Борються одні й ті ж: як справедливість для ветеранів стане запорукою захисту для всіх.
Хто є ветераном в Україні?
Це одне з найскладніших питань. У нас існує законодавство, що регулює статус ветеранів війни та забезпечує їхній захист. У цьому законі розглядається безліч різних груп, включаючи цивільних осіб.
Зазвичай, ми розглядаємо два основні види ветеранських статусів: перший — це учасник бойових дій, а другий — особа, яка отримала інвалідність в результаті бойових дій (особи, що стали інвалідами через поранення або захворювання, отримують додатковий статус).
Рекламные материалы
Не в усіх країнах ситуація така ж, як у нас. В багатьох з них ветераном вважається особа, яка проходила військову службу і завершила її. В Україні ж учасником бойових дій, тобто ветераном, є той, хто може бути на службі, але неодмінно має досвід участі у бойових діях.
Деякі люди не знають, що не всі військовослужбовці є ветеранами, і не всі люди, які звільняться зі служби, будуть ветеранами. Не знають, що є прив'язка до участі у бойових діях.
Зображення: facebook/Тактична команда Вугледар
Ветерани це оборона чи соціалка?
У більшості випадків особи, які приймають рішення в суміжних сферах, зокрема в політиці, і які ще не ознайомлені з проблемами [ветеранів], мають тенденцію сприймати ветеранів як об’єкт соціальної допомоги. Це, в основному, пов'язано з фінансовими витратами, які можуть лягти на бюджет України, оскільки багато хто боїться цих значних витрат. Таке сприйняття є результатом пострадянського мислення, де ветерани розглядаються як одна з соціально вразливих груп, поряд із чорнобильцями, малозабезпеченими родинами тощо.
Чи існують серед ветеранів та їхніх сімей люди, які потребують соціальної політики для подолання своїх вразливостей? Так, такі випадки є. І, на жаль, ми не маємо необхідних механізмів для їх підтримки. Це, безумовно, викликає найбільше обурення: незважаючи на тісний зв'язок між питаннями ветеранів і соціальною політикою, реальні інструменти, соціальні послуги та реформоване пенсійне забезпечення залишаються відсутніми.
Три основні аспекти, які держава повинна забезпечити ветеранам.
"Принцип" спільно з Юридичною сотнею, VeteranHub та "Простором можливостей" розробили концепцію державної політики для ветеранів. Цей документ є результатом нашої експертної співпраці та свідчить про те, що у 2023 році держава не змогла самостійно окреслити ці важливі питання. Він базується на багатьох дослідженнях та експертизах, які Україна накопичувала з 2014 року.
Якщо говорити про державу і суспільство, що вона має дати ветеранам, то фактично вона має виконати три мети:
Важливо усвідомити, що досвід ветеранів часто супроводжується певними втратами та особистими наслідками. Це інвестиція в захист України, яка може призвести до втрачених можливостей, погіршення здоров’я та складних переживань. Всі ці фактори впливають на психічний і фізичний стан, а також на стосунки з близькими. Як суспільство, ми зобов'язані підтримати ветеранів, допомогти їм адаптуватися і зменшити негативні наслідки їхнього досвіду. Ситуація з демографією в Україні є критичною, тому питання відновлення країни після війни стосується не лише тих, хто служить, але й тих, хто не має військового досвіду. Ветерани повинні залишатися активними учасниками українського суспільства, незалежно від того, чи ми живемо в мирний час, післявоєнний період чи знову готуємось до конфлікту.
Іншою метою є визнання заслуг нині живих ветеранів та вшанування пам'яті тих, хто віддав своє життя, як ознака вдячності держави за їхній внесок у службу.
Третій аспект полягає у визнанні того, що політика щодо ветеранів є невід'ємною частиною оборонної стратегії держави. Ветерани справляють значний вплив на розвиток України, зокрема завдяки своєму військовому досвіду. Чимало з них продовжують служити, і, ймовірно, залишаться в рядах Сил оборони. Цей бойовий досвід підвищує нашу силу. Значна кількість ветеранів буде переведена до оперативного резерву. Ті ж, хто не зможе повернутися до служби через непридатність або інші причини, зможуть внести важливий внесок у розробку стратегії національно-патріотичного виховання та підготовки цивільних осіб до оборонних дій.
Ці три елементи стали невід'ємною складовою державної стратегії у сфері ветеранської політики. Це значна перемога для нашого суспільства – ми це закріпили.
Зображення: 95-та окрема десантно-штурмова бригада Поліська ДШВ Збройних сил України.
Військові 95-бригади
Ми вже поступово рухаємося в тому, щоб визнавати вплив оборонного компоненту на ветеранів і суспільство, але це ще не коммон сенс. Можливо, не артикулюючи або не усвідомлюючи, ветеранський досвід пронизує всі пріоритети в оборонному плануванні чи загалом в оборонній політиці.
