Міжнародно-правові стандарти захисту прав інтелектуальної власності: підходи до розуміння
Ірина Шинкарьова, студентка 6-го курсу факультету соціології і права НТУУ «КПІ»
З точки зору права (практики використання цього поняття у національному законодавстві) стандарт - це документ, виданий та затверджений офіційним органом для постійного використання, що містить керівництва, правила або характеристики, спрямовані на забезпечення оптимальних результатів.
Загалом стандарти розробляються і використовуються у зв'язку з тим, що відповідні кола суспільства (виробники, споживачі, торгівля) стикаються з проблемами, які вимагають спільних рішень. Стандарти базуються на загальновизнаних результатах науки, техніки та практичного досвіду.
Міжнародні та регіональні стандарти приймаються відповідно міжнародними та регіональними організаціями по стандартизації. Міжнародна стандартизація спрямована на полегшення торговельних і виробничих відносин у світі, що особливо актуально при становленні глобальних міжнародних ринків, таких як Єдиний Європейський, Північно-Американський, Азіатсько-Тихоокеанський. Регіональна стандартизація спрямована на захист інтересів окремого регіону. Зокрема, стандартизація в Європі (регіональна стандартизація) призначена для забезпечення потреб Єдиного Європейського ринку.
Необхідність створення міжнародних стандартів викликана на сам перед наступними причинами:
Національні стандарти розробляються національними органами зі стандартизації (в Україні - Держстандартом).
У контексті аналізу міжнародно-правових актів з питань захисту прав інтелектуальної власності та дослідженням вибраної нами теми, слід з’ясувати, яке ж саме значення мають міжнародні стандарти у сфері захисту ПІВ.
Поняття міжнародно-правових стандартів широко вживаються як у науковій літературі галузевого спрямування, так і у деяких міжнародно-правових актах. Часто синонімом міжнародно-правових стандартів пропонується використовувати термін «міжнародно-правова норма». Вважаємо, що одночасне використання як і у нормотворчій діяльності, так і у наукових напрацюваннях різних, на нашу думку, понять для позначення одних і тих же правових явищ потребує детального з’ясування. Більше того, аналіз та чітке розмежування таких правових категорій, як «міжнародно-правовий стандарт» та «міжнародно-правова норма» дозволить ґрунтовніше охарактеризувати міжнародно-правові акти з питань захисту прав інтелектуальної власності, адже ці поняття часто вживаються у юридичній літературі.
У науці міжнародного права міжнародно-правовою нормою вважається юридично-обов’язкове правило поведінки, що створюється суб’єктами міжнародного права і регулює відносини між ними, а також відносини за участю осіб, які не є такими суб’єктами, тобто міжнародно-правові норми виникають у результаті ухвалення міжнародно-правових актів.
Виникає запитання: чи створює міжнародно-правову норму конвенція, яка ще не ратифікована. На нашу думку, не створює. Адже беззаперечним є той факт, що норма права (правова норма) - це завжди обов’язкове правило. Якщо відповідне правило не має юридичної сили, то доцільно вести мову не про норму права (правову норму), а про певні зразки майбутньої норми, орієнтири певної поведінки. І такими треба вважати міжнародно-правові стандарти. Вони розробляються міжнародними організаціями чи іншими суб’єктами міжнародного права у формі різних міжнародно-правових актів. Такі за юридичною силою можуть бути рекомендаційними та обов’язковими.
Цей поділ має важливе значення, оскільки дозволяє вказати на два види міжнародно-правових стандартів. Перший вид, на нашу думку, охоплює ті правила поведінки прийняття та впровадження яких тільки передбачається. Таким чином, ці стандарти набувають статусу правових зразків. Як приклад, таких можна навести визначені у програмних та рекомендаційних документах міжнародних організацій пропозиції, що формуються у результаті моніторингу стану виконання чинних міжнародно-правових актів. Виявивши упущення чи інші прогалини у міжнародно-правовому регулюванні певних відносин, міжнародні організації традиційно вказують способи удосконалення міжнародно-правового забезпечення у певній сфері. Власне сформовані ними положення чи правила з метою удосконалення механізму правового регулювання відносин, зокрема і у сфері охорони ПІВ, і є міжнародно-правовими стандартами.
