Зібрано інформацію про загибель 420 українських активістів у війні — ZMINA, 4 грудня 2024 року.
Ілюстративне фото з відкритих джерел
"Це ініціатива намагатися закарбувати в українській історії імена загиблих захисників та активістів."
У суспільстві досі точаться дискусії про те, як потрібно правильно вшановувати пам'ять загиблих на війні. На твій погляд, звіт, який ви готуєте, є частиною вшанування цієї пам'яті?
Безперечно, є. Адже всі особи, згадані у звіті, на жаль, загинули. Цей документ є нашою спробою увічнити їхні імена в історії, щоб не лише ті, хто знав цих людей і працював з ними, а й майбутні покоління українців та інших народів могли пам'ятати їхні імена та усвідомлювати, який вагомий внесок зробило громадянське суспільство у боротьбу проти російської агресії.
І це не можна вважати повноцінним документуванням, тому що документування - це певний протокол дій, який дуже схожий із досудовим розслідуванням, яке слідство здійснює в межах кримінальних проваджень. Тут ми більше збирали інформацію в публічній сфері, а також спілкувалися безпосередньо з колегами, з родичами цих загиблих. І для нас основною метою в цьому звіті було саме комплексно підійти до того, щоб зібрати всі ці історії і їх відобразити у звіті. Тому цей звіт називається "звіт-меморіал". Тобто основна його мета - це якраз зібрати все, що можливо, і презентувати в одному документі.
Яким чином ви отримали цю інформацію?
Насправді це дуже непросто було робити, попри те, що дуже багато інформації було в відкритому просторі, але сьогодні, прямуючи на етер, я побачив стенди, присвячені загиблим захисникам, біля Українського Радіо і звернув увагу на те, що двоє військовослужбовців-активістів, які загинули, до нашого звіту не потрапили. Ми докладали дуже багато зусиль, щоб максимально знайти всіх, але, на жаль, все одно нам не вдалося всі ці історії зібрати, тому що їх дуже багато. І дуже помічним у цьому виявились якраз секторальні ініціативи, які збирали інформацію про членів своїх організацій або рухів. Наприклад, у Національній скаутській організації "Пласт" Юрій Юзич дуже системно підійшов до цього, збирає всі історії і публікує про загиблих пластунів під час повномасштабного вторгнення. І це нам дуже допомогло, тому що нам не треба було збирати цю інформацію деінде, вона вся була в одному місці. Ми просто фактично щось уточнювали і одразу переносили це до нашого звіту. Або, наприклад, спільнота "Ультрас", яка так само збирає інформацію про своїх членів і публікує на своєму сайті. І інформація там дуже детальна, що нам дуже допомагає при формуванні звіту.
За якими критеріями ви обирали представників громадянського суспільства, які входять до цього звіту?
Ми акцентували увагу на ключових групах, які отримують вигоду від нашого проєкту. У Центрі прав людини ZMINA до таких належать громадські активісти, волонтери, правозахисники, журналісти та представники релігійних організацій. Це саме ті особи, які вписуються в ці категорії.
Даниїл Попков. Джерело зображення: Укрінформ.
ZMINA готує два окремі звіти: один стосуватиметься цивільних активістів, а інший – тих, хто став військовослужбовцями.
Наскільки мені відомо, ви працюєте над двома окремими звітами. Один з них стосується цивільних представників, а інший — військових. Яка між ними різниця і чому ви вирішили їх розділити?
Розпочну з того, що об'єднує всіх цих людей. Вони загинули, або ж стали жертвами російської агресії — прямо чи опосередковано. Проте їх розділяє те, що в одному випадку йдеться про громадських активістів, які стали військовими, прийняли військову присягу та пішли на фронт.
Інша група, яку слід виділити, – це цивільні особи. Розмежування цих двох категорій є важливим, оскільки вбивство цивільних осіб суперечить нормам міжнародного гуманітарного права. У більшості випадків, наведених у нашому звіті, відкриті кримінальні справи, і наразі триває досудове розслідування щодо порушення звичаїв війни.
В іншому випадку не можна говорити про порушення міжнародного гуманітарного права, тому що ці люди вже були військовослужбовцями. Можливо, в окремих випадках можна говорити про міжнародне гуманітарне право, якщо, наприклад, були випадки знущання над полоненими тощо. У нас у звіті їх немає, але теоретично це може бути.
Якщо розглядати звіт щодо загиблих цивільних осіб, то в основному слід звернути увагу на обставини, при яких загинули активісти. Варто зазначити, що ці люди не були учасниками бойових дій і не використовували зброю; вони були волонтерами та активістами в своїх громадах.
Причини загибелі людей різноманітні. Вони можуть виникати через цілеспрямовані обстріли, коли ракета може вразити житло. Наприклад, після того, як російські військові дізнавалися про активність особи як патріота або громадського діяча, вони вбивали її тільки за цю позицію. Є також випадки, коли людей розстрілювали на блокпостах. Інколи трагедії траплялися, коли автомобіль наїжджав на міну на дорозі, яку росіяни попередньо замінували, коли людина їхала в зону бойових дій. Були зафіксовані випадки ураження автомобілів керованими ракетами та дронами, коли російські війська навмисно атакували транспортні засоби волонтерів, що їхали на евакуацію.
"Російські війська навмисно атакують активістів."
