Європейські вимоги щодо ESG: практичний посібник для українських підприємств.

Раніше ESG розглядалося в основному як складова корпоративної культури. Проте в наш час воно стало еталоном співпраці з міжнародними компаніями та залучення інвестицій. Все більше підприємств отримують вимоги щодо конкретних політик, даних і систем контролю не лише від регуляторних органів, а й від клієнтів, партнерів та банків.

Для контрагентів це, насамперед, питання управління ризиками в постачальницьких ланцюгах. Вони прагнуть дізнатися, чи враховує компанія соціальні та екологічні аспекти у своїй діяльності: чи дотримується вона загальних етичних стандартів, як налагоджено співробітництво з працівниками, а також чи усвідомлює потенційні ризики порушення прав людини в процесах аутсорсингу чи через субпідрядників. У багатьох випадках це також є умовою для отримання фінансування: банки та інвестори повинні демонструвати, що співпрацюють з партнерами, які здатні надати основний рівень прозорості, відповідальності та профілактики порушень. Це стало не лише регуляторною вимогою, а й репутаційним та практичним зобов'язанням.

Хоча регуляторні органи формально звільнили більшість підприємств від обов'язку звітувати, нові норми все ж мають значний вплив на ринок. Основною темою є CSRD – Директива ЄС, що стосується корпоративної звітності у контексті сталого розвитку, яка запроваджує нові вимоги щодо прозорості в аспектах екології, соціальної відповідальності та корпоративного управління. У 2025 році директиву оновили, зосередивши обов'язкову звітність на великих компаніях (з більш ніж 1 000 співробітниками або з оборотом понад 50 млн євро). Проте, навіть без прямих зобов'язань, підприємства змушені адаптуватися, оскільки вимоги до звітності все частіше надходять не лише від регуляторів, а й від партнерів, інвесторів та банків. Детальніше про те, які кроки повинні зробити українські компанії, розповіли Маргарита Татарова, радниця ETERNA LAW, та Поліна Гросс, молодша юристка ETERNA LAW.

Разом із впровадженням CSRD вводяться Європейські стандарти сталого звітування (ESRS), що встановлюють конкретні критерії, охоплюючи такі аспекти, як викиди парникових газів, енергоефективність та управління етичними ризиками. У липні 2025 року планується оновлення стандартів, яке спростить вимоги, зосередившись лише на найважливіших показниках.

В Україні деякі підприємства вже співпрацюють із юристами та аудиторами, формують внутрішні ESG-відділи, автоматизують процес збору екологічних і соціальних даних, а також організовують навчання для менеджерів та інших співробітників. Є бізнеси, які навіть без примусу починають звітувати - не лише через вимоги, а щоб отримати прямий доступ до фінансування, нових клієнтів і брати участь у міжнародних програмах. Компанії, які обирають проактивний підхід, а не реактивний, починають успішно вигравати тендери і мають переваги у залученні фінансових ресурсів.

Сьогодні компанії мають бути в змозі чітко й аргументовано відповідати на такі ключові питання:

Великим підприємствам вже настав час розпочати адаптацію до повного виконання вимог ESRS: необхідно здійснити аналіз подвійної суттєвості, що включає вивчення взаємодії між бізнесом і навколишнім середовищем. Крім того, компаніям слід зосередитися на вимогах до структурованого збору даних та залучити юридичних експертів для розробки політик, які зможуть витримати незалежний аудит. Важливо також проаналізувати, яким чином організація управляє ризиками на етапах upstream ("вхідні") і downstream ("вихідні"), зокрема в контексті постачання, контрактів, прав працівників та впливу на місцеві громади. Це питання стане дедалі актуальнішим у процесах due diligence для великих компаній, починаючи з 2026 року.

Для середніх компаній критично знати, чи потрапляють вони під CSRD формально: наприклад, через належність до міжнародної групи, спільну консолідовану звітність або контракти з великими європейськими структурами. Часто бізнес не очікує, що їх ESG-дані можуть стати предметом аналізу не напряму, а як частина ризик-оцінки партнера.

Це особливо важливо для компаній, які функціонують через холдингові структури, мають іноземних бенефіціарів або укладають тривалі угоди з корпоративними замовниками в Європейському Союзі. Хоча формально вони можуть не підпадати під вимоги звітності, на практиці їм все ж надходитимуть аналогічні запити щодо викидів, практик найму, різноманітності та прозорості ланцюгів постачання. Починаючи з середини 2025 року, кількість таких запитів зростатиме не лише з боку банків та фондів, але й від великих клієнтів, оскільки це стане частиною обов'язкової оцінки постачальників відповідно до їхніх власних ESG-протоколів.

Малому бізнесу не потрібна масштабна ESG-стратегія, важливо мати чітку і послідовну базу: зафіксовані принципи роботи з персоналом, підрядниками і ресурсами. Це можуть бути етичний кодекс, антикорупційна політика та інші локальні документи, які не лише існують, а й впроваджуються через навчання, внутрішні процедури і регулярний перегляд. Обов'язково потрібно визначити відповідальних за ESG-процеси, при цьому замість створення окремих посад доцільніше інтегрувати ESG-компетенції в існуючі ролі, з урахуванням специфіки бізнесу.

Отже, суть полягає не в термінах введення обов'язкових стандартів ESG, а в тому, коли партнери почнуть їх вимагати, якщо цього ще не сталося. Компанії, які вже сьогодні усвідомлюють суть цих вимог і можуть впевнено продемонструвати, як вони управляють ризиками, отримують явну перевагу: їх частіше обирають. Наразі це може стати ключовим фактором у визначенні результату угоди поряд із ціною та якістю.