"Слухаємо вас ще з Донецька": як двічі переміщені "Новини Донбасу" продовжують висвітлювати тему окупації та протистояти пропаганді.

Оригінал статті доступний на веб-ресурсі Zmina за цим посиланням.

Редакція "Новини Донбасу" двічі змінила своє місце розташування внаслідок російської агресії та війни. Перший раз це сталося у 2014 році, коли команда покинула Донецьк, а вдруге — у 2022 році, коли редакція була змушена релокуватися з Маріуполя, Слов'янська та інших населених пунктів, які опинилися під загрозою окупації або активних бойових дій.

Попри втрату власних домівок, нестачу ресурсів на новому місці та мобілізацію фахівців до лав ЗСУ, команда видання продовжувала висвітлювати події в окупованих регіонах та активно боротися з ворожою пропагандою. Вочевидь ця робота була настільки ефективною та відчутною, що навесні цього року масштабна кібератака російських хакерів повністю паралізувала роботу сайту видання та знищила весь архів.

Про те, як видання переживає щоразу нові виклики, пов'язані з війною, та залишається життєво необхідним джерелом правдивої інформації для своїх читачів, читайте в першому матеріалі із серії про медіа, які виїхали з окупованих територій.

На контрольно-пропускному пункті запрошували приєднатися до "ополчення".

Головному редактору "Новин Донбасу" Юлії Діденко неодноразово доводилося залишати знайомі місця, рятуючись від війни, яка невпинно переслідувала її.

Перший виїзд був з Донецька - міста, де вона після істфаку університету імені Стуса та диплома політолога отримала роботу у виданні "Новини Донбасу" навесні 2013 року. Видання заснував Олексій Мацука у 2003 році. Юлія ще встигла застати спокійні часи. Хоча для редакції цей спокій був відносним.

"Для нашої редакції ці часи були далеко не спокійними. Ми проводили розслідування щодо корупційних схем у комунальному підприємстві 'Вода Донбасу'. Ще до мого приходу в редакцію, Олексію Мацуці підпалили двері його квартири. Пізніше, коли я вже працювала, в наш офіс намагалися вламатися якісь незнайомці. Офіс був зачинений, всередині нас було лише двоє чи троє. Це сталося вранці, ми тільки-но прийшли на роботу. Вони почали греміти у двері з такою силою, що здавалося, ніби ось-ось зламають їх. Я заглянула у вічко і побачила кількох накачаних чоловіків у спортивному одязі. Коли приїхала поліція, їх уже не було. Звісно, ніхто не мав наміру їх шукати", - згадує Юлія Діденко.

У 2014 році розгорнулися події, що змінили обличчя країни. Спочатку спостерігалися заворушення, що координувалися з Росії, а згодом розпочалася справжня війна. Російські провокатори, підтримувані місцевими агресивними активістами, зайняли будівлю Донецької обласної державної адміністрації. Атмосфера навколо цього місця була просякнута ненавистю до всього українського, а журналістів зустрічали з особливою агресією. Так, автомобіль керівника "Новин Донбасу" Олексія Мацуки був підпалений.

Автор цієї статті особисто пережив атмосферу ворожнечі під час свого перебування в Донецьку. Тоді мені доводилося залишати свої речі в офісі "Новин Донбасу". Мій тепер вже покійний колега Сергій Сухобок, який працював із цим виданням, постійно допомагав мені орієнтуватися в ситуації і супроводжував, щоб я уникнув небезпечних моментів. Я не раз стикався з агресією, причому найбільш агресивними чомусь виявлялися літні люди.

"Мене тоді побили біля бібліотеки імені Крупської. Міліція просто спостерігала й нічого не робила. Лише потім вони відвели нас у дворик бібліотеки й прямо сказали: "Їдьте додому, бо ми самі їх боїмося". Мені тоді треба було щось зняти, сфотографувати. Тоді ще була наївна ілюзія, що цих людей можна в чомусь переконати фактами чи логікою", - каже Юлія Діденко.

13 березня 2014 року, в ході жорстокого розгону проукраїнського мітингу в Донецьку, проросійські бойовики забрали життя активіста Дмитра Чернявського. Юлія також була присутня на цій акції, але їй пощастило залишити місце подій до початку насильства.

