Істина про "формування незалежної України": тридцять п'ять років маніпуляцій, дезінформації, обману, експлуатації народу та занепаду...

Станом на початок 90-х років XX століття 52-мільйонна Україна за економічним і військовим потенціалом була в числі найпотужніших держав світу.

Незважаючи на те, що в той період вона носила назву Українська РСР, це не змінює суті — це була Україна.

Цей значний рівень розвитку був здобутий важкою працею та жертвами кількох поколінь українського народу в умовах жорстокої тоталітарної політико-правової системи. З одного боку, ця система спонукала людей до самовідданої праці під гаслом "світлих ідеалів комунізму", а з іншого — безжально обмежувала їхні права в рамках "соціалістичної законності". Ця законність виявилася лише прикриттям, під яким права людини часто приносилися в жертву політичним інтересам тих, хто узурпував владу.

Підкреслюю: та сильна Україна, яку її внутрішні та зовнішні противники грабують і руйнують протягом останніх тридцяти п'яти років, але досі не зуміли остаточно знищити, була збудована виключно українським народом, включаючи представників національної інтелігенції, а не "москвичами", "російськими більшовиками" тощо.

І, до речі, під керівництвом представників трудового українського народу в державних структурах, тодішньої "української політичної еліти", як сьогодні прийнято це називати.

Всі природні, виробничі та інші ресурси в країні були в руках народу. Згідно з Конституцією, Українська РСР формально являла собою класичну демократію, республіку з багатьма тисячами органів народного самоврядування, розташованими по всій території. Проте на практиці це була диктатура, адже влада народу була узурпована Комуністичною партією.

Щодо народної власності, це не є пропагандою історичних обставин, а простий факт. Це також нагадування про те, що природні ресурси, зокрема земля, залишаються народною власністю, якщо вони не були приватизовані відповідно до законодавства, що відповідає Конституції України.

Станом на початок лютого 2022 року, коли розпочалася повномасштабна війна, в Україні, яка формально була незалежною, демократичною та правовою державою, внаслідок тридцятирічних реформ, що називалися демократичними та ринковими, країна виявилася в складному становищі. Ці реформи, які мали на меті перетворити Україну з авторитарного режиму на правову, з формальної демократії на справжню, а її громадян на вільних, повноправних та забезпечених людей, не виправдали сподівань. Натомість, Україна стала однією з найбідніших країн Європи, із зруйнованою конституційною системою, обездоленим і пограбованим народом. Найважливіші місцеві органи влади, що були критично важливими для демократії та державності, практично зникли, а ті, що залишилися, виявилися глибоко корумпованими. Всі системи, що забезпечували життєдіяльність та обороноздатність нації, були свідомо зруйновані, включаючи мобілізаційні механізми та армію.

На питання "чому ж так сталося" є вичерпні відповіді. Їх багато, для початку зупинюся на двох найважливіших.

Важливо зазначити, що висновки, представлені нижче, ґрунтуються на беззаперечних фактах функціонування українських органів влади в період з 1990 по 2026 рік. Вони сформульовані на основі всебічного правового аналізу законодавчої діяльності державних структур України та їх практичного застосування норм права за часи Незалежності.

Заздалегідь прошу вибачення за те, що деякі деталі доведеться викладати докладно — без цього зрозуміти суть злочинів "еліти", про які йдеться, буде важко.

Перше пояснення: ситуація склалася так, що замість того, щоб очистити від злочинців, оновити та зміцнити Українську Державу, яку український народ створював понад сім десятиліть після розпаду російської імперії, на початку 90-х років розпочався її безжальний напад та свідоме руйнування, що триває й досі.

Це наслідок того, що сучасні "батьки української незалежності" після розпуску керівних органів СРСР цілковито підпорядкувалися аналогічним структурам російської держави. Вони, по суті, "успадкували" всі їхні досьє з ЦК КПРС та КДБ СРСР і почали відкрито "реформувати" Україну, наслідуючи антинародні російські практики. Більше того, згідно з секретними вказівками з Кремля, вони крок за кроком почали руйнувати Україну різними способами.

Кремлівські плани мали на меті забезпечити контроль над реформами в Україні, реалізуючи лише ті зміни, які призводили б до збільшення залежності України від Росії, до суттєвого послаблення або навіть розвалу української держави. В перспективі це могло б призвести або до анексії України Росією, або, принаймні, до її перетворення на повністю підконтрольну квазі-державу. Підрив державності України зсередини був одним із головних пріоритетів цих планів.

