Кость Левицкий: от адвоката к премьеру
Ірина Василик, кандидат історичних наук, завідувач відділу науки Державної академії житлово-комунального господарства
В листопаді минає 151 річниця від дня народження відомого адвоката, публіциста, громадсько-політичного і державного діяча Східної Галичини кінця ХІХ – початку ХХ ст. – Костя Левицького (1859–1941). Ім’я Костя Левицького широко відоме не лише у професійних колах істориків. Без згадки про нього неможливе будь-яке дослідження з юриспруденції, політичної чи економічної історії України кінця ХІХ – початку ХХ ст.
Голова Української націонал-демократичної партії; голова українських фракцій Віденського парламенту і Галицького крайового Сейму; керівник Головної та Загальної Української Ради; прем’єр-міністр Західно-Української Народної Республіки; президент Союзу українських адвокатів; президент Крайового Союзу Кредитового та Крайового союзу Ревізійного; почесний член товариства «Просвіта» та Наукового товариства імені Т. Шевченка, – далеко не всі регалії адвоката Костя Левицького.
Народився 17 листопада 1859 року в містечку Тисмениця, що на Івано-Франківщині. Формування громадсько-політичних поглядів К. Левицького відбувалося під впливом національно свідомого родинного середовища, українських педагогів, народовських громад і студентських гуртків українофільського напряму. Його життєвий шлях – від родини греко-католицького священика через здобуття світської освіти до активної політичної діяльності – був типовим для нового покоління української світської інтелігенції в Галичині, що на зламі ХІХ–ХХ ст. обійняла політичне керівництво українським національним рухом.
Початкову освіту здобув у Тисменицькій середній школі; вчився у Станіславській (тепер Івано-Франківській) гімназії, на юридичному факультеті Львівського університету. Склав докторат у Віденському університеті. У 1890 р. – успішно склав іспит на адвоката. В студентські роки був членом студентських товариств львівського університету “Академічний кружок” та “Дружний Лихвар”; співзасновник і заступник голови товариства “Академічне братство”; співзасновник і голова товариства “Кружок правників” (1881);
В листопаді минає 151 річниця від дня народження відомого адвоката, публіциста, громадсько-політичного і державного діяча Східної Галичини кінця ХІХ – початку ХХ ст. – Костя Левицького (1859–1941). Ім’я Костя Левицького широко відоме не лише у професійних колах істориків. Без згадки про нього неможливе будь-яке дослідження з юриспруденції, політичної чи економічної історії України кінця ХІХ – початку ХХ ст.
Голова Української націонал-демократичної партії; голова українських фракцій Віденського парламенту і Галицького крайового Сейму; керівник Головної та Загальної Української Ради; прем’єр-міністр Західно-Української Народної Республіки; президент Союзу українських адвокатів; президент Крайового Союзу Кредитового та Крайового союзу Ревізійного; почесний член товариства «Просвіта» та Наукового товариства імені Т. Шевченка, – далеко не всі регалії адвоката Костя Левицького.Народився 17 листопада 1859 року в містечку Тисмениця, що на Івано-Франківщині. Формування громадсько-політичних поглядів К. Левицького відбувалося під впливом національно свідомого родинного середовища, українських педагогів, народовських громад і студентських гуртків українофільського напряму. Його життєвий шлях – від родини греко-католицького священика через здобуття світської освіти до активної політичної діяльності – був типовим для нового покоління української світської інтелігенції в Галичині, що на зламі ХІХ–ХХ ст. обійняла політичне керівництво українським національним рухом.
Початкову освіту здобув у Тисменицькій середній школі; вчився у Станіславській (тепер Івано-Франківській) гімназії, на юридичному факультеті Львівського університету. Склав докторат у Віденському університеті. У 1890 р. – успішно склав іспит на адвоката. В студентські роки був членом студентських товариств львівського університету “Академічний кружок” та “Дружний Лихвар”; співзасновник і заступник голови товариства “Академічне братство”; співзасновник і голова товариства “Кружок правників” (1881);
“Творити для себе економічні установи може тільки нарід самосвідомий, а дійти до свободи національної – може тільки нарід економічно незалежний, значить заможний” Кость Левицький.