6 липня 2014 року до Донецька зі своїм угрупованням зайшов російський терорист Ігор Гіркін. Концентрація озброєних бойовиків з автоматами на вулицях зросла в рази.

Юлія зі своїм колегою Михайлом Баганом вирішили виїхати. Спершу розраховували перечекати тиждень-два в безпеці, поки це божевілля припиниться. Коли ж стало зрозуміло, що це надовго, наприкінці вересня повернулися, щоб вивезти речі.

Усі речі та меблі були укомплектовані в орендовану "газель". Всередині холодильника Юлія сховала український прапор. Перевірка на блокпосту "ДНР" могла завершитися вкрай погано.

Юлія пригадує, як до них підійшов чоловік з половиною втрачених зубів, з неприємним запахом алкоголю. "Ми їхали до Волновахи, адже мене звільнили з роботи, і грошей у мене не було", - розповідає вона. Чоловік одразу почав запрошувати в ополчення: "Там нагодують, буде що їсти". Я ввічливо відмовилася, і коли вже закривала двері автомобіля, раптом побачила, як до нього підбігає інший чоловік, щось кричить і командує: "Потрібно перевірити!" В цю мить я сказала водію: "Розганяйся!" Мене лякала думка, що можуть почати стріляти в нас, але, на щастя, все обійшлося.

З 2014 по 2022 рік журналісти "Новин Донбасу" працювали на територіях Донеччини та Луганщини, висвітлюючи події в регіонах, що опинилися по обидва боки від лінії фронту. У Маріуполі та Слов'янську вони відкрили свої студії, створюючи матеріали про повсякденне життя міст, права людини та захист інтересів переселенців. Також відвідували прифронтові населені пункти, такі як Мар'їнка, Широкине, Зайцеве та Станиця Луганська. Проводили виїзди на контрольні пункти в'їзду-виїзду, займаючись розслідуваннями як окупації, так і ситуації на вільних територіях.

Пройшло вісім років, і події знову повторилися.

23 лютого 2022 року, за день до початку агресивних дій Росії проти нашої держави, Юлія Діденко разом із командою "Новин Донбасу" покинула Маріуполь. Вони вивезли всю техніку. На той час Юлія виконувала обов'язки керівника відеоредакції. Головою громадської організації "ДІІ-Україна", видавця "Новин Донбасу", уже була Любов Раковиця, адже Олексій Мацука переїхав до Києва, де працював шеф-редактором телеканалу FREEDOM. Любов закликала всіх членів команди покинути місто, проте підкреслила, що рішення залишитися чи виїхати — особистий вибір кожного.

Коли пізніше Юлію Діденко запитували: "Ви що, знали?", вона лише знизувала плечима. Звісно, знали. Про неминуче вторгнення сурмили західні розвідки з усіх можливих медіамайданчиків. Єдине, в чому помилявся багато хто, і Юлія зокрема, то це в масштабах ворожого божевілля: припускали, що кремлівські воєнні злочинці обмежаться черговою локальною "двіжухою" на сході. Але ілюзій щодо самого міста не було. Маріуполь з його критичним географічним розташуванням та промисловою вагою був надто ласим шматком. Він неминуче мав стати об'єктом удару.

Отже, цього разу Юлія знову опинилася в ситуації, коли довелося терміново залишити все. Вдруге їй доводилося тікати від війни, що невпинно переслідувала її, наступаючи на п’яти.

Зв'язувалися з людьми, які вибиралися з пекла

Незважаючи на відчай, затори та гучні вибухи, що 24 лютого охопили всю країну, команда "Новини Донбасу" не призупинила свою діяльність жодного дня. Не було моментів для адаптації чи розгубленості – ситуація вимагала швидкої реакції та активної участі.

Юлія разом з колегами опинилася в Києві - без орендованого житла, тулячись по квартирах друзів. Редакція фактично перейшла в режим цілодобового чергування - поки хтось шукав новий прихисток, інші підстраховували й безперервно видавали новини:

24 лютого я знаходилася у подруги в Києві, коли за вікном лунав гучний гуркіт, а ми, тим часом, продовжували працювати. Всі інші вже виїхали до знайомих чи друзів, адже ніхто не мав орендованого житла. Ми заздалегідь узгодили, що якщо комусь із редакції знадобиться час для переїзду чи облаштування, інші готові підставити плече та взяти на себе всі завдання.