Одразу після проголошення державного суверенітету, незалежності та самостійності України (16.07.1990), українська "політична еліта" вирішила здійснити приховану стратегію. Метою було максимально затягнути процес, щоб ніхто не здогадувався про реальні наміри. Протягом багатьох років відбувалося поступове та планомірне знищення української державності, яке в першу чергу виявлялося у ліквідації органів державної влади. Це стосувалося десятків тисяч основних структур народовладдя, зокрема сільських, селищних, міських, районних та обласних Рад народних депутатів та їх виконкомів.

Проект ліквідації народовладдя в Україні, що полягав у повному скасуванні місцевих Рад народних депутатів і їх виконавчих комітетів як органів державної влади, не був експериментом для кремлівських політтехнологів. Це стало механізмом централізації владних повноважень і бюджетних ресурсів, що забезпечує їхню надійну утримуваність і узурпацію влади в самій Росії. У своїй країні вони реалізували це для встановлення диктаторського режиму, а в Україні, за допомогою "українських реформаторів", перетворили це на інструмент для руйнування державності.

Зрозуміло, що внаслідок продовження такої "традиційної співпраці з росіянами", а точніше сказати роботи на росіян, про створення дійсно незалежної, вільної від московського впливу України не могло бути й мови.

Тому планів перетворення соціалістичної України з частини тоталітарного СРСР на дійсно незалежну, демократичну (читай -- народну) правову державу не могло бути і не було.

Отже, на етапі проголошення Незалежності не було здійснено об'єктивного офіційного аналізу політичних та юридичних аспектів діяльності Компартії Української РСР в період існування УРСР. Особливо це стосується її злочинної ролі в якості підконтрольного агента центральних органів КПРС і СРСР, що сприяли встановленню в Україні тоталітарного репресивного режиму з його жорстокою "соціалістичною законністю".

Отже, найбільше і, в цілому, єдине зло залишалося неясно визначеним, не назвалося на ім'я та офіційно не було осуджене. Не кажучи вже про те, що покарання за це не було, що відкрило широкі можливості для тих, хто, згідно з заслугами, мав би понести відповідальність за злочини проти українського населення і спокутувати свою провину. Натомість, вони змогли не тільки уникнути покарання, але й продовжити займатися політичною діяльністю, ставши "батьками" української незалежності.

Натомість, знову ж таки згідно глибоко продуманих єзуїтських ідей кремлівських технологів по знищенню України, було широко розгорнуто публічне паплюження "совітів" -- створених народом Рад народних депутатів, тобто органів народовладдя, які самі були жертвою КПУ та створеної нею репресивної системи.

Злочинці, за відомим виразом, "перевели стрілки" із себе на ні в чому не винуватих, більше того, на жертв злочинів, і далі стали з великим задоволенням спостерігати, як їхні агенти і маріонетки в Україні заповзято дурять співвітчизників "злочинами совітів", та на їхніх очах їх же самих позбавляють права на владу -- а разом з тим і усіх інших людських прав, з правом на життя включно.

Для цього було активно розгорнуто цілеспрямовану кампанію дискредитації радянського устрою Української Держави, який представляв собою класичну, визнану у всьому цивілізованому світі, безальтернативну політико-правову основу республіканської державності та демократії. Одночасно формувалися міфи про "українську державність" в період козацтва, про УНР, ЗУНР, Гетьманат, Директорію та інші історичні етапи в перші роки після скидання російської монархії. Також активно пропагувалися вигадані "визвольні змагання українського народу" і перебільшена роль дисидентів у розпаді СРСР.

Отже, було започатковано масову нісенітницю, яка триває до сьогодні і завдає шкоди як справжній величній історії українського народу, що формувалася протягом тисячоліть, так і його майбутньому. Усі ці "державності" виглядають як "вигадані з пальця", "прикрощені за вуха" і подібні, з юридичної точки зору вони навіть не заслуговують на таку назву, а розпад СРСР відбувся виключно внаслідок повного краху ідеології, політики та практичної діяльності Компартії.

Шанс на здобуття незалежності Україна отримала не завдяки конкретним героям, хоча ми з величезною повагою ставимося до справжніх героїв нашого народу, яких є чимало, а, як говорять, завдяки божественному втручанню.

Агресивна дискредитація "совітів" супроводжувалася приниженням усіх інших історичних фактів і подій, пов’язаних із "радянською епохою". Внаслідок цього "еліти" жорстоко образили кілька поколінь працелюбного, активного та мужнього українського народу, знехтували його величними революційними, трудовими та військовими досягненнями, які були спрямовані на подолання російського імперіалізму, створення Української Держави, її поступовий розвиток з жахливо бідного стану до високорозвиненої індустріально-аграрної країни світового рівня, а також на захист країни від знищення під час Другої Світової війни.

І хто все це робить? Зрадники, що працюють на росіян, антинародна мерзота під назвою "політична еліта", що все своє погане життя існує завдяки потенціалу створеної народом Держави, яку вона до того ж грабує і знищує.

Які можуть виникнути запитання щодо відношення народу до цієї "еліти" та про той фальшивий державний устрій, який вона створює в Україні згідно з вказівками Москви?

З часом стало очевидно, що ліквідація місцевих Рад народних депутатів та їх виконавчих комітетів, які виконували функції органів державної влади та були основою прямого народовладдя в Україні, була спрямована на досягнення щонайменше трьох цілей. Це сталося через заміну їх на декоративні структури, які спочатку позбавилися реальних владних повноважень, а згодом і фінансування, а також усіх інших ресурсів "органів місцевого самоврядування".

Перша, це максимальний розвал української державності аж до повної втрати керованості всією територією, економікою та населенням держави.

Друга, це подавлення морального стану українського народу, перш за все селянства, введення його у глибоку депресію внаслідок втрати ним віри в українську державу, у майбутнє.

Третій аспект полягає в оптимізації залишків української державної системи відповідно до моделі, що існує в суб'єктах Російської Федерації, з метою спростити процес поглинання України Росією.

Для досягнення цієї третьої мети "українська еліта" виконала максимум, що вимагали росіяни, особливо активно діяли в період з 2014 по 2021 роки. Вже з 2021 року вся різниця між адміністративним устроєм суб'єкта РФ та українською областю зводиться лише до назв. У них це "муніципальне освіта", а у нас – "ОТГ" (в медіа ще гірше – "громада"); у них давно функціонує уряд суб'єкта РФ, а у нас поки що є "ОМС" та ОДА/ОВА. Вся справа зводиться до зміни табличок.

А місцеві органи народовладдя вже не виконують функції державної влади ані в одній, ані в іншій країні, в результаті чого громадяни залишаються без найголовніших конституційних прав як у цьому, так і в українському контексті.

Українська "політична еліта" розпочала свою зрадницьку антиукраїнську діяльність на користь Москви практично відразу після ухвалення Декларації про державний суверенітет України в липні 1990 року. 7 грудня 1990 року Верховна Рада (тоді ще Українська РСР) всупереч чинній Конституції прийняла закон "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування".

Згідно з Конституцією, місцеві ради та їх виконавчі комітети виконують функції органів державної влади. Однак "еліта" свідомо порушує цю Конституцію, закладаючи законодавчі підвалини для їх ліквідації!

Після того, як у 1991 році до Конституції Української РСР були внесені антитоталітарні поправки, які трансформували її в Конституцію незалежної України, реальна ситуація не покращилася. Формально сільські ради та інші місцеві органи народовладдя продовжували залишатися частиною державної влади, але на практиці їх почали позбавляти цього статусу, перетворюючи на фіктивні "органи місцевого самоврядування".

В Україні, відразу після здобуття Незалежності, почалася епоха, коли "політична еліта" та органи влади почали повністю ігнорувати Конституцію. Хоча в документі прописані певні принципи, на практиці спостерігалося їхнє повне заперечення, що призвело до того, що 1991 рік став початком "повзучого" латентного конституційного перевороту, який триває й до сьогоднішніх днів.

Замість того, щоб без жодних проблем розпочати розбудову дійсно незалежної, реально демократичної України з використанням готового, надміцного і де-юре ідеально демократичного базису державності Української РСР у вигляді десятків тисяч існуючих повсюдних місцевих органів державної влади (сільських, селищних, міських тощо Рад народних депутатів та їх виконкомів), "політична еліта" початку 90-х розпочала їх ліквідацію методом перетворення на так зване місцеве самоврядування.

З моменту ухвалення Конституції України у 1996 році, незважаючи на те, що в документі закладено основи правової держави, принцип верховенства права та висока юридична сила Основного Закону, ситуація насправді погіршилася. "Батьки" Конституції, серед яких були ті, хто намагався знищити українську державність, надзвичайно мудро сформулювали в статті 140 Основного Закону "самоврядні" повноваження місцевих органів державної влади. Це дозволило їм фактично скасувати визнання конституційного статусу сільських рад та інших місцевих органів державної влади, перетворивши їх на органи місцевого самоврядування з офіційним переконанням про їхню нову роль.

Згідно з частиною другою статті 5 Конституції України, "суверенітет належить народу, який є єдиним джерелом влади в Україні. Народ реалізує свою владу як безпосередньо, так і через державні органи та органи місцевого самоврядування".

З цього безальтернативно слідує, що всі обрані народом на виборах, що відповідають Конституції України, представницькі органи влади, з місцевими включно, перш за все і ніяк інакше є органами державної влади -- бо народ є джерелом саме державної, і ніякої іншої крім державної, влади.

Згідно з Європейською хартією місцевих органів державної влади (так звучить її юридично коректний переклад), документ справді стосується місцевих органів публічної (в іншому розумінні — державної) влади. Проте, ще в 1987 році "кремлівські поети-романтики" здійснили неправильний юридичний переклад з офіційних мов ЄС на російську, назвавши її "Європєйською хартією мєстного самоУПРАВЛЄНІЯ". А їхні українські послідовники, які прагнули "українізації", перевели це з російської на українську ще більш "поетично": "Хартія місцевого самоВРЯДУВАННЯ", що фактично перетворює міжнародно-правовий акт на документ щодо "місцевих Урядів" та їхніх повноважень.

Цей термін — місцеве самоуправління (і, звісно ж, жодним чином не самоУРЯДУВАННЯ, оскільки це може призвести до сепаратистських настроїв) — не стосується якогось окремого спеціалізованого органу. Насправді, це лише метафоричний вираз, що описує спільну діяльність місцевих органів державної влади та активних громадських структур (які згадуються, зокрема, у частині шостій статті 140 Основного Закону) у питаннях місцевого значення, і не більше того.

Загалом усі ці органи -- місцеві органи державної влади плюс органи самоорганізації населення, наприклад з питань благоустрою, піклування про бездомних тварин, ОСББ тощо -- разом і називаються органами місцевого самоуправління, проте хитрі й підлі політтехнологи зробили його одним із найголовніших інструментів досягнення злочинних цілей узурпаторів влади шляхом здійснення злочинних "реформ" "під красівими назвами", знаряддям вбивства народовладдя, демократії та державності.

Повідомляю для необізнаних, якщо такі є, до чого це довело Україну.

По-перше, Україна стала "дикою територією", і це не просто метафора, а реальність, що відображає сучасний стан української державності.

На кінець 2021 року, внаслідок процесів, розпочатих у 2014 році, які включали так звану децентралізацію, об'єднання територіальних громад і адміністративно-територіальну реформу, спостерігається явне порушення конституційних норм, що призвело до жорсткої централізації влади та фінансів. Це стало причиною позбавлення сільських мешканців України їхніх прав на участь у владі, а також навмисного знищення конституційного устрою, територіальної цілісності та обороноздатності країни. У контексті руйнівної політики "перезавантаження української державності", що триває з початку 90-х років, ці зміни є, по суті, фінальним етапом руйнування України. На 99% території країни органи державної влади фактично ліквідовані, що ставить під загрозу існування конституційного ладу в Україні.

Наголошую для кращого запам’ятовування: з кінця 2020 року 99% території України позбавлені органів державної влади!

Інше. Відбувається геноцид селян, який має значно більші масштаби, ніж за часів Сталіна.

Українське село, яке по праву вважається колискою нації та, що часто залишається непоміченим, також є основою української державності, сьогодні стикається з серйозними викликами. Воно позбулося сільських рад, що позначилося на правах мільйонів місцевих жителів, які проживають на землях, що історично належать їм і є ключовими для їхнього життя. Ці території, багаті на природні ресурси, стали об'єктом уваги корупційних схем, оскільки влада з віддалених "Рад ОТГ", що не мають законних підстав, безжально експлуатує їх. Відсутність сільських бюджетів і соціальної інфраструктури призводить до стрімкої деградації та вимирання сіл, що ставить під загрозу не лише демографічну ситуацію, а й майбутнє самої України.

Третє. Росія здійснила агресію проти України з наміром завоювати її за три дні.

Це прямий наслідок "реформування" України "українською політичною елітою". Саме практично повне знищення української державності внаслідок антиконституційних і антинародних "реформ", влаштований ними хаос у державному управлінні, втрата керованості усіма сільськими територіями України, які складають до 99% території держави, втрата народом надії на краще майбутнє і похоронні настрої в приречених на вимирання українських селах стали вирішальною обставиною для початку повномасштабної війни Росії проти України.

