Юридичний портал

Адвокат пообіцяв отримати виправдувальний вирок за $10 тисяч, але, як стверджують, привласнив ці кошти: як Верховний Суд розглядав цю справу - sud.ua

У рішенні Верховного Суду від 10 листопада 2026 року у справі № 686/25691/16-к, ухваленому колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, було розглянуто питання щодо меж перевірки допустимості доказів, законності зміни підслідності, а також обов'язку апеляційного суду надати детальну відповідь на аргументи сторони обвинувачення.

Обставини ситуації

За інформацією обвинувачення, адвокат, що отримав ліцензію на адвокатську діяльність у 1999 році, у період з березня по серпень 2016 року спонукав жінку до того, щоб вона надала 10 000 доларів США як неправомірну вигоду прокурорам і суддям.

Згідно з інформацією, наданою стороною обвинувачення, адвокат запевняв їх у можливості досягти виправдувального вироку за ці кошти, а також отримати покарання, не пов'язане з позбавленням волі, змінити кваліфікацію інкримінованих дій на менш тяжку частину статті 190 Кримінального кодексу України, закрити кримінальне провадження або змінити формулювання обвинувачення.

25 серпня 2016 року, близько 12:55, у місті Хмельницький адвокат, згідно з інформацією, наданою обвинуваченням, отримав 10 000 доларів США, що на той момент за курсом Національного банку України дорівнювало 253 055,30 гривень. Як стверджувало слідство, ці кошти були передані йому під виглядом неправомірної вигоди для прокурорів і суддів, з наміром їх привласнення.

Адвокату інкримінували шахрайство, вчинене у великих розмірах, за ч. 3 ст. 190 КК України, а також підбурювання до закінченого замаху на надання неправомірної вигоди службовим особам, які займають відповідальне становище, -- за ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 369 КК України.

16 листопада 2023 року Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області оголосив вирок, виправдавши обвинуваченого. Суд дійшов висновку, що обвинувачення у підбурюванні до надання неправомірної вигоди не підтверджено, а також визнав, що не було доведено наявність складу злочину за обвинуваченням у шахрайстві.

Прокурор подав апеляцію на виправдувальний вирок, вимагаючи його скасування та ухвалення нового рішення, яке визнає адвоката винним у вчиненні інкримінованих злочинів.

Обвинувачення стверджувало, що суд першої інстанції неправильно проаналізував всі представлені докази, безпідставно відкинувши частину з них як недопустимі, і дійшов до необґрунтованого рішення про виправдання.

Окремо прокурор звертав увагу на відсутність порушень правил підслідності, порядку продовження строків досудового розслідування та законності проведення негласних слідчих (розшукових) дій.

Проте 23 жовтня 2025 року апеляційний суд у Хмельницькому підтвердив виправдувальний вирок, не вносячи жодних змін.

Прокурор подав касаційну скаргу, в якій вимагав скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на значні порушення вимог кримінального процесуального законодавства. Захисник та особа, яка була виправдана, виступили проти задоволення цієї скарги.

Позиція Верховного Суду може бути переформульована як "Ставлення Верховного Суду".

ВС зазначив, що апеляційний суд фактично є останнім рівнем юстиції, що надає сторонам можливість перевірити, наскільки повно було проведено судове засідання та чи правильно були встановлені фактичні обставини у кримінальному провадженні, розглянутому судом першої інстанції. Це накладає на апеляційний суд певні зобов’язання щодо ретельного аналізу та оцінки доказів, враховуючи особливості, визначені статтею 404 КПК України.

Окрім цього, апеляційний суд виконує функції суду вищої інстанції, тому зобов'язаний оцінити рішення суду першої інстанції на предмет його відповідності законодавству та обґрунтованості. Це включає аналіз відповідності рішення нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам справи, а також доказам, які були розглянуті під час судового засідання.

Щодо вимог стосовно змісту ухвали апеляційного суду, Верховний Суд послався на статтю 419 Кримінального процесуального кодексу України.

Згідно зі ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені, зокрема, мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Проте, апеляційний суд наведених вимог кримінального процесуального закону не дотримався, залишаючи апеляційну скаргу сторони обвинувачення без задоволення, належним чином не перевірив усіх доводів, відповідей на них не дав, не провів ретельного аналізу й оцінки обставин, на які посилався прокурор, що є неприпустимим з огляду на вимоги ст. 419 КПК України.

