробить світ безпечнішим для демократії", а також, що це "війна для припинення війни". Вільсон вірив, що результати битв визначають майбутнє світу, і національні інтереси США вимагали рішучих дій. Він усвідомлював, що перемога Центральних держав може мати згубні наслідки для Сполучених Штатів: Німеччина могла б стати домінуючою силою в Європі та контролювати океани, а Латинська Америка ризикувала б опинитися під впливом Берліна. Ідеали демократії, лібералізму та незалежності могли б бути знищені. З іншого боку, якщо союзники здобули б перемогу без допомоги США, існувала б загроза, що вони поділять світ між собою, нехтуючи комерційними інтересами Америки.
Гасло "Мир" залишилося в ужитку, але отримало важливе уточнення: "із честю". 6 квітня 1917 року Конгрес ухвалив рішення про оголошення війни Німеччині. Американські війська почали прибуття до Європи ще в тому ж році. Вони активно залучалися до значних бойових дій на Західному фронті під проводом генерала Джона Дж. Першинга, зокрема, під час фінального Стоденного наступу.
Незважаючи на величезну фінансову підтримку, яку США надавали своїм союзникам від початку війни, сама країна не могла похвалитися потужною армією. Америка залишалася осторонь від гонки озброєнь, що тривала в європейських країнах протягом багатьох років перед Великою війною. У 1916 році чисельність американських військових складала близько 100 000 осіб. У той же час французька, британська, російська та німецька армії вже активно брали участь у боях, де щодня гинули понад 10 000 солдатів. Це означає, що вся армія США на початку інтервенції могла бути знищена всього за тиждень бойових дій, які велися в Європі до цього часу.
Військово-повітряні сили були досить незначними. Екіпажі двох новітніх і найбільших лінкорів, "Техасу" та "Нью-Йорка", жодного разу не відпрацьовували стрільби, а моральний дух моряків залишався на низькому рівні. На квітень 1917 року лише десята частина бойових кораблів ВМС була повністю укомплектована екіпажами. Незважаючи на численні нові системи озброєння, розроблені британцями, німцями, французами та іншими під час війни в Європі, американська армія практично не звертала на них уваги. Наприклад, вона не проводила жодних досліджень у галузі окопної війни, використання отруйних газів, важкої артилерії чи танків і була абсолютно неосвічена щодо стрімкого розвитку повітряної війни.
Створення армії для участі у бойових операціях в Європі спочатку відбувалося досить повільно. Лише в травні 1917 року був ухвалений закон "Про військову службу". Завдяки введенню системи обов'язкового призову вдалося мобілізувати близько 4 мільйонів людей для участі у бойових діях на Західному та Італійському фронтах. При цьому слід зазначити, що до цього часу в США не існувало постійної системи обов'язкової військової служби.
Втім, союзникам довелося довго чекати на допомогу. Знадобився фактично ще рік, поки європейські партнери Америки відчули дружнє плече США на полі бою. Це був рік напруженої дипломатичної роботи, умовлянь, тиску. Генерал Першинг розробив план перекидання у Францію американської армії чисельністю як мінімум у мільйон осіб "якомога швидше", але таку армію потрібно було ще створити.
26 червня 1917 року у Францію прибув перший американський військовий контингент, що складався з 14 тисяч солдатів. Проте їхнє прибуття не вплинуло на перебіг бойових дій. Американським військам потрібно було пройти підготовку, а також дочекатися додаткових підрозділів, які з’явилися лише через три місяці. Переважно новоприбулі займалися облаштуванням комунікацій, будівництвом складів та навчальних центрів. Деякі артилеристи приїхали без артилерії і навіть не мали уявлення про те, як виглядає зброя. Вони були майже не підготовлені до виконання бойових завдань. Яскравим прикладом цього стало те, як французький генерал підійшов до одного з американських солдатів. Замість того, щоб стати на струнку, військовий з радістю передав генералові свою гвинтівку і сів на підлогу, щоб закурити сигарету.
Отже, американці нарешті прибули, але всі запитували: "А де ж американці?" Проте, 4 липня, в День Незалежності США, коли американські війська проходили урочистим маршем у Парижі до могили Лафайєта — одного з авторів Декларації прав людини і громадянина, створеної під час Французької революції і який боровся проти британців під час американської Війни за незалежність, французи з ентузіазмом вітали американців. Особливо їх зворушив вигук полковника Чарльза Стентона: "Лафайєте, ми тут!"