Паралельно з професійною діяльністю з'явилося усвідомлення того, що виїзд з Маріуполя 23 лютого став, напевно, найважливішим та найуспішнішим кроком у житті. Ті, хто затримався хоч на кілька днів або залишився в інших небезпечних регіонах сходу, пережили справжнє пекло. Наша колега Анастасія Волкова залишилася в Сіверськодонецьку, де на власні очі спостерігала, як згорає її квартира, працюючи у найнебезпечніших районах під інтенсивними обстрілами. На жаль, переживши всі жахіття війни, у травні 2024 року Анастасія Волкова трагічно загинула в аварії в Слов'янську.

На початку березня 2022 року "Новини Донбасу" розпочали публікацію щоденного огляду новин, присвяченого подіям в окупованих та фронтових зонах.

На початку березня ми розпочали щоденний дайджест і активно комунікували з людьми, які вибиралися з пекельних умов. Основний сплеск виїзду відбувся 4-5 березня, а найбільша кількість біженців прибула приблизно 15-16 березня. Наші оператори працювали в Запоріжжі, коли нарешті прибували евакуаційні колони з Маріуполя. У такі хвилини усвідомлюєш, наскільки важливо вирватися звідти і просто вижити — це справжнє, майже неймовірне щастя. Адже в тому зруйнованому, ізольованому місті залишилися твої друзі, і ти годинами або навіть днями не знаєш, чи вони ще живі, - ділиться спогадами Юлія.

Звістки про загибель знайомих надходили одна за одною, розриваючи серце. Загинув Денис - добрий знайомий Юлії. У травні стало відомо про смерть Світлани Отченашенко - акторки маріупольського театру та тітки Юліної колеги.

Страшна доля спіткала й родину подруги та колеги по "Новинах Донбасу" Катерини, з якою Юлія разом виїжджала з міста. У квітні дівчина дізналася, що її літня бабуся загинула. Російські окупанти вивезли 80-річну жінку на так звану фільтрацію. Жахливі антисанітарні умови та відсутність базової допомоги стали для жінки смертельним вироком.

У 2022 році в Києві панувала тривога: під містом розгорталися запеклі бої, звучали вибухи, а спогади про травматичний досвід минулого не давали спокою. У 2014 році Юлія затрималася з виїздом з Донецька і пережила насильство та погрози. У 2022-му їй вдалося залишити Маріуполь всього за кілька годин до початку повномасштабного вторгнення. Це постійне відчуття небезпеки, коли війна буквально дихає в спину, не покидало й столицю.

Врешті-решт вона обрала новий шлях на захід, вирушивши до Львова. Сучасні цифрові технології та перевірені часом алгоритми дистанційної роботи надають команді "Новин Донбасу" можливість ефективно управляти процесами, координувати мережу журналістів та оперативно поширювати інформацію, навіть перебуваючи в різних містах України чи за її межами.

Журналісти вирушили на захист своєї батьківщини.

Ще одним важким випробуванням для "Новин Донбасу" став кадровий голод через мобілізацію колег до ЗСУ. Для невеликої релокованої редакції вихід кожної ключової фігури - це відчутний удар, який вимагав миттєвої перебудови процесів.

Головний редактор сайту, Богдан Каркачов, відверто повідомив своїй команді про намір вступити до лав Збройних сил, оскільки зараз він шукає підрозділ для служби. Нині Богдан виконує обов'язки офіцера в бригаді "Хартія". Незважаючи на напружений графік, він продовжує підтримувати колег, вказуючи на помилки та ділячись фотознімками зі Слов'янська та Краматорська.

Саме після його приєднання до лав ЗСУ Юлія з відеовідділу перейшла на посаду головної редакторки сайту.

Однак, Богдан Каркачов — це не єдиний випадок, коли журналісти вирішили залишити свою професію заради служби у війську.