К. Левицький став одним із зачинателів та активних діячів кооперативного руху. Він був співзасновником і головою низки економічних товариств і організацій, таких як: споживча кооперація у Львові “Народна Торгівля”; товариства українських ремісників “Зоря” (1884 р.); страхового товариства “Дністер” (1892 р.); банку “Дністер”1894 р.; генеральний директор Крайового Союзу Кредитового, згодом Центробанку (1898 – 1939 рр.); Крайового Союзу Ревізійного (1904 – 1939 рр.); голова контрольної ради парцеляційного (земельного) товариства “Земля” (1907 р.); ініціатор створення “Земельного банку іпотетичного” (1910);
В цілому, у публічній діяльності К. Левицький поєднував політичну активність з працею в національно-культурних і наукових інституціях, створенням українських економічних і фінансових об’єднань, участю у кооперативному русі, видавничою та публіцистичною роботою, пропагуванням політичних прав і свобод серед широких верств населення. Така багатогранність відповідала тогочасним завданням українського національного руху, керівництво якого усвідомлювало, що політична сила народу залежить від усього комплексу національних надбань; лежала в руслі реалізації концепції „органічної праці”.
Як фаховий юрист К. Левицький багато зробив для створення й оновлення статутів українських товариств, що сприяло підпорядкуванню їх діяльності єдиній програмі, яка відповідала програмним цілям Української націонал-демократичної партії. Керував секцією правників у рамках Наукового товариства ім. Т. Шевченка, був редактором юридичних часописів, видав «Німецько-український правничий словник».
К. Левицький став одним із зачинателів та активних діячів кооперативного руху. Він був співзасновником і головою низки економічних товариств і організацій, таких як: споживча кооперація у Львові “Народна Торгівля”; товариства українських ремісників “Зоря” (1884 р.); страхового товариства “Дністер” (1892 р.); банку “Дністер”1894 р.; генеральний директор Крайового Союзу Кредитового, згодом Центробанку (1898 – 1939 рр.); Крайового Союзу Ревізійного (1904 – 1939 рр.); голова контрольної ради парцеляційного (земельного) товариства “Земля” (1907 р.); ініціатор створення “Земельного банку іпотетичного” (1910);
В цілому, у публічній діяльності К. Левицький поєднував політичну активність з працею в національно-культурних і наукових інституціях, створенням українських економічних і фінансових об’єднань, участю у кооперативному русі, видавничою та публіцистичною роботою, пропагуванням політичних прав і свобод серед широких верств населення. Така багатогранність відповідала тогочасним завданням українського національного руху, керівництво якого усвідомлювало, що політична сила народу залежить від усього комплексу національних надбань; лежала в руслі реалізації концепції „органічної праці”.
Як фаховий юрист К. Левицький багато зробив для створення й оновлення статутів українських товариств, що сприяло підпорядкуванню їх діяльності єдиній програмі, яка відповідала програмним цілям Української націонал-демократичної партії. Керував секцією правників у рамках Наукового товариства ім. Т. Шевченка, був редактором юридичних часописів, видав «Німецько-український правничий словник».
«В політиці потрібно брати що можна і поки час, щоб не було запізно»!
Кость Левицький.
Та найбільш відомий Кость Левицький, як адвокат, який став успішним політиком. Політична кар’єра К. Левицького була невід’ємно пов’язана з національно-демократичною течією українського руху в Галичині, де він пройшов шлях від рядового члена політичного товариства „Народна рада” до голови Народного комітету Української націонал-демократичної партії, що була найвпливовішою політичною силою в Галичині. За період керівництва К. Левицького УНДП успішно поєднувала парламентську діяльність з організацією масових акцій на її підтримку. К. Левицький докладав чималих зусиль до розбудови партійної мережі УНДП й перетворення партії в масовий національно-демократичний рух. Він особисто займався формуванням штабів УНДП на всіх рівнях і базою для них стали адвокатські контори друзів-юристів К.Левицького, бувших випускників Львівського університету, які працювали по всій території Галичини.
Кость Левицький.