Як ти гадаєш, чи росіяни навмисно намагаються вбити та націлюватися на волонтерів?
Безсумнівно. Це свідома стратегія, що є продовженням політики Росії, сформованої ще до початку повномасштабного вторгнення, щодо поводження з окупованими українськими територіями. Одним із основних аспектів цієї політики стало виявлення громадян України, які активно підтримують патріотичні ідеї, зокрема ветеранів, представників місцевих органів влади, волонтерів тощо. Ці люди підлягали пріоритетному виявленню і/або ліквідації, або ж їх прагнули витіснити з тимчасово окупованих регіонів.
Ким були загиблі активісти
Обговоримо, хто були ті активісти, які загинули. Які з їхніх історій залишилися в твоїй пам'яті?
Вибрати когось конкретного серед безлічі історій сьогодні досить складно, адже кожна людина відіграє важливу роль. Серед відомих активістів можна виділити Романа Ратушного, який заснував і очолив ініціативу "Захистимо Протасів Яр" та активно брав участь у Революції Гідності. Інший значущий діяч — Геннадій Афанасьєв, який довгий час перебував у російському полоні, а після повернення приєднався до кампанії за звільнення політичних в'язнів Кремля. Він також займався навчанням ветеранів програмуванню. Не можна забути про Івана Парамонова, співзасновника громадської організації "Штука" та волонтера, а також журналіста Олександра Махова. Особисто я також знав багато людей, зокрема Ореста Кінаша. Ми мали нагоду разом відвідати зону ООС ще до початку повномасштабного вторгнення, де займалися моніторингом безпекової ситуації та обстановки на контрольних пунктах в'їзду-виїзду. Це лише частина тих, хто активно працює у цій сфері.
Геннадій Афанасьєв. Зображення: facebook.com/ГеннадійАфанасьєв
Щодо цивільних осіб, слід згадати про видатного фотокореспондента та журналіста Максима Левіна, а також волонтерку Юлію Здановську. Не можна забути й про Володимира Вакуленка, якого російські агресори виявили та вбили через його українську ідентичність та активну патріотичну позицію. Вікторія Амеліна, ще одна українська письменниця, також займається важливою справою, документуючи злочини, скоєні росіянами, в рамках правозахисної організації "Truth Hounds". Існує безліч подібних історій, які ілюструють широкий спектр діяльності цих героїчних людей.
Вікторія Амеліна. Фото: facebook.com/Вікторія Амеліна
Нам пишуть радіослухачі про те, що це цілком зрозуміла тактика росіян -- "знищити саме пасіонаріїв, а більшість загнати в стійло".
Цілком погоджуюсь, оскільки Росія сприймає загрозу в кожному, хто має сміливість відстоювати свою гідність і протистояти приниженню, що походить від Російської Федерації. Тому в першу чергу вони прагнуть виявити і знищити тих, хто готовий боротися за свою гідність і гідність своїх рідних.
Яким чином справи та організації функціонують після втрати громадських активістів? Існують випадки, коли, незважаючи на загибель особи, її ініціативи настільки глибоко вплинули на розвиток громади, що послідовники продовжують цю важливу справу.
Ось один цікавий приклад. Ініціатива "Захистимо Протасів Яр" та відповідна громадська організація продовжують свою діяльність, незважаючи на трагічну загибель їхнього лідера Романа Ратушного. Їх зусилля не зупинилися навіть після цієї втрати, і сьогодні організація має амбітні плани на майбутнє, аби захистити заповідну територію Протасів Яр. Проте, на жаль, не завжди все відбувається так, як хотілося б. У нашому звіті ми зазначаємо, що втрата кожного активіста чи представника громадянського суспільства — це не лише трагедія для близьких, але й серйозний удар для їхніх ініціатив та організацій. Зазвичай, ці люди є лідерами, навколо яких зосереджуються зусилля та активності. Якщо згадати Геннадія Афанасьєва і його програму навчання ветеранів, то без його присутності ця ініціатива також перестала існувати. Це яскраво ілюструє важливість особистостей у таких проектах.
Роман Ратушний. Зображення з публічних джерел.
Станом на сьогодні зафіксовано понад 120 загиблих представників цивільного суспільства та більше 300 військовослужбовців.
Скільки представників громадянського суспільства було зафіксовано у кожному з цих звітів?
Станом на зараз загиблих цивільних представників громадянського суспільства понад 120, військовослужбовців понад 300. Тобто це пів тисячі представників громадянського суспільства, яких нам вдалося знайти. Слід сказати на сьогодні це найбільша і єдина збірка. Інших джерел інформації, які були б настільки репрезентативними і комплексними немає.
Яка ключова особливість та значення цього звіту?
Унікальність та значущість цього джерела полягає в тому, що воно є єдиним місцем, де зібрана інформація про всіх представників громадянського суспільства, які пожертвували найціннішим – своїм життям – заради України та її народу. Це також має велике значення для усвідомлення загроз, які постають перед українським суспільством в умовах російської агресії, а також для розуміння втрат, яких ми зазнаємо внаслідок цих подій. Адже, говорячи про роль громадянського суспільства та цих людей, варто зазначити, що саме вони стали рушійною силою, яка просувала наше суспільство вперед, формуючи його порядок денний і вимагаючи необхідних реформ.