Дмитро (прізвище за проханням журналіста не розголошуємо) родом зі Слов'янська вирушив на фронт у 2022 році, ставши членом "Карпатської Січі".

Андрій, оператор із передмістя Одеси, працював у Києві, коли його мобілізували в 2025 році. Він опинився на одному з найгарячіших фронтів - у Херсонській області. Через його відсутність редакція змушена була залучити фрілансерів для виконання його обов'язків.

Віолетта Тарасенко, монтажерка, пережила жахіття блокади Маріуполя і змогла втекти в середині березня 2022 року. Вона виїхала до матері за кордон, але довготривалий спокій не для неї: незабаром повернулася в Україну та вирішила стати добровольцем у 47 окремій механізованій бригаді "Магура", де займалася питаннями безпілотних літальних апаратів у штабі. Інша дівчина зайняла її місце в монтажі. Наразі Віолетта проходить лікування від агресивної форми раку, що виникла внаслідок її служби на фронті.

Кожен відхід члена команди — це не просто заповнення вакансії, це втрата експертів, які мають глибоке знання специфіки Донбасу. Проте редакція не здається, продовжуючи працювати, знаходячи нових колег, перерозподіляючи обов'язки та виконуючи свою основну місію.

Життя на окупованих територіях та дослідження про "віджим" житла

Основна увага редакції під керівництвом Юлії Діденко зосереджена на житті в тимчасово окупованих регіонах України, де агресор намагається створити видимість "відновлення", замаскуючи серйозні військові злочини та крадіжки. Крім того, редакція аналізує ситуацію на лінії фронту, в прифронтових зонах та забезпечує інформацією внутрішньо переміщених осіб.

Маріуполь займає важливу позицію у контексті цього видання. Це місто, яке стало жертвою бомбардувань та артилерійських обстрілів з боку російських військ, сьогодні піддається новому етапу очищення на юридичному та майновому фронті. Окупантами запроваджено безсоромну схему масового захоплення житла у законних власників, обґрунтовуючи це визнанням нерухомості "безгосподарською" або "безхозом".

Журналісти "Новин Донбасу" здійснили детальне розслідування щодо цієї маніпуляції: у Маріуполі російська сторона вже включила до списків на конфіскацію не менше 25 тисяч об'єктів нерухомості. Поки що залишилися вцілілі будинки та земельні ділянки забирають у місцевих мешканців, на їхньому місці будують нове комерційне житло, яке пропонують під вигідну російську іпотеку для нових жителів з Росії.

Одночасно, загарбники вжили всіх заходів, аби законні власники не мали можливості повернутися або захистити своє майно. Єдиний спосіб для маріупольців потрапити назад до рідного міста - це принизлива та небезпечна процедура, що проходить через фільтраційний пункт в аеропорту "Шереметьєво" в Москві.

Видання зафіксувало показовий випадок, коли жінка намагалася дістатися Маріуполя, щоб внести свою квартиру до окупаційного держреєстру та врятувати її від так званого відчуження. В аеропорту "Шереметьєво" її одразу відвели до окремої кімнати для допиту співробітниками ФСБ:

"Зізнаватися будеш?" - з порога кинув їй російський спецслужбіст.

"У чому ж справа?" - з подивом запитала жінка.

"Признайся, так буде краще."

"Та в чому зізнатися?"

"Ну, тоді оберемо поганий варіант."

Після пережитого психологічного тиску та допиту, жінка отримала заборону на в'їзд і була змушена повернутися. Це типовий випадок: людей навмисно не пускають до їхніх домівок, а згодом оголошують їх майно "покинутим", забираючи його на користь окупаційної адміністрації або російських "новоселів".

Розкриття російських інформаційних маніпуляцій.

Однією з основних складових діяльності "Новин Донбасу" стало розкриття механізмів російської пропаганди, що прагне сформувати спотворене уявлення про "щасливе життя під окупацією" як для міжнародної спільноти, так і для внутрішнього споживача в Росії.

Журналісти редакції провели детальне розслідування та виявили цілу мережу так званих лайфстайл-блогерів, яку створили окупанти на захоплених територіях. Ці блогери не займаються прямою політичною агітацією, а діють більш тонко: вони записують побутові відео, демонструючи, як нібито відбувається відновлення, відкривають нові заклади та показують, як "мирне життя" продовжує вирує.