Та найбільш відомий Кость Левицький, як адвокат, який став успішним політиком. Політична кар’єра К. Левицького була невід’ємно пов’язана з національно-демократичною течією українського руху в Галичині, де він пройшов шлях від рядового члена політичного товариства „Народна рада” до голови Народного комітету Української націонал-демократичної партії, що була найвпливовішою політичною силою в Галичині. За період керівництва К. Левицького УНДП успішно поєднувала парламентську діяльність з організацією масових акцій на її підтримку. К. Левицький докладав чималих зусиль до розбудови партійної мережі УНДП й перетворення партії в масовий національно-демократичний рух. Він особисто займався формуванням штабів УНДП на всіх рівнях і базою для них стали адвокатські контори друзів-юристів К.Левицького, бувших випускників Львівського університету, які працювали по всій території Галичини.
«Ми повинні вибирати на політиків сам цвіт нашої інтелігенції»
Кость Левицький.
Важливою складовою політичної діяльності К. Левицького була його депутатська робота у двох основних законодавчих органах Австро-Угорщини – австрійському парламенті і Галицькому крайовому сеймі, де напередодні Першої світової війни він керував українськими фракціями. Зусилля українського парламентського представництва спрямовувалося на зростання політичного впливу українців у державі, залучення важелів державної політики до розв’язання українсько-польського конфлікту, досягнення українцями практичних здобутків у культурно-освітній та економічній сферах. Діяльність у Галицькому сеймі К. Левицький будував на тезі про прагнення українців добитися національної рівноправності й різкій критиці польських політиків за небажання міжнаціональної злагоди. Українські депутати Галицького сейму під керівництвом К. Левицького вели „голосну обструкцію” (блокування трибуни протягом певного періоду) на засіданнях, паралізувавши на кілька років роботу крайового парламенту до ухвалення виборчої реформи. В умовах домінування польських політиків у Галицькому сеймі й Віденському парламенті від Галичини, політика українських депутатів не була надто ефективною з точки зору практичних рішень, однак українські парламентські представництва змушували рахуватися з собою як із політичними чинниками. К. Левицький здебільшого особисто представляв інтереси українців на виснажливих переговорах з австрійськими й польськими політиками й входив до елітної верхівки імперії Габсбургів.
Кость Левицький.
Важливою складовою політичної діяльності К. Левицького була його депутатська робота у двох основних законодавчих органах Австро-Угорщини – австрійському парламенті і Галицькому крайовому сеймі, де напередодні Першої світової війни він керував українськими фракціями. Зусилля українського парламентського представництва спрямовувалося на зростання політичного впливу українців у державі, залучення важелів державної політики до розв’язання українсько-польського конфлікту, досягнення українцями практичних здобутків у культурно-освітній та економічній сферах. Діяльність у Галицькому сеймі К. Левицький будував на тезі про прагнення українців добитися національної рівноправності й різкій критиці польських політиків за небажання міжнаціональної злагоди. Українські депутати Галицького сейму під керівництвом К. Левицького вели „голосну обструкцію” (блокування трибуни протягом певного періоду) на засіданнях, паралізувавши на кілька років роботу крайового парламенту до ухвалення виборчої реформи. В умовах домінування польських політиків у Галицькому сеймі й Віденському парламенті від Галичини, політика українських депутатів не була надто ефективною з точки зору практичних рішень, однак українські парламентські представництва змушували рахуватися з собою як із політичними чинниками. К. Левицький здебільшого особисто представляв інтереси українців на виснажливих переговорах з австрійськими й польськими політиками й входив до елітної верхівки імперії Габсбургів.
“Працювати треба ідейно, щоб дати свою духовну лепту для рідного народу” Кость Левицький.
У роки Першої світової війни Кость Левицький залишався одним із чільних українських політиків, був головою Головної Української Ради і Загальної Української Ради. Зусилля К. Левицького спрямовувалися на відстоювання українських геополітичних інтересів, що стало особливо актуальним у зв’язку з процесами відновлення польської державності; налагодженні співпраці з представниками Наддніпрянської України в особі Союзу Визволення України. Позиція К. Левицького спиралася на засади проавстрійського лоялізму; перспективи розв’язку українського питання він бачив у співпраці з австро-німецьким блоком. Логічним наслідком позицій К. Левицького в українському політикумі стало зайняття ним посади голови першого уряду Західно-Української Народної Республіки – Державного Секретаріату.