Британці та французи вимагали термінового включення американських військ до своїх рядів, однак генерал Першинг рішуче відповідав "ні". Він обґрунтовував свою позицію тим, що Сполучені Штати вступили у війну як незалежна сила. Першинг наполягав на необхідності сформувати повноцінну американську армію для участі у бойових діях в Європі.
1 червня 1918 року німецькі війська опинилися всього за 65 км від Парижа. Французькі командири знову звернулись до генерала Першинга з проханням об'єднати американські підрозділи з французькими, щоб зупинити стрімкий розвал фронту. Але стійкий генерал знову відмовив. Коли виникла ідея терміново направити в Європу неоптимізованих солдатів для навчання на місці або ж у Британії, Першинг і тут відмовив. В заміну він запропонував знизити вік мобілізації для французів. Ллойд Джордж не стримався: "Генерале Першинг, ви серйозно пропонуєте відправити хлопців в окопи?" На це американський генерал відповів: "Пане прем'єр-міністре, ви ж самі запропонували надіслати в окопи американських юнців, які не мають такої ж підготовки, як французи. Я не бачу суттєвої різниці".
Утім Першинг все ж пішов на певні поступки й американці суттєво допомогли французам стримати німців під Парижем. Ба більше, вони навіть трохи потіснили ворога. Це надзвичайно підняло бойовий дух французів - як армії, так і мирного населення. Офіцер армії Петена, Жан де П'єрфе, записав у щоденнику: "Ми всі відчули, як у наші вени вливається свіжа кров. Життєві сили просто хлинули в тіло Франції, яка вже помирала..."
Зазначимо, що це сталося влітку 1918 року, приблизно за три місяці до того, як Німеччина капітулювала...
Питання американських підкріплень залишалося актуальним. 21 червня 1918 року прем'єр-міністр Канади Роберт Борден, який прибув через Атлантику разом із конвоєм з 13 суден, що доставили понад 30 000 американських військових до Британії, написав своїм колегам в Оттаві: "...Ситуація у Франції є вкрай серйозною, і швидкість, з якою американські війська будуть організовані, підготовлені та екіпіровані, може визначити результат війни". Канада вирішила підтримати США у навчанні своїх солдатів, залучивши канадських офіцерів з великим бойовим досвідом. "Суть проблеми полягає в тому, - пояснював він, - щоб зберегти лінію фронту на Заході, поки американці не будуть готові до рішучих дій". Він підкреслив, що в американців є відмінні бійці, які прагнуть до бою, але найближчі місяці можуть бути дуже неспокійними, і в цей період слід очікувати сильних атак.
На початку липня 1918 року чисельність американських військових у Франції досягла мільйона осіб. Щоденно у порти Франції прибувало близько 20 000 тонн необхідних матеріалів та продовольства. Повільно, але впевнено, США розпочали виробництво озброєння. Проте британський флот вони змогли наздогнати лише на старті Другої світової війни...
14 липня 1918 року в повітряному бою загинув 20-річний американський пілот Квентін Рузвельт. Його літак був збитий поблизу села Шамрі, неподалік від Фер-ан-Тарденуа. Існувала думка, що він випадково приєднався до німецької ескадрильї замість своїх. "Хіба ми не досить огидний народ, якщо бажаємо залишатися осторонь і спостерігати, як Англія та Франція ведуть боротьбу за нашу свободу, збираючи золото в наші кишені?" - писав він своїй нареченій перед відправленням на фронт Першої світової війни. Усі сини Теодора Рузвельта пройшли військову підготовку та брали участь у боях. "Лише той заслуговує на життя, хто не боїться смерті, - зазначив він про свого загиблого сина, - і не гідний смерті той, хто ухиляється від виконання своїх обов'язків".
1 вересня 1919 року остання американська дивізія, яка брала участь у бойових діях, покинула Францію, вирушивши з порту Брест. Кожен солдат отримав документи про демобілізацію, новий мундир, пару черевиків, шинель і 60 доларів у вигляді премії. Цю процедуру пройшли понад три мільйони військовослужбовців — величезна цифра, якщо врахувати початкові дані. У Першій світовій війні військові втрати США становили майже 48 тисяч, що приблизно дорівнює втратам Індії або Сербії, тоді як основні учасники конфлікту зазнали мільйонних втрат.
Війна не стала причиною трансформації США в супердержаву – цей процес розпочався ще до її початку, проте, без сумніву, значно пришвидшила початок епохи американської гегемонії.
Перше зображення - це частина роботи художника Джоана Сінгера Сарджента під назвою "Отруєні іпритом". Джерело: Wikipedia.