До другої групи міжнародно-правових стандартів належать такі правила поведінки, які є обов’язковими для певних суб’єктів міжнародного права, адже зафіксовані у законодавстві певних країн, а для інших держав є тими орієнтирами, впровадження яких на практиці очікується в майбутньому.
Очевидно, міжнародно-правовими стандартами відповідні зразкові правила можна вважати тільки у тому разі, якщо вони розроблені суб’єктами міжнародного права, які об’єднують більшість держав світу або певного регіону. Такими, наприклад, можуть бути всесвітні та регіональні міжнародні організації, які створюються з метою напрацювання однакових для всіх мінімальних стандартів шляхом участі держав-членів відповідних організацій у їх розробці.
З урахуванням наведеного пропонуємо вважати поняття «міжнародно-правові стандарти» ширшим і аж ніяк не тотожним поняттю «міжнародно-правові норми». Останні можуть бути міжнародно-правовими стандартами, але не всі міжнародно-правові стандарти є міжнародно-правовими нормами. Так, міжнародно-правові норми мають договірний характер і є обов’язковими до виконання. Натомість міжнародно-правові стандарти можуть бути доктринальними розробками.
Використані джерела:
З точки зору права (практики використання цього поняття у національному законодавстві) стандарт - це документ, виданий та затверджений офіційним органом для постійного використання, що містить керівництва, правила або характеристики, спрямовані на забезпечення оптимальних результатів.
Загалом стандарти розробляються і використовуються у зв'язку з тим, що відповідні кола суспільства (виробники, споживачі, торгівля) стикаються з проблемами, які вимагають спільних рішень. Стандарти базуються на загальновизнаних результатах науки, техніки та практичного досвіду.
Міжнародні та регіональні стандарти приймаються відповідно міжнародними та регіональними організаціями по стандартизації. Міжнародна стандартизація спрямована на полегшення торговельних і виробничих відносин у світі, що особливо актуально при становленні глобальних міжнародних ринків, таких як Єдиний Європейський, Північно-Американський, Азіатсько-Тихоокеанський. Регіональна стандартизація спрямована на захист інтересів окремого регіону. Зокрема, стандартизація в Європі (регіональна стандартизація) призначена для забезпечення потреб Єдиного Європейського ринку.
Необхідність створення міжнародних стандартів викликана на сам перед наступними причинами:
- досягнення максимально можливого рівня ефективності промисловості і торгівлі в усьому світі;
- міжнародному співробітництві у різних сферах суспільних відносин.
Національні стандарти розробляються національними органами зі стандартизації (в Україні - Держстандартом).
У контексті аналізу міжнародно-правових актів з питань захисту прав інтелектуальної власності та дослідженням вибраної нами теми, слід з’ясувати, яке ж саме значення мають міжнародні стандарти у сфері захисту ПІВ.
Поняття міжнародно-правових стандартів широко вживаються як у науковій літературі галузевого спрямування, так і у деяких міжнародно-правових актах. Часто синонімом міжнародно-правових стандартів пропонується використовувати термін «міжнародно-правова норма». Вважаємо, що одночасне використання як і у нормотворчій діяльності, так і у наукових напрацюваннях різних, на нашу думку, понять для позначення одних і тих же правових явищ потребує детального з’ясування. Більше того, аналіз та чітке розмежування таких правових категорій, як «міжнародно-правовий стандарт» та «міжнародно-правова норма» дозволить ґрунтовніше охарактеризувати міжнародно-правові акти з питань захисту прав інтелектуальної власності, адже ці поняття часто вживаються у юридичній літературі.