У роки Першої світової війни Кость Левицький залишався одним із чільних українських політиків, був головою Головної Української Ради і Загальної Української Ради. Зусилля К. Левицького спрямовувалися на відстоювання українських геополітичних інтересів, що стало особливо актуальним у зв’язку з процесами відновлення польської державності; налагодженні співпраці з представниками Наддніпрянської України в особі Союзу Визволення України. Позиція К. Левицького спиралася на засади проавстрійського лоялізму; перспективи розв’язку українського питання він бачив у співпраці з австро-німецьким блоком. Логічним наслідком позицій К. Левицького в українському політикумі стало зайняття ним посади голови першого уряду Західно-Української Народної Республіки – Державного Секретаріату.
“Конституція є гарантом життя та свободи кожного громадянина держави” Кость Левицький.
Зосередження в руках К. Левицького ряду керівних посад наділяло його значними владними повноваженнями, що інколи порівнювалися сучасниками з диктаторськими. Останнє, однак, не було можливим з огляду на демократичний механізм ухвалення рішень і доволі сильне конкурентне середовище. Високий авторитет К. Левицького в українському галицькому суспільстві, його входження до найвищого щабля української політичної еліти Галичини пояснювалось як вмілою побудовою політичної кар’єри, родинними зв’язками й оптимальною для тогочасного політика юридичною освітою, так і особистими якостями К. Левицького – працьовитістю, амбіційністю, вмінням шукати компроміси. Проте в період ЗУНР К. Левицький уже належав до старшої генерації українських політиків, помірковані погляди яких йшли врозріз з радикалізацією настроїв української громадськості.
В грудні 1918 р., після відставки з посади голови Держсекретаріату ЗУНР, Кость Левицький з частиною уряду переїхав до Тернополя, потім до Станіслава (нині Івано-Франківськ), а в березні 1919 р. – до Кам’янця-Подільського. З боку ЗУНР він здійснив усю підготовчу роботу до Злуки з УНР, яка відбулася 22 січня 1919 р.
З 1919 р. – 1924 р. – працював в уряді Західно-Української Народної Республіки на еміграції у Відні. Спочатку на посаді уповноваженого у справі преси і пропаганди, пізніше уповноваженого секретаря закордонних справ.
Очолював делегації ЗУНР на міжнародних конференціях у Ризі (1920), Женеві (1921) та був членом делегації ЗУНР на Генуезькій конференції (1922). Водночас очолював Комітет політичної еміграції;
В 1924 р. – повернувся до Львова і продовжив громадську і наукову діяльність. Належав до Українського національно-демократичного об’єднання.
В 1920-30-х рр. – був керівником Союзу українських адвокатів. У 1935–1939 рр. – членом начальної ради Адвокатів у Варшаві, редактором видання “Життя і Право” і директором Центробанку.
Написав низку фундаментальних праць з історії українського національно-визвольного руху, насамперед таких, як «Історія політичної думки галицьких українців 1848–1914 рр.» (1926), «Історія визвольних змагань галицьких українців в часи світової війни 1914–1918 рр.» (1928–1930), «Великий зрив» (1931).
Зосередження в руках К. Левицького ряду керівних посад наділяло його значними владними повноваженнями, що інколи порівнювалися сучасниками з диктаторськими. Останнє, однак, не було можливим з огляду на демократичний механізм ухвалення рішень і доволі сильне конкурентне середовище. Високий авторитет К. Левицького в українському галицькому суспільстві, його входження до найвищого щабля української політичної еліти Галичини пояснювалось як вмілою побудовою політичної кар’єри, родинними зв’язками й оптимальною для тогочасного політика юридичною освітою, так і особистими якостями К. Левицького – працьовитістю, амбіційністю, вмінням шукати компроміси. Проте в період ЗУНР К. Левицький уже належав до старшої генерації українських політиків, помірковані погляди яких йшли врозріз з радикалізацією настроїв української громадськості.
В грудні 1918 р., після відставки з посади голови Держсекретаріату ЗУНР, Кость Левицький з частиною уряду переїхав до Тернополя, потім до Станіслава (нині Івано-Франківськ), а в березні 1919 р. – до Кам’янця-Подільського. З боку ЗУНР він здійснив усю підготовчу роботу до Злуки з УНР, яка відбулася 22 січня 1919 р.З 1919 р. – 1924 р. – працював в уряді Західно-Української Народної Республіки на еміграції у Відні. Спочатку на посаді уповноваженого у справі преси і пропаганди, пізніше уповноваженого секретаря закордонних справ.