До цієї інформаційної мережі ввійшли як місцеві колаборанти, що залишилися в окупації, так і заїжджі російські блогери.

"У 2024 році ця активність досягла свого максимуму, - зазначає Юлія Діденко. - Хоча немає прямих юридичних доказів централізованого фінансування, структура, спільні меседжі та стиль свідчать про добре налагоджену мережу. Частина учасників - це місцеві, які адаптувалися та документують своє повсякденне життя, тоді як інша частина - росіяни, що спеціально приїжджають для створення контенту, який демонструє, нібито, ідеальні умови життя там."

Ці матеріали "Новин Донбасу" спростовують ворожі маніпуляції та відкривають справжню ціну цієї фальшивої "вітрини", за якою ховаються репресії, захоплення майна та зламані життя.

Розуміючи, що в протистоянні з гігантською пропагандистською машиною Кремля поодинці вижити й ефективно працювати складно, "Новини Донбасу" стали драйвером об'єднання релокованих медіа. ГО "ДІІ-Україна", що є видавцем "Новин Донбасу", створила проєкт "Кластер релокованих медіа", який згуртував близько 15 українських видань, змушених через війну залишити рідні домівки та регіони.

У складі об'єднання представлені відомі регіональні медіа, серед яких маріупольський портал 0629, сіверськодонецька газета "Трибун", херсонський проект Кавун.City, луганська "Реальна газета", бахмутське "Вільне радіо" та мелітопольське РІА-Південь, а також інші.

У типовому медіапейзаже ці засоби масової інформації виступають природними суперниками за увагу аудиторії та фінансування з грантів. Проте спільна мета виявилася настільки важливою, що переважила звичне змагання.

"У часи криз усі продовжують конкурувати, але в співпраці задля спільної мети можна народити щось значно якісніше. Як кажуть, вкупі й батька легше бити. Ми проводимо спільні стратегічні сесії, де обговорюємо, хто чим готовий вкластися та як бачить розвиток цього об'єднання", - ділиться Діденко.

Вона поділилася інформацією про те, що в рамках кластера вже розпочато кілька експериментальних проєктів, а також триває серія публікацій, в яких кілька редакцій одночасно досліджують одну складну тему.

"Ми розподіляємо ролі: хтось робить глибокі текстівки, хтось - каруселі для соцмереж, а ми беремо на себе виробництво відео. Це дозволяє набагато глибше осмислити тему, наприклад соціально-економічне становище на окупованих територіях, і донести її до максимально широкої аудиторії".

Кібератака, здійснена російськими хакерами, призвела до тимчасового блокування роботи сайту.

Здається, що "Новини Донбасу" своїми матеріалами неабияк роздратували російську сторону. У березні 2026 року їхні ресурси стали мішенню для атак. Потужна кібератака з боку ворога на деякий час повністю заблокувала функціонування основного веб-сайту.

Все почалося раптово, коли випусковий редактор помітив на сторінках видання сторонній абсурдний контент.

Юлія Діденко згадує:

Редактор Олег Шевченко пише мені: "Слухай, я опублікував матеріал, заходжу на сайт, а там якась нісенітниця! Хто займався редагуванням?" Я відкриваю сайт і бачу, що в тексті з'явилися абсолютно вигадані деталі про "ЛГБТ-поліцію", а також вставили згенероване штучним інтелектом зображення, на якому поліцейські обіймаються. Це виявляється ідеологічно ворожим і критичним вкидом, спрямованим проти України.

Редакція негайно звернулася до IT-компанії, яка обслуговувала сайт. До розслідування залучалися фахівці з кібербезпеки, а невдовзі під'єднався Держспецзв'язок, зокрема команда реагування на комп'ютерні надзвичайні події CERT-UA. Там підтвердили: відбувся глибокий злам.

Невдовзі хакери самі відкрили обличчя, вивісивши на зламаному ресурсі плакат від імені угруповання "Кибер Серп" із заявою, що вони "знищили ресурс, який дезінформував здорове населення Росії та України". Російські хакери не просто спотворили контент - вони повністю видалили базу архівів видання. Частину архівів пізніше вдалося відновити, але збитки виявилися колосальними.