Ветеран -- це не кінець служби. Оперативний резерв
Під час повномасштабного вторгнення я мала можливість спілкуватися з багатьма представниками влади. Існують люди, які вважають, що якщо ветеран залишає службу, то він більше ніколи не повертається до неї.
У нас нема такої соціальної справедливості. У нас ветерани, наприклад, моя родина, вже вдруге пішла воювати під час вторгнення. Якщо з ними все буде добре, вони підуть і втретє. Бо будуть зобов'язані як резервісти.
Поки тільи одиниці, які цим займалися ще до вторгнення, усвідомлюють і намагаються тягнути зараз питання захищеності ветеранів, які будуть проходити службу у військовому оперативному резерві.
В Україні існує поняття військового резерву людських ресурсів, яке охоплює всіх громадян, здатних до участі у бойових діях. Цей резерв поділяється на дві основні складові: оперативний військовий резерв та мобілізаційний резерв.
Мобілізаційний процес охоплює переважно всіх чоловіків, які придатні до служби, а також жінок, що перебувають на військовому обліку. Це стосується усіх, хто має можливість брати участь у бойових діях і може бути призваний у разі необхідності.
Військовий оперативний резерв складається з осіб, які раніше служили у війську, а також ветеранів. Кожен, хто пройшов військову службу і звільнився, автоматично потрапляє до цього резерву. Вибір щодо потрапляння до нього особа не має.
Оперативний резерв стає першим, хто вступає в бій у разі виникнення загроз для України. Багато людей не усвідомлюють тих змін, що відбулися під час президентства Порошенка. Він ініціював зміни у законодавстві, які надають президенту можливість призивати резервістів навіть за відсутності оголошення воєнного стану.
Перед початком вторгнення, багато про це говорять, був політичний ризик, що, можливо, не проголосували б за мобілізацію чи воєнний стан не оголосили б. У такому випадку було дуже важливо, що ми могли викликати резервістів навіть без відповідного правового режиму. Їх почали викликати до 24 лютого.
Необхідно, щоб держава визнала їхню значущість, це повинно бути відображено в офіційних документах, а також мати правову основу, що забезпечує їм необхідну підтримку.
Фото: facebook/13-та бригада Національної гвардії України "Хартія"
13-та бригада Національної гвардії України "Хартія"
Поділюся власним досвідом. Багато моїх друзів-ветеранів розпочали підготовку ще з жовтня 2021 року. Коли розпочалися бойові дії, вони вже були готові до всього. Вони прибували до військових підрозділів, щоб забезпечити оборону. Для багатьох цивільних, які лише тоді долучилися, ці ветерани стали надійною опорою завдяки своєму досвіду.
Це мене вражає, адже я не мала уявлення, як діяти. Боже, що ж ми намагалися зрозуміти? Ми робили знімки міток.
Це особи, які володіли необхідними знаннями та навичками, які вже приєдналися до військових формувань, поповнили бойові підрозділи, вирушили на фронт, виконали свої завдання успішно і захистили нас. Для мене це є суттєвим висновком. У цьому я вбачаю значущість ветеранського досвіду.
У стратегії по залученню, утриманню і розвитку людського капіталу, ухваленій у Силах оборони, нарешті з'явився окремий блок про ветеранів. Здебільшого, він пов'язаний із завершенням військової кар'єри, але вони там з'явилися.
Хто воює, а хто працює: про справедливість
Рекламные материалы
У соціальних мережах часто звучить приваблива концепція контрактної армії, де професійні військові отримують високу заробітну плату і стають на захист нашої країни. Водночас, ми, як суспільство, сплачуємо податки і не беремо активної участі у цьому процесі, адже покладаємося на кваліфікованих і мотивованих фахівців.
Це офігенна система. Ми б усі так хотіли жити, але реальність життя біля Росії інша.
Життя на території, що межує з Росією, а також в умовах війни з нею, вимагає активної участі всіх громадян України в різних аспектах оборони. Частина населення повинна бути залучена безпосередньо у бойові дії та військову службу.
Зображення: Командування Повітряних Сил Збройних Сил України
Це питання соціальної справедливості є складним для України, адже виникає дискусія про те, хто з громадян займається бойовими діями, а хто виконує цивільні обов'язки. Відповідно до нинішньої концепції, здається, що в збройних конфліктах беруть участь одні й ті ж особи.
Першими будуть воювати ті, хто вже має бойовий досвід. З точки зору війська це правильно. Вибираючи між цивільною непідготовленою людиною і колишнім військовим чи ветераном з бойовим досвідом будуть завжди вибирати другого. Але з точки зору справедливості, на яку є великий запит у ветеранів і їхніх родин, має бути ротування населення у тому, як ми обороняємося.
Сподіваюся, що наше життя не буде таким, але я не можу уявити, що вже найближчим часом ми підпишемо угоди, досягнемо миру і назавжди залишимо війну позаду.
