Дмитро Муратов – гуманіст, що використовує Україну як фон для своїх ідей.

Дмитрій Муратов, головний редактор російської "Новой газеты", лауреат Нобелівської премії миру, запропонував використати російських політв'язнів як своєрідну розмінну монету: звільнення ув'язнених в обмін на послаблення санкцій проти Росії. Причому нинішня схема виникла не у кабінетах американської адміністрації. За повідомленням The Atlantic, саме Муратов запропонував американському спецпредставнику Джону Коулу застосувати до Росії модель, яку той уже випробував у Білорусі.

Безумовно, російські політв'язні повинні бути звільнені. Це питання навіть не підлягає обговоренню. Люди, яких режим Путіна заарештовує за висловлення антивоєнних думок, журналістську діяльність чи політичну опозицію, не повинні відбувати покарання у в'язницях. Проте існує важливий нюанс: за їхнє звільнення пропонується зменшення тиску на країну, яка веде війну не проти Сполучених Штатів, що мають послабити санкції, а проти України.

І ось тут починається справжня гуманітарна арифметика.

Ми поки не знаємо, які саме санкції пропонується послабити. Але які б вони не були - логіка очевидна: Москва відпускає частину своїх політичних в'язнів, а Вашингтон за це робить російській економіці послаблення. Тобто з одного боку - люди виходять із російських тюрем, з іншого - Кремль отримує більше економічного кисню. А більше грошей у російської держави під час війни - це не абстрактні цифри в банківському звіті. Це більше ресурсів для армії, ракет, дронів і продовження війни. І це відчують на собі українці.

Я уявляю, як зловісно посміхається кремлівський маніпулятор, вітаючи цю ідею. Тепер він може стати не лише президентом, а й своєрідним менеджером ринку для політв'язнів: сьогодні випустить сто, а завтра за ґрати відправить триста, щоб мати чим торгувати в майбутньому. Адже нових дисидентів, журналістів, активістів та просто незручних громадян він може затримувати значно швидше, ніж Захід встигне зняти санкції.

Відкривається дивовижна бізнес-схема для Кремля: спочатку перетворити людину на політичного в'язня, а потім урочисто звільнити її, отримуючи натомість поступки від Західних країн. Єдина річ, якої не вистачає — це біржа: сьогодні в курсі Навальний, завтра — умовний журналіст Іванов, а через день в обігу нова партія "в'язнів". Росія виробляє політв'язнів, Захід їх викуповує, а Україна покриває витрати.

Якщо зняття санкцій надає Росії більше ресурсів для фінансування війни, то українці можуть виявитися в ситуації, коли за чужі прояви гуманізму їм доведеться розплачуватися: російський політв'язень виходить на свободу, в той час як українці отримують нову хвилю ракет і дронів, що загрожують їхньому життю.

Слід зазначити й про українських цивільних. За даними міжнародних та українських правозахисних організацій, мова йде приблизно про 16 тисяч українців, яких Росія утримує або утримувала незаконно. Фактична кількість може бути значно більшою, оскільки далеко не всі випадки вдається документально підтвердити.

Ось у чому Муратову, як лауреату Нобелівської премії миру, могла б стати в нагоді особлива сила переконання. Чому б йому не використати свій авторитет, щоб заступитися за українських в'язнів у російських в'язницях? Мова йде про тих людей, яких затримували на окупованих територіях під час "фільтрацій", викрадали з їхніх домівок, фабрикували проти них справи, і які роками утримуються без справедливого судового розгляду.

Серед них є також діти.

І тут на сцену виходить російська Баба Яга від "захисту дитинства" -- Марія Львова-Бєлова, так звана уповноважена при президенті Російської Федерації з прав дитини. Вона сама публічно розповідала Путіну про хлопчика з Маріуполя, якого взяла під опіку після вивезення з окупованої території. Українська сторона та міжнародні організації розглядають такі дії в контексті широкої системи незаконного переміщення українських дітей до Росії. Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт Львової-Бєлової у зв'язку з обвинуваченнями в незаконній депортації та переміщенні українських дітей.

Ось така російська турбота про дітей: українську дитину забрати з Маріуполя, вивезти до Росії, а потім почати перетворювати її на росіянина. Якщо так виглядає робота російської уповноваженої з прав дитини, то страшно навіть уявити, що відбувається там, де немає камер і міжнародних ордерів.

На фоні цих подій вкрай дивно звучить заклик рятувати російських політичних в'язнів, тоді як українські цивільні чомусь не потрапляють у фокус цієї гуманітарної дипломатії.

Тим більше, що історія з Муратовим та його пацифістськими ініціативами не нова.

Після початку широкомасштабного конфлікту він став одним із авторів та активних пропагандистів закликів до миру. У одному з публічних звернень, яке підписали 51 лауреат Нобелівської премії, йшлося про необхідність зупинення бойових дій. Сам Муратов згодом згадував про цю ініціативу як про заклик до "справжнього миру" перед початком переговорів.

На аркуші все це виглядає вражаюче: "зупиніть вогонь", "не завдавайте шкоди один одному", "об'єднаймося заради миру".

Є лише одна невеличка проблема: Росія вторглася в Україну не з метою спільної участі у конфлікті, а сама ініціювала масштабну агресію.

У своїх закликах Муратов не ставив вимог до Кремля щодо виведення російських військ з України. Він не піднімав питання про деокупацію українських земель. Також не акцентував увагу на необхідності притягнення Росії до відповідальності за агресію та воєнні злочини. Натомість, він запропонував набагато простіше рішення: зупинити вогонь.

Однак вислів "перестаньте вбивати одне одного" виглядає привабливо для тих, хто намагається закрити очі на справжні причини конфлікту. Це формулювання зводить агресора і жертву до двох рівнозначних сторін у протистоянні. Як ніби Україна та Росія просто не змогли ладити між собою, і тепер обидві сторони повинні знайти в собі мудрість, щоб покласти край насильству.

Є один важливий момент: якщо після укладення такого "миру" російські війська залишаються на захоплених українських територіях, це не можна вважати припиненням агресії. Це лише затишшя з російським стягом на українській землі.

А тепер додамо сюди ще й пропозицію обмінювати звільнення російських політв'язнів на послаблення санкцій.

Виникає вражаюча ситуація. Російські війська не залишають території. Україна не отримує назад захоплені райони. Кремль не несе відповідальності за вчинені злочини. Водночас, кілька російських політичних в'язнів звільняють, і за це Росії ще й знижують санкції.

А Україна в цей час повинна залишатися осторонь і відчувати радість від перемоги гуманізму.

Для деяких така стратегія може видаватися витонченою формою дипломатії. Проте для України ситуація виглядає набагато ясніше: Путін отримує можливість призначати нових осіб, щоб мати кого змінити в наступному раунді; Росія здобуває привід для нових вимог; Захід отримує привабливу гуманітарну нарративу; а Україна, на жаль, отримує нові удари по своїм містам і селам.

Проте існує одна суттєва відмінність.

Російський політв'язень може вийти з російської тюрми. Український цивільний може залишитися в російській тюрмі. А український військовий може загинути від зброї, яку Росія придбала завдяки тому самому послабленню санкцій.

І в цей момент постає надзвичайно просте питання до видатного гуманіста та лауреата Нобелівської премії:

а чому свобода російських політв'язнів має купуватися за рахунок свободи, безпеки й життів українців?