Охорона прав призовників та військовослужбовців: основні виклики в умовах воєнного стану.

Наталія Павловська – адвокат, медіатор та керівний партнер юридичної компанії "IV/\NLAWFIRM", має вчений ступінь доктора юридичних наук та є доцентом.

Аналіз ключових порушень прав військовозобов'язаних і військовослужбовців, колізій у законодавстві та ризиків, що виникають під час воєнного стану.

Стаття 3 Основного Закону України проголошує, що особа, її життя і здоров'я, честь і гідність, а також недоторканність і безпека є найвищими соціальними цінностями в Україні.

Права та свободи особи, а також їхні гарантії формують суть і напрямок роботи держави. Держава несе відповідальність перед громадянами за свої дії. Головним завданням держави є забезпечення та захист прав і свобод людини.

Стаття 59 Конституції України проголошує право кожного на отримання професійної юридичної допомоги. У випадках, що визначені законодавством, така допомога може бути надана безкоштовно. Кожна особа має право вільно обирати захисника своїх прав.

Питання захисту військовозобов'язаних під час мобілізації та воєнного стану є ключовим та складним аспектом надання правової допомоги, яку надають адвокати.

Практично щодня юристи стикаються з труднощами у наданні правової допомоги військовозобов'язаним, що виникають внаслідок неправомірних дій співробітників Територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (далі - ТЦК та СП).

Працівники ТЦК та СП здійснюють неправомірні дії, пов'язані з захистом прав клієнтів адвокатами, зокрема незаконно утримують осіб, вилучають засоби зв'язку, проявляють грубе поводження, а також перешкоджають доступу адвокатів на територію ТЦК та СП. Крім того, вони ігнорують реєстрацію документів, поданих через представників, та не відповідають на запити адвокатів.

У подібних обставинах юрист зобов'язаний демонструвати високий ступінь експертності, здатності до комунікації та майстерності у застосуванні юридичних інструментів для захисту прав і інтересів свого підопічного.

Розроблення максимально ефективної стратегії захисту прав військовозобов'язаного є критично важливою. Адвокат, з урахуванням етичної складової, повинен виходити з особливостей обставин ситуації, яка склалася та використовувати юридичні засоби, щоб не допустити порушення, невизнання законних прав та інтересів клієнта і максимально мінімізувати негативні наслідки.

11 квітня 2024 року Верховна Рада України ухвалила Закон України 3633-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих аспектів проходження військової служби, мобілізації та військового обліку". Цей закон набрав чинності 18 травня 2024 року. Зміни, внесені в рамках закону 3633-IX, стосуються Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі - Закон).

16 травня 2024 року Кабінет Міністрів України (надалі - КМУ) Постановою № 560 затвердив "Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період" (надалі - Порядок).

Закон має пріоритетну юридичну силу над іншими нормативно-правовими актами і є нормою, що діє безпосередньо. Усі підзаконні нормативно-правові акти створюються на основі законів і не повинні суперечити їх змісту. Ця підпорядкованість підзаконних актів законам закріплена в положеннях діючої Конституції України.

В статті 2 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" зазначено, що Правовою основою мобілізаційної підготовки та мобілізації є Конституція України, Закон України "Про оборону України", цей та інші закони України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти.

Таким чином, правові документи повинні бути узгоджені з Конституцією України та законодавством країни, включаючи Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Проте, зазначений порядок, затверджений постановою, містить невідповідності з законом у частині вимог щодо надання додаткових документів для обґрунтування підстав для відстрочки. Ці вимоги не передбачені законом і, внаслідок неузгодженості, штучно обмежують коло осіб, які мають право на отримання відстрочки згідно з положеннями закону.

На основі наведеного вище, виникає юридичний конфлікт, що підриває беззаперечне право осіб на здійснення законного права на відстрочку, яке було надано.

- за пунктом 9 ч.1 ст. 23 Закону - для осіб, зайнятих постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір'ю), які мають серйозні проблеми зі здоров'ям, підтверджені висновком медико-соціальної експертної комісії (далі МСЕК) чи лікарсько-консультативної комісії (далі ЛКК) закладу охорони здоров'я;

Відповідно до пункту 13 частини 1 статті 23 Закону, наявність одного з батьків (або батьків дружини чи чоловіка) з інвалідністю I або II групи є підставою для певних дій. Однак, у правовій державі така ситуація є неприйнятною, оскільки виникає конфлікт між встановленим порядком, закріпленим Постановою, і нормами Закону.