Очолював делегації ЗУНР на міжнародних конференціях у Ризі (1920), Женеві (1921) та був членом делегації ЗУНР на Генуезькій конференції (1922). Водночас очолював Комітет політичної еміграції;
В 1924 р. – повернувся до Львова і продовжив громадську і наукову діяльність. Належав до Українського національно-демократичного об’єднання.
В 1920-30-х рр. – був керівником Союзу українських адвокатів. У 1935–1939 рр. – членом начальної ради Адвокатів у Варшаві, редактором видання “Життя і Право” і директором Центробанку.
Написав низку фундаментальних праць з історії українського національно-визвольного руху, насамперед таких, як «Історія політичної думки галицьких українців 1848–1914 рр.» (1926), «Історія визвольних змагань галицьких українців в часи світової війни 1914–1918 рр.» (1928–1930), «Великий зрив» (1931).
“Міжнаціональні суперечності шкодять соціальному, культурному й економічному прогресу й роблять його майже неможливим, і тому всі повинні бути готовими співпрацювати над справою національного порозуміння”
Кость Левицький.
Після входження Західної України в УРСР очолив Український комітет захисту і делегацію галицької громадськості до речників нової влади (1939), за що був ув’язнений за особистим наказом народного комісара внутрішніх справ УРСР І. Сєрова.
У віці 80-років Кость Левицький був вивезений до Москви й провів на Луб’янці майже півтора року. Його справою займалися особисто Л. Берія та В. Мо¬лотов, які розуміли, що репресії й ув’язнення К. Левицького спричинять різко негативну реакцію українців приєднаного краю. «Визволяти» К. Левицького намагалися усі його колеги-адвокати, які з ним працювали в різних організаціях. Навесні 1941 р. за відсутності доказів К. Левицький був звільнений і повернувся до Львова.
У липні 1941 р. він став одним із ініціаторів і першим головою Української національної ради у Львові. Помер на 83 році життя 12 листопада 1941 року.
Аналізуючи особисті якості, сучасники Костя Левицького згадували, що він мав міцне здоров’я, був кваліфікованим адвокатом, ввічливим і тактовним, вів «джентельменське» суперництво з колегою-адвокатом Євгеном Олесницьким, був оптимістом, прогнозованим у поведінці, цінував і оберігав свою сім’ю.
Сім’я Левицьких
Батьки – Антон і Костянтина (Костуня) Левицькі активно допомагали у роботі філії товариства «Просвіта», яку К. Левицький разом з батьком-священником започаткували у рідному селі Нижневі. Саме батьки К.Левицького і їхня оселя стали просвітнім і культурним центром для всієї округи.
Дружина – Ольга Левицька-Огоновська, за освітою педагог, допомагала Кості Левицькому у всіх починаннях, хоча не була публічною особою. Вона була членкинею партії та започаткованих чоловіком економічних і культурних товариств і брала в їх роботі активну участь, об’єднала дружин інших політичних діячів у клуб, організовувала різноманітні заходи, конференції, фестивалі, конкурси тощо. Єдина дочка цього подружжя – Софія Левицька померла від запалення легенів в переддень проголошення ЗУНР 1 листопада 1918 р, за 10 днів до того, як батько очолив уряд.
Характеризуючи Костя Левицького, як політика, історик з діаспори Ілля Витанович писав: “Кость Левицький був у своїй службі громаді і народові переконаним і щиро відданим демократом, правим і послідовним. Великої уваги викликала швидкість і глибочінь його думки, збережена до пізньої старости, логічна послідовність мислення і в кожній діловій справі – опертя на її правну основаність”.
До цього необхідно додати, що він був завжди обережним у судженнях, стриманим і коректним у громадських ситуаціях. К. Левицький не дозволяв собі погано говорити про своє оточення і про своїх політичних суперників (Євген Олесницький, Євген Петрушевич) та опонентів. В ухваленні конкретних рішень зважував всі “за” і “проти”, йому була властива прогнозованість.
Водночас Кость Левицький був політиком так званої “австрійської школи”, яких історики інколи називають “галицькими консерваторами”. Цей консерватизм виявлявся в толерантному ставленні до опонентів, у тактовності, постійній участі та ініціюванні різноманітних переговорів, нарад, конференцій, консультацій тощо, у вмінні вислухати і зробити власні висновки, зрештою, у небажанні ні з ким конфліктувати. Вся діяльність Костя Левицького носила чітко демократичний характер. Методи досягнення цілей у політичній галузі носили парламентський характер, перевага надавалась мирним переговорам.