Рішення суду апеляційної інстанції, що не містить вмотивованих висновків на доводи апеляційної скарги з питань про доведеність або недоведеність обвинувачення, кваліфікацію злочину, про вид і розмір покарання, не відповідає вимогам кримінального процесуального законодавства.

Перенесення юрисдикції та дискреційні повноваження прокурорів

Окремий розділ, присвячений мотивації Верховного Суду, стосувався правомірності переведення досудового розслідування до іншого органу.

Суди попередніх інстанцій вважали, що досудове розслідування проводилося неуповноваженими особами, що, на їхню думку, було істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та підставою для визнання отриманих доказів недопустимими.

Верховний Суд звернув увагу на положення ч. 5 ст. 36 КПК України, відповідно до якої Генеральний прокурор, керівник обласної прокуратури, їхні перші заступники та заступники мають право вмотивованою постановою доручити здійснення досудового розслідування іншому органу, зокрема в разі його неефективного здійснення.

У цій справі дані були занесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань слідчим прокуратури 19 серпня 2016 року. 2 вересня 2016 року прокурор ухвалив рішення про передачу справи до слідчого управління Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області.

19 вересня 2016 року заступник прокурора Хмельницької області видав постанову, в якій доручив слідчому відділу прокуратури області розпочати досудове розслідування. Це сталося через те, що попередній орган досудового розслідування не здійснив жодного необхідного слідчого або процесуального заходу.

ВС дійшов висновку, що у цьому випадку прокурор діяв у межах своїх повноважень, передбачених ч. 5 ст. 36 КПК України.

Суд також дав пояснення щодо того, що означає неефективність досудового розслідування, а також визначив рамки судового контролю стосовно рішень прокурора.

Під час оцінки ефективності досудового розслідування слід виходити з того, що ефективність досудового розслідування є співвідношенням процесуальних дій, процесуальних рішень, реалізованих учасниками кримінального провадження, а також їх результатів із положеннями КПК України, що визначають підстави, умови і порядок їх проведення чи прийняття, з урахуванням оптимальних затрат часу та зусиль на це.

Наступним кроком Суд акцентував увагу на тому, що повноваження прокурора мають дискреційний характер:

Використані в ч. 10 ст. 216 та ч. 5 ст. 36 КПК поняття "неефективність досудового розслідування" розуміються у такому значенні, що відповідні рішення приймаються в межах розсуду та дискреційних повноважень прокурора з урахуванням реальних можливостей та спроможності результативного (швидкого та ефективного) виконання завдань досудового розслідування органом (підрозділом) уповноваженим проводити досудове розслідування в конкретному кримінальному провадженні, в межах визначених законом строків, спрямованих на збирання належних і допустимих доказів у кримінальному провадженні та встановлення особи, яка вчинила кримінальне правопорушення.

Виходячи з цього, суд не має права оцінювати правильність або хибність рішення прокурора, ухваленого на підставі його дискреційних повноважень. Його компетенція обмежується перевіркою законності процесу ухвалення такого рішення та наявності належного обґрунтування.

Отже, якщо суд розгляне аргументи сторони захисту стосовно причин, які спонукали прокурора до визначення підслідності в рамках кримінального провадження, це буде свідчити про втручання в дискреційні повноваження прокурора, що не є законним.

Отже, судовий контроль у цій частині стосується дотримання встановленої процедури та наявності обґрунтування рішення, а не підміни прокурорського розсуду власною оцінкою доцільності передачі провадження.

Коли порушення процедури робить докази недопустимими

Верховний Суд також звернувся до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 31 серпня 2022 року у справі № 756/10060/17.

Якщо суд визнає докази недопустимими, йому необхідно надати обґрунтування своїх висновків стосовно істотних порушень вимог кримінального процесуального законодавства. Суд має вказати, які конкретно права і свободи були порушені, а також у чому це проявлялося. При оцінці допустимості доказів, відповідно до критеріїв, встановлених кримінальним процесуальним законодавством, суд враховує специфіку справи та зобов'язаний також обґрунтувати своє рішення.

Велика Палата також зауважила, що застосування належної юридичної процедури не є самоціллю, а важливою умовою досягнення результатів кримінального судочинства.

Невідповідність певним вимогам законодавства знижує доказову силу інформації, отриманої внаслідок відповідних процесуальних дій, але це відбувається не завжди. Це трапляється лише тоді, коли така невідповідність призводить до порушення прав людини і основних свобод або викликає сумніви щодо походження, надійності та достовірності доказів.