Крім того, загальновідомо, що відстрочка, відповідно до закону, надається на час воєнного стану, який триває 90 днів. Після цього військовозобов'язаний знову має зібрати документи, які він уже подавав для отримання відстрочки, щоб продовжити її ще на 90 діб.

Якщо підопічна особа має сталий стан (інвалідність 1 або 2 групи), чому доглядач змушений знову подавати документи для отримання відстрочки та чекати значний час на довідку? Чому не можна одразу встановити тривалість відстрочки на постійній основі?

Отже, є необхідність переглянути термін дії відстрочки від мобілізації на більш тривалий період. У багатьох випадках підставою для отримання відстрочки є інвалідність особи або наявність дітей, батьків, чоловіка чи дружини з інвалідністю. Оскільки термін дії інвалідності або висновку ЛКК зазвичай становить не менше одного року, встановлення строку дії відстрочки на три місяці виглядає недоцільним. Регулярний збір, подача та обробка документів для продовження відстрочки кожні три місяці призведе до зайвого навантаження на органи місцевого самоврядування та підрозділи ТЦК та СП.

Особливу увагу варто приділити питанням захисту прав військових та їхніх родин.

На сьогодні, для всіх військовослужбовців встановлюється єдина система правового та соціального захисту з урахуванням грошового, матеріального та інших видів забезпечення відповідно до їхньої посади, військового звання, кваліфікації, тривалості та умов військової служби.

Правовий захист військовослужбовців - функція держави. Він передбачає закріплення в законодавчих актах України прав та свобод військовослужбовців, їхніх обов'язків та відповідальності, соціальних пільг і гарантій, а також правовий механізм їх реалізації.

Соціальний захист військових є важливою державної функцією, що має на меті створення системи правових та соціальних гарантій. Ця система забезпечує реалізацію конституційних прав і свобод, а також задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців, враховуючи специфіку їхньої служби та статус у суспільстві. Вона сприяє підтриманню соціальної стабільності у військовому середовищі. До основних аспектів цього захисту належить забезпечення військових у випадках повної, часткової чи тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з причин, що не залежать від них, у старості, а також у інших випадках, визначених законодавством (стаття 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей").

Забезпечення виконання вимог законів, інших нормативно-правових актів щодо соціального й правового захисту військовослужбовців покладається на органи державної влади та органи місцевого самоврядування (стаття 4 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей").

Варто зауважити, що зазначена система соціальних та правових гарантій не поширюється на родичів військовослужбовців, які загинули або померли під час виконання своїх обов'язків внаслідок вчинення злочинів чи адміністративних правопорушень. Також це стосується випадків, коли смерть військовослужбовця сталася через його дії в стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння, або внаслідок навмисного заподіяння собі шкоди (згідно зі статтею 3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"). Жодна особа не має права обмежувати права та свободи військовослужбовців і їхніх сімей, що визначені українським законодавством (відповідно до статті 2 того ж закону).

Держава забезпечує соціальний і правовий захист для військовослужбовців та їхніх родин відповідно до законодавства та нормативно-правових актів, що ним регулюються (стаття 19 Статуту внутрішньої служби). Члени сімей військовослужбовців отримують соціальні послуги згідно з чинними нормами України, які регламентують умови та види підтримки, що надаються родинам та особам, котрі потребують допомоги для підвищення якості свого життя. Ці послуги можуть бути надані як у разі запиту, так і через соціальний супровід, що включає комплексну допомогу у вирішенні різноманітних питань. Користування такими послугами є добровільним, з можливістю вибору їх отримання або відмови, а також врахуванням термінів, необхідних для вирішення існуючих проблем (стаття 3 Закону України "Про соціальні послуги").

Беручи до уваги наведену інформацію та серйозні порушення прав людини, а також ігнорування права на правову допомогу, закріпленого в чинному українському законодавстві, ми спостерігаємо колізії в законодавчих нормах, що призводить до штучного підвищення корупційних ризиків на місцях. Це, в свою чергу, викликає перевантаження судової системи та негативно впливає на міжнародний імідж України як правової держави.