Попри значні заслуги на ниві юриспруденції, політичного, громадського та кооперативного руху й безумовний інтерес до постаті К. Левицького, його громадсько-політична, економічна та просвітньо-наукова діяльність ще маловідома широким колам і заслуговує на популяризацію як серед фахівців, так і серед громадськості.
Кость Левицький.
Після входження Західної України в УРСР очолив Український комітет захисту і делегацію галицької громадськості до речників нової влади (1939), за що був ув’язнений за особистим наказом народного комісара внутрішніх справ УРСР І. Сєрова.
У віці 80-років Кость Левицький був вивезений до Москви й провів на Луб’янці майже півтора року. Його справою займалися особисто Л. Берія та В. Мо¬лотов, які розуміли, що репресії й ув’язнення К. Левицького спричинять різко негативну реакцію українців приєднаного краю. «Визволяти» К. Левицького намагалися усі його колеги-адвокати, які з ним працювали в різних організаціях. Навесні 1941 р. за відсутності доказів К. Левицький був звільнений і повернувся до Львова.
У липні 1941 р. він став одним із ініціаторів і першим головою Української національної ради у Львові. Помер на 83 році життя 12 листопада 1941 року.
Аналізуючи особисті якості, сучасники Костя Левицького згадували, що він мав міцне здоров’я, був кваліфікованим адвокатом, ввічливим і тактовним, вів «джентельменське» суперництво з колегою-адвокатом Євгеном Олесницьким, був оптимістом, прогнозованим у поведінці, цінував і оберігав свою сім’ю.
Сім’я Левицьких
Батьки – Антон і Костянтина (Костуня) Левицькі активно допомагали у роботі філії товариства «Просвіта», яку К. Левицький разом з батьком-священником започаткували у рідному селі Нижневі. Саме батьки К.Левицького і їхня оселя стали просвітнім і культурним центром для всієї округи.
Дружина – Ольга Левицька-Огоновська, за освітою педагог, допомагала Кості Левицькому у всіх починаннях, хоча не була публічною особою. Вона була членкинею партії та започаткованих чоловіком економічних і культурних товариств і брала в їх роботі активну участь, об’єднала дружин інших політичних діячів у клуб, організовувала різноманітні заходи, конференції, фестивалі, конкурси тощо. Єдина дочка цього подружжя – Софія Левицька померла від запалення легенів в переддень проголошення ЗУНР 1 листопада 1918 р, за 10 днів до того, як батько очолив уряд.
Характеризуючи Костя Левицького, як політика, історик з діаспори Ілля Витанович писав: “Кость Левицький був у своїй службі громаді і народові переконаним і щиро відданим демократом, правим і послідовним. Великої уваги викликала швидкість і глибочінь його думки, збережена до пізньої старости, логічна послідовність мислення і в кожній діловій справі – опертя на її правну основаність”.
До цього необхідно додати, що він був завжди обережним у судженнях, стриманим і коректним у громадських ситуаціях. К. Левицький не дозволяв собі погано говорити про своє оточення і про своїх політичних суперників (Євген Олесницький, Євген Петрушевич) та опонентів. В ухваленні конкретних рішень зважував всі “за” і “проти”, йому була властива прогнозованість.
Водночас Кость Левицький був політиком так званої “австрійської школи”, яких історики інколи називають “галицькими консерваторами”. Цей консерватизм виявлявся в толерантному ставленні до опонентів, у тактовності, постійній участі та ініціюванні різноманітних переговорів, нарад, конференцій, консультацій тощо, у вмінні вислухати і зробити власні висновки, зрештою, у небажанні ні з ким конфліктувати. Вся діяльність Костя Левицького носила чітко демократичний характер. Методи досягнення цілей у політичній галузі носили парламентський характер, перевага надавалась мирним переговорам.
Попри значні заслуги на ниві юриспруденції, політичного, громадського та кооперативного руху й безумовний інтерес до постаті К. Левицького, його громадсько-політична, економічна та просвітньо-наукова діяльність ще маловідома широким колам і заслуговує на популяризацію як серед фахівців, так і серед громадськості.