У науці міжнародного права міжнародно-правовою нормою вважається юридично-обов’язкове правило поведінки, що створюється суб’єктами міжнародного права і регулює відносини між ними, а також відносини за участю осіб, які не є такими суб’єктами, тобто міжнародно-правові норми виникають у результаті ухвалення міжнародно-правових актів.
Виникає запитання: чи створює міжнародно-правову норму конвенція, яка ще не ратифікована. На нашу думку, не створює. Адже беззаперечним є той факт, що норма права (правова норма) - це завжди обов’язкове правило. Якщо відповідне правило не має юридичної сили, то доцільно вести мову не про норму права (правову норму), а про певні зразки майбутньої норми, орієнтири певної поведінки. І такими треба вважати міжнародно-правові стандарти. Вони розробляються міжнародними організаціями чи іншими суб’єктами міжнародного права у формі різних міжнародно-правових актів. Такі за юридичною силою можуть бути рекомендаційними та обов’язковими.
Цей поділ має важливе значення, оскільки дозволяє вказати на два види міжнародно-правових стандартів. Перший вид, на нашу думку, охоплює ті правила поведінки прийняття та впровадження яких тільки передбачається. Таким чином, ці стандарти набувають статусу правових зразків. Як приклад, таких можна навести визначені у програмних та рекомендаційних документах міжнародних організацій пропозиції, що формуються у результаті моніторингу стану виконання чинних міжнародно-правових актів. Виявивши упущення чи інші прогалини у міжнародно-правовому регулюванні певних відносин, міжнародні організації традиційно вказують способи удосконалення міжнародно-правового забезпечення у певній сфері. Власне сформовані ними положення чи правила з метою удосконалення механізму правового регулювання відносин, зокрема і у сфері охорони ПІВ, і є міжнародно-правовими стандартами.
До другої групи міжнародно-правових стандартів належать такі правила поведінки, які є обов’язковими для певних суб’єктів міжнародного права, адже зафіксовані у законодавстві певних країн, а для інших держав є тими орієнтирами, впровадження яких на практиці очікується в майбутньому.
Очевидно, міжнародно-правовими стандартами відповідні зразкові правила можна вважати тільки у тому разі, якщо вони розроблені суб’єктами міжнародного права, які об’єднують більшість держав світу або певного регіону. Такими, наприклад, можуть бути всесвітні та регіональні міжнародні організації, які створюються з метою напрацювання однакових для всіх мінімальних стандартів шляхом участі держав-членів відповідних організацій у їх розробці.
З урахуванням наведеного пропонуємо вважати поняття «міжнародно-правові стандарти» ширшим і аж ніяк не тотожним поняттю «міжнародно-правові норми». Останні можуть бути міжнародно-правовими стандартами, але не всі міжнародно-правові стандарти є міжнародно-правовими нормами. Так, міжнародно-правові норми мають договірний характер і є обов’язковими до виконання. Натомість міжнародно-правові стандарти можуть бути доктринальними розробками.
Використані джерела:
- http://www.wipo.int офіційний сайт всесвітньої організації інтелектуальної власності;
- Дахно І.І. Право Європейського Союзу: англо-українсько-російський глосарій. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 234 с. ISBN 978-966-364-542-1;
- Декрет Кабінету Міністрів України “Про стандартизацію і сертифікацію” N46-93 від 10 травня 1993 року;
- Кузнєцов Ю.М., Косенюк Г.В., Данильченко М.Г. Інтелектуальна власність. Навчальний посібник// За за. Ред.. проф.. Ю.ММ. Кузнєцова. – Тернопіль: Економічна думка, 2006. – 419 с. ISBN ;
- Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник. / Пер. З рос. – Харків: Консум, 2006. – 656 с. ISBN 966-7920-09-7;
- Головкова О.М. Генезис правової охорони інтелектуальної власності. // «Форум права (електронне наукове фахове видання)». – Харківський національний університет внутрішніх справ, 2008. - № 1. – Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2008-1.htm
- Agreement on Trade-Related Aspects of Intellectual Property Rights//
- Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності
