Які кроки має здійснити український бізнес для успішної експансії на ринок Європейського Союзу?
Яна Цимбаленко є юристом та фахівцем у галузі публічного управління. Вона має звання заслуженого працівника освіти України і є академіком Академії політико-правових наук.
Вихід на ринок Європейського Союзу потребує від компанії не лише високоякісних товарів, а й здатності дотримуватися вимог комплаєнсу та відповідності європейським стандартам.
Уявімо собі українську фірму, що має намір розширити свою присутність на європейському ринку. Вона вкладає кошти в сертифікацію своєї продукції, маркетингові кампанії, переклад необхідних документів та налагодження партнерських зв'язків. Компанія активно використовує свої фінансові, кадрові та організаційні ресурси для досягнення нових висот.
І ось, партнер вже знайдений!
Модель співпраці на майбутнє тільки починає формуватися, і ведуться активні переговори. Ви вже уявляєте себе постачальником товарів у країни Європейського Союзу або навіть на міжнародному рівні. Проте ваш потенційний партнер відправляє вам комплаєнс-анкету, в якій містяться запитання щодо бенефіціарних власників, можливих конфліктів інтересів, ризиків санкцій, захисту персональних даних, каналів для повідомлення про порушення та відповідальності в рамках постачальницького ланцюга.
Несподівано...
На мою думку, в даний момент культура організації отримує новий сенс і стає визначеним економічним фактором.
Відповіді на ці, на перший погляд, "елементарні" питання можуть мати вирішальне значення для укладення угоди, інтеграції компанії в мережу постачальників та готовності європейського партнера до початку співпраці в цілому.
Я впевнена, що для успішного виходу на європейський ринок необхідно не лише пропонувати високоякісну продукцію, мати конкурентоспроможні ціни та ефективну маркетингову стратегію. Важливо також створити систему управління, яка базується на прозорості, відповідальності, етичності, повазі до прав людини та адекватному управлінні ризиками.
Європейські партнери оцінюють постачальника за характеристиками продукції - і тут ви вже досягли необхідного результату. Однак готовність партнера до співпраці залежить також від того, чи дотримується ваша компанія законодавства, виконує внутрішні політики, перевіряє контрагентів, захищає інформацію та забезпечує відповідність галузевим стандартам. І саме ця частина вимог виявилася для вас несподіваною... де ви, а де вимоги законодавства ЄС...
Наприклад, Директива ЄС 2024/1760 про належну перевірку корпоративної сталості передбачає виявлення, оцінювання, запобігання та мінімізацію негативного впливу діяльності компаній і ланцюгів постачання на права людини та довкілля.
Для українських підприємств це може означати необхідність відповідати на запити про походження товарів, умови праці, екологічні впливи, власницьку структуру та етичність посередників.
Директива ЄС 2022/2464, що стосується корпоративної звітності в сфері сталого розвитку, вдосконалює методи інформаційного розкриття про екологічні, соціальні та управлінські елементи бізнесу. Вимоги до компаній включають можливість збирати перевірену інформацію, призначати відповідальних осіб і пояснювати зв’язок між задекларованими цілями та реальними досягненнями.
Директива Європейського Союзу 2019/1937, що стосується захисту викривачів, визначає стандарти для безпечних каналів звітування, забезпечення конфіденційності, аналізу отриманих даних та захисту прав осіб, що повідомляють про правопорушення.
Це не просто формальний елемент; це важливий інструмент для виявлення проблем на ранніх стадіях. Для українських підприємств виявлення порушень на початкових етапах схоже на виграш у лотерею. Адже можливість усунути проблему до того, як вона перетвориться на штраф, судовий процес, втрату контракту або кризу репутації, є справжнім орієнтиром для подальшого розвитку.
Загальний регламент Європейського Союзу щодо захисту даних, відомий як GDPR, встановлює основні принципи законності, прозорості, мінімізації, точності, належного зберігання та захисту особистої інформації. Для підприємств це означає, що їм слід чітко усвідомлювати, які дані вони збирають, з якою метою, де і на який час їх зберігають, кому передають і хто має доступ до цієї інформації.
Цей список можна розширювати. До нього входять такі елементи, як добросовісна конкуренція, захист інтересів споживачів, боротьба з корупцією, шахрайством та легалізацією незаконних доходів, контроль за виконанням санкцій, прозорі умови укладання угод та належне оформлення управлінських рішень.
Звичайно, конкретний обсяг юридичних обов'язків залежить від розміру компанії, галузі, виду продукції та її місця в ланцюгу постачання. Але в будь-якому випадку йдеться про системний контроль відповідності діяльності бізнесу вимогам і стандартам ЄС.
Для гарантованого просування компанії на ринку використовуються комплаєнс-інструменти.
Власник підприємства помітить: знову з'явилися якісь нові вигадки...
На ділі це зовсім не складно. Чи можливо виміряти ефективність комплаєнсу в фінансовому еквіваленті?
Я рекомендую аналізувати комплаєнс з огляду на відповідність європейським стандартам, розглядаючи це як раціональне управлінське рішення, яке можна подати в такій формі:
Економічний вплив = зменшені втрати + додаткові доходи + економія на операціях + фінансові вигоди - витрати на реалізацію.