Верховний Суд також акцентував увагу на положеннях статті 87 Кримінального процесуального кодексу України, що встановлює критерії для визнання доказів недопустимими через порушення законних процедур їх здобуття.

Основою норм допустимості доказів, закріплених в кримінальному процесуальному законодавстві, є концепція, яка акцентує увагу на правах людини та обгрунтованості державного втручання в ці права, незалежно від того, яка саме посадова особа їх обмежує.

Велика Палата Верховного Суду констатувала, що імперативною законодавчою забороною використовувати результати процесуальних дій як докази охоплюються випадки, коли недотримання процедури їх проведення призвело до порушення конвенційних та/або конституційних прав і свобод людини -- заборони катування й нелюдського поводження, прав підозрюваного, обвинуваченого на захист, у тому числі професійну правничу допомогу, на участь у допиті свідків, права людини на повагу до свого приватного життя, недоторканність житла, на відмову давати показання щодо себе, членів своєї сім'ї та близьких родичів.

Використавши ці методи у контексті даної справи, касаційний суд встановив, що прокурор діяв у рамках своїх повноважень, а ухвала про доручення проведення досудового розслідування відповідала вимогам Кримінального процесуального кодексу України.

Отже, рішення суду щодо проведення досудового розслідування в рамках цього кримінального провадження з порушенням правил підслідності, яке стало причиною визнання доказів недопустимими, є поспішним.

Лінії розслідування, таємні слідчі заходи та інформація в Єдиному реєстрі досудових розслідувань.

Касаційний суд погодився з аргументами прокурора, зазначивши, що під час продовження термінів досудового розслідування не було допущено жодних порушень.

Окрім цього, суддівська колегія вважає, що аргументи касаційної скарги про відсутність порушень у процедурі продовження термінів досудового розслідування є обґрунтованими. Це пов'язано з тим, що такі рішення були ухвалені заступником прокурора Хмельницької області 24 жовтня, 24 листопада та 23 грудня 2016 року на основі запиту слідчого, відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства.

Суд також підтримав аргументи касаційної скарги стосовно протоколів, що стосуються результатів оперативно-розшукових заходів та негласних слідчих (розшукових) дій.

Суддівська колегія дійшла висновку, що дозвіл на здійснення відповідних негласних слідчих (розшукових) дій у рамках цього кримінального провадження був наданий відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства. Зокрема, це стосується ухвал слідчого судді Тернопільського апеляційного суду №01/1638т, №01/1639т, №01/1640т, виданих 19 серпня 2016 року, що стали результатом розгляду клопотань прокурора Хмельницької області. Проте зазначені документи були знищені у встановленому законом порядку.

Окремо Верховний Суд розглянув доводи щодо порушення права на захист через невнесення до ЄРДР точної фабули кримінального правопорушення.

Не внесення на початковій стадії кримінального провадження до ЄРДР точної фабули кримінального (кримінальних) правопорушення, не є порушенням кримінального процесуального закону з огляду на те, що вносяться лише відомості відомі на час внесення.

В результаті касаційний суд підкреслив, що апеляційна інстанція не здійснила належної перевірки аргументів прокурора стосовно вказаних порушень, незважаючи на те, що вони були детально викладені в апеляційній скарзі.

Зважаючи на це Суд не вбачає законних підстав визнавати зібрані докази у даному кримінальному провадженні недопустимими.

Водночас Верховний Суд не встановлював винуватість виправданого та не вирішував питання про достатність доказів для засудження. Підставою для скасування апеляційної ухвали стало саме істотне порушення процесуальних вимог під час апеляційного перегляду.

Верховний Суд ухвалив часткове задоволення касаційної скарги прокурора, анулював рішення апеляційного суду та призначив повторний розгляд справи в апеляційній інстанції.

Правова позиція Верховного Суду підтверджує, що процесуальна невідповідність сама собою не є безумовною підставою для виключення доказів. Для цього суд має встановити конкретне порушення прав людини або обставини, які ставлять під сумнів походження, надійність чи достовірність доказу.

Долучайтеся до нашого Telegram-каналу t.me/sudua, підписуйтесь на Google Новини SUD.UA, а також приєднуйтесь до нас у Viber та WhatsApp. Не забудьте відвідати нашу сторінку у Facebook, Instagram та Х, щоб завжди бути в курсі найактуальніших новин.

Читайте також