Як з'ясувалося пізніше, причиною зламу став витік експлойтів (експлойти - спеціальні програми або частини коду, що використовують слабкі місця в оновленнях чи програмах, щоб отримати над ними контроль). Працівник приватної IT-компанії зі США продав їх російському брокеру, а той перепродав їх хакерам, через що постраждало чимало українських ресурсів та медіа (зокрема, зафіксували й злами емейлів журналістів Forbes).

Редакційна команда підрядника намагалася зберегти стару CMS (адміністративну панель), яка була розроблена ще до початку повномасштабного вторгнення.

"Протягом вихідних вони його тричі відновлювали - і щоразу росіяни ламали його знову за дві години. Ми зрозуміли, що латати старий сайт немає жодного сенсу. Подали заяву до кіберполіції (звідки, щоправда, надійшла формальна відписка), розгорнули фандрайзинг та звернулися до міжнародних донорів по допомогу на протидію кібератакам", - каже Юлія.

Без робочого сайту "Новини Донбасу" продовжували свою роботу без жодних зупинок. Випускові редактори перейшли до соціальних мереж, а для публікації детальних лонгрідів і розслідувань почали використовувати платформу Substack. Аудиторія видання виявилася вкрай лояльною: читачі активно підписувалися на Telegram та Facebook, а також надсилали запити в чат-боти з питаннями: "Що відбувається з сайтом і коли він знову запрацює?"

У результаті криза лише посилила SMM-напрям видання. Паралельно екстрено запустили розроблення нового сайту на платформі WordPress. Попри брак коштів та постійні спроби росіян завадити розробленню, уже наприкінці травня видання вийшло на оновленій та значно захищенішій системі, за безпеку якої тепер відповідає окрема профільна компанія.

Цей важкий досвід продемонстрував, що в умовах війни кожна українська редакція повинна мати чітко визначений план дій на випадок кібератак.

Найголовнішим свідченням того, що робота видання має сенс і є життєво необхідною, став відгук аудиторії на злам сайту, зокрема від тих, хто залишається на окупованих територіях.

Коли ворог знищив ресурс, це не налякало людей. Навпаки, вони почали активно шукати способи зв'язатися з редакцією. На електронну пошту та в соціальних мережах з'явилися численні повідомлення з питаннями: "Що сталося з вашим сайтом? Куди ви зникли? Коли ви повернетеся, адже нам більше ніде черпати інформацію?" Для своїх читачів, які опинилися в окупації, "Новини Донбасу" стали чи не єдиним джерелом правдивих новин.

Головним каналом зв'язку між редакцією та читачами в умовах окупації став анонімний телеграм-бот. Щодня він отримує десятки повідомлень, серед яких є не лише запити на інформацію. Часто молоді люди звертаються з питаннями про те, як покинути окуповані території. Редакція відповідає їм, надаючи корисну інформацію, контакти, а також матеріали з інструкціями для здійснення цього процесу.

Цікаво, що в анонімний бот росіяни чи місцеві колаборанти практично не пишуть хейту або образ. Вся брудна робота ворога зосереджена на публічних майданчиках, зокрема в мережі "Ютуб". Там чітко видно системну роботу кремлівських ботоферм: щойно відео отримує велику кількість переглядів і безліч лайків від реальних людей, під ним одразу з'являється хвиля організованих негативних коментарів.

Проте цей ворожий галас не в змозі затулити найважливіше — підтримку від справжніх людей, яка надихає продовжувати працювати не зважаючи на всі кібератаки, виклики та небезпеки. Як зазначає сама Юлія Діденко:

Коли наш веб-сайт був зламаний, і користувачі почали запитувати: "Що трапилось? Коли ви повернетеся? Нам бракує вашого контенту", це стало для нас великою мотивацією. Один з читачів написав: "Я слідкую за вами з Донецька". У такі хвилини усвідомлюєш, що всі наші зусилля мають сенс. Саме ці віддані люди надихають нас продовжувати працювати.