Путін дождався жахливих наслідків, що виникли внаслідок проведених за московськими вказівками "реформ" в Україні, які стосувалися "місцевого самоврядування", "децентралізації", "об'єднання територіальних громад" та "адміністративно-територіального устрою". Ці зміни призвели до повного знищення існуючої, ефективно працюючої мобілізаційної системи, яка діяла до початку "реформи". На додачу, 25 жовтня 2020 року відбулися абсолютно неконституційні "місцеві вибори" до рад об'єднаних територіальних громад, в результаті яких у владу проникла велика кількість російських агентів. І вже після цього розпочав агресію.

Продовжую з другою частиною відповіді на запитання "чому та як Україна опинилася в такій ситуації". Оскільки я вже ділився своїми думками з цього приводу і планую повертатися до цієї теми багаторазово, спробую висловитися якомога лаконічніше.

Після того, як Українську РСР було перейменовано на Україну та проголошено її правовою державою, всі органи влади країни продовжили свою діяльність, керуючись "принципом соціалістичної законності". Цей підхід зберігається й донині.

"Політична еліта" через незаконне офіційне тлумачення та ігнорування ключових норм і принципів Конституції України повністю зупинила реальну реалізацію принципів верховенства права в країні. Як уже згадувалося, з 1991 року Україна опинилася в стані прихованого конституційного перевороту.

Принцип соціалістичної законності, що існував у тоталітарному СРСР, знайшов своє відображення в Незалежній Україні у вигляді "принципу верховенства чинних актів органів влади, включаючи неконституційні". Цей новий принцип є його прямим аналогом.

Це питання сталося через юридичну неграмотність, яка супроводжувала українізацію законодавства, що в радянські часи переважно було російськомовним. Під час перекладу термінів з російської, таких як "действующее законодательство", "действующий закон, иной правовой акт" тощо, деякі "вірні українці" без належних юридичних знань замість "діюче законодавство", "діючий закон, інший правовий акт" вжили терміни "чинне законодавство", "чинний закон, інший правовий акт" тощо. Адже "чинний" звучить так по-українськи і звучить дуже красиво!

Попри численні інші "перли", такі як "Конституційний Суд України вирішує питання" або "закони, інші акти або їх окремі частини, визнані неконституційними, втрачають чинність з моменту ухвалення рішення Конституційним Судом України про їх неконституційність", які широко поширені в українському правовому полі, не можна відкидати можливість того, що ці формулювання були введені не через незграбність. Ці вкрай багатозначні терміни, які створюють безмежну правову невизначеність, а іноді навіть звучать "блатно" (як, наприклад, "рєшать вопроси" – "КСУ вирішує питання", тобто "рєшаєт вопроси"), могли бути внесені до законодавства свідомо.

Де можна бути впевненим у навмисності, так це в неправомірному офіційному тлумаченні законодавства посадовими особами українських органів влади.

Серед них також присутні судді, зокрема й судді Верховного Суду!

Конституційний Суд України — це окрема і досить складна тема в контексті кримінального процесу. З огляду на юридичні повноваження своїх суддів, він мав би вжити заходів для припинення порушень Конституції та прихованого конституційного перевороту, який був організований "політичною елітою" від самого початку його існування у 1996 році. Проте, на жаль, ситуація виявилася зовсім інакшою: КСУ, здається, не звертає уваги на загрозу конституційного ладу, фактично покриваючи злочинні дії "еліти".

Висновок: Основоположні принципи правової держави, верховенства права і вищої юридичної сили Конституції України, які я умовно називаю принципами верховенства права, закріплені Конституцією України на найвищому рівні в світі, зазнають серйозного пригнічення через неконституційні практики законодавства та правозастосування з боку державних органів. Вони знаходяться в стані глибокого анабіозу, що є найактуальнішою правовою проблемою нашої країни. Це призводить до того, що ми "отримуємо те, що маємо" — всепроникне свавілля та корупцію в органах влади, жорстоке пограбування народу та руйнування України в цілому.

Чи можливо зупинити це і врятувати Україну?

Вот так!!!

Це можна здійснити надзвичайно швидко та виключно законними шляхами, і важливо зробити це саме зараз, поки триває правовий режим воєнного стану. Якщо не вирішити проблеми України до проведення післявоєнних виборів, може бути вже запізно.

Щодо того, як це можна і слід здійснити — поговоримо в інший раз.

Закликаю всіх українців консолідуватися для порятунку України, щоб зробити її дійсно незалежною, народною і процвітаючою -- такою, яка є у кожного з нас у серці!

Обожнюймо нашу Україну!

Слава її захисникам, які на фронтах боронять її від зовнішнього ворога!