Недостатньо оптимістичний, проте більш правдоподібний прогноз свідчить про те, що в майбутньому наша країна все ще може опинитися у війні. Це вимагає від нас знайти такі рішення, які б дозволили уникнути повторення тих самих конфліктів.
На формування політики у сфері ветеранів значний вплив матиме те, як держава впровадить базову загальну військову підготовку та службу, яку молодь проходитиме в даний час. Це фактично означає, що ми повинні переосмислити підходи до строкової служби.
Цікаве питання, яке мене турбує: чи зможуть резервісти отримати можливість бронювання? Відповідно до чинного законодавства, бронювання резервістів не передбачено. Візьмемо, наприклад, ветерана з безцінним бойовим досвідом, який прагне працювати в мілітаризованій сфері на стратегічному підприємстві. Його не можуть відмовити у цій можливості. Натомість цивільним особам, які можуть перебувати під загрозою призову, надається можливість працювати в таких структурах. В результаті, під час війни, ветерани знову ж таки йдуть на фронт, тоді як цивільні, які з певних причин не приєдналися до Сил оборони і не здобули бойового досвіду, можуть опинитися в більш сприятливих умовах.
Тема горизонтального планування виходу зі служби тісно пов'язана з питанням: чи готові інші українці йти на службу, щоб замінити тих, хто вже тривалий час перебуває на фронті? Виникає ситуація, коли справедливість у ветеранській політиці стає питанням, хто буде боротися у майбутньому.
Тривога ветеранів?
Рекламные материалы
Спостерігаю, що в кулуарах багато місцевих громад та державних установ, а також наших міжнародних партнерів, відчувають страх перед поверненням ветеранів і вважають, що вони можуть становити загрозу.
Дуже цікаво спостерігати за роботодавцями, які часто під виглядом ніби політики по турботі щодо ветеранів насправді закривають свою потребу - страху ветеранів. Є частина населення, яка відчуває сором за те, що не пішла. Є багато людей, які мають стереотипні образи [щодо ветеранів]. Є реальні проблеми.
Изображение: EPA/UPG
Ветерани в центрі виготовлення протезів у Дніпрі, 28 листопада 2025 року.
Деякі роботодавці вже піднімають питання на кшталт: "Ми плануємо додатково перевіряти ветеранів, вимагати у них медичні довідки, здійснювати диспансеризацію, щоб упевнитися в їхній безпеці." Це жахливі заяви, які не можуть бути зрозумілі жодній людині, яка цінує права людини.
З іншого боку, це важливо почути, оскільки дозволяє вирватися з власної оболонки і усвідомити, що красиві висловлювання на кшталт "всі ми вдячні" та подібні фрази не завжди відповідають реальному дискомфорту.
Коли я чую запит: "Чи могли б ви провести тренінг з комунікації для ветеранів?", це часто означає: "Навчіть нас, як змусити їх почуватися комфортно, аби ми не відчували незручності, і уникали конфліктних ситуацій".
Я відчуваю, що в нас буде велика проблема з груповим ветеранським профайлінгом. Ми багато почали з цим працювати, адже чую з кожної праски і від міжнародних партнерів клішовані теми.
В Україні з 2014 року ведеться облік злочинів, у яких фігурують різні вразливі групи населення, включаючи іноземців, внутрішньо переміщених осіб та ветеранів. Дослідження демонструють, що рівень злочинності серед ветеранів не відрізняється від загального показника по країні. Це не вказує на наявність якихось унікальних проблем. Звичайно, ми стикаємося з певними труднощами, пов’язаними з нерозв'язаними соціальними питаннями. Проте, підхід, що ґрунтується на стигматизації цих груп, часто маскується під благими намірами, і це викликає відразу. Таке ставлення до людей є абсолютно несправедливим.
Люба Галан
Можливості ветеранів, які принесуть користь усій нації.
У ветеранів існує і завжди буде величезний потенціал.
Здійснювати всі свої задумки люди можуть лише після завершення військової служби. Тому наразі ми спостерігаємо лише обмежений вплив їхньої діяльності на суспільну політику.
Що ми спостерігаємо? По-перше, ветерани мають значний вплив на соціальну політику, особливо у питаннях, пов'язаних з інвалідністю. Існує безліч стигм та дискримінаційних уявлень. Іноді я намагаюся вийти зі своєї зони комфорту і переглядаю, що пишуть люди в Інстаграмі. Часом мені важко повірити, що деякі з них можуть бути такими "незвичайними".
Рекламные материалы
З іншого боку, існує можливість для порівняння. Ставлення до ветеранів з інвалідністю та осіб з обмеженими можливостями після 12 років війни суттєво трансформувалося.
Наприклад, перетворення МСЕК на ЕКОПФО стало результатом впливу медіа на ветеранів.
Мені сумно, що державі було байдуже на інші категорії - людей з інвалідністю, дітей з інвалідністю. Шкода, що ветерани