До витрат на реалізацію я включаю аудит процесів, розробку політик, перевірку партнерів, навчання співробітників, забезпечення інформаційної та кібербезпеки, створення каналів для повідомлень про порушення, консультаційний супровід та витрати на працю працівників.
До уникнених втрат - штрафи, судові витрати, зрив контрактів, повернення продукції, виробничі простої, наслідки шахрайства, витоків даних, внутрішніх розслідувань і репутаційних криз.
Додатковий дохід може формуватися завдяки діловій репутації, рекомендаціям партнерів, новим контрактам, доступу до ланцюгів постачання європейських компаній, участі у закупівлях і розширенню партнерської мережі.
Операційна економія досягається завдяки чітким процесам, зменшенню помилок, пришвидшенню ухвалення рішень, ретельному документуванню та усуненню дублювання функцій.
Фінансові переваги можуть проявлятися у вигідніших умовах страхування, кредитування та залучення інвестицій. Однак я радила б враховувати їх лише тоді, коли зв'язок між такими перевагами та впровадженими комплаєнс-заходами можна підтвердити документально.
Уявімо, що витрати на створення комплаєнс-системи (набору заходів) для компанії складають 500 тисяч гривень. У цьому контексті керівництву доцільно проаналізувати ситуацію, зважаючи на довгострокові перспективи:
* яку суму потенційних втрат допоможе попередити ця інвестиція;
* який обсяг контрактів вона дасть змогу укласти або зберегти;
* на скільки зменшаться витрати на виправлення помилок;
* чи прискориться проходження перевірок потенційних партнерів;
* як зміниться доступ компанії до фінансування та нових ринків.
Я не вважаю кількість затверджених комплаєнс політик показником його результативності. Значення має те, як система впливає на управлінські рішення, поведінку працівників, рівень ризиків і фінансові результати компанії.
Звісно, існує можливість дотримуватися традиційного підходу — реагувати на проблеми лише тоді, коли вони з'являються. Ми з вами набували цього досвіду протягом усього нашого бізнес-шляху, і, безумовно, маємо навички для цього. Проте, такий підхід не веде нас у напрямку європейського ринку.
З власного професійного досвіду можу стверджувати, що правильні рішення виявляються простішими та економнішими в довгостроковій перспективі. Однак формально впроваджена система комплаєнсу - це лише видима частина процесу. Її ефективність значною мірою залежить від корпоративної культури та поведінки співробітників на всіх рівнях управління.
Топменеджери є рушійною силою впровадження комплаєнс-заходів. Вони розуміють мову стратегічних ризиків, фінансових і репутаційних втрат, відповідальності керівництва, вартості виходу на нові ринки та очікуваної віддачі від інвестицій.
Я впевнена, що без підтримки вищого керівництва навіть найбільш ретельно створена комплаєнс-система може залишитися лише набором слів.
Менеджмент середньої ланки працює мовою завдань, процесів, строків і показників результативності. Тому цій категорії працівників потрібні чіткі алгоритми впровадження політик, розподіл відповідальності, визначений порядок документування рішень і зрозумілі критерії контролю.
Не менш суттєвим є особистий приклад лідерів. Щоденна поведінка управлінців демонструє співробітникам, які норми справді функціонують в організації, а які лише формально прописані у документах.
Працівникам також потрібні не абстрактні заклики до доброчесності, а зрозумілі правила щоденної поведінки та практичні прості орієнтири:
Що варто зробити, якщо незнайомці пропонують тобі можливість підзаробити, або коли компанія, в якій працює твоя донька, стає твоїм постачальником, або коли ти отримуєш повідомлення в інтернеті про виграш у лотереї...
Саме тому одним із ключових завдань комплаєнсу є освіта та просвіта персоналу в питаннях відповідності вимогам ринку ЄС та підготовка працівників до оновлених вимог європейського ринку.
Я не підтримую підхід, за якого працівників лише ознайомлюють із документом, а далі пропонують кожному самостійно тлумачити його положення.
Я вважаю, що одна універсальна лекція для всього колективу не є ефективним підходом до навчання, особливо якщо після неї формально оголошується завершення програми. Справді, часто топменеджери ігнорують такі заходи, хоча їхнє усвідомлення важливості особистого прикладу та управлінських рішень є критично важливим для того, щоб комплаєнс-система функціонувала належним чином у реальних умовах.
Для чіткого й однакового розуміння встановлених норм і стандартів їх необхідно опрацьовувати на практичних кейсах, наближених до реальних робочих ситуацій. Водночас зміст і формат навчання мають відповідати повноваженням, відповідальності та професійним завданням різних категорій працівників.
Однакова освітня програма для всіх управлінських рівнів має обмежену ефективність. Її зміст необхідно адаптувати до повноважень, відповідальності та типових робочих ситуацій кожної групи.
Підготовка підприємства до виходу на європейський ринок повинна бути безперервною та всебічною. Освітні програми мають включати всі рівні організації, адаптуватися до змін у законодавстві та інтегруватися у виробничі та управлінські процеси.
Витрати на комплаєнс та, зокрема, навчання співробітників варто сприймати не як другорядні адміністративні витрати, а як інвестицію в євроінтеграційний прогрес вашого бізнесу.
Отже, перед тим як вийти на європейський ринок, я б рекомендувала керівникам поставити собі дуже важливе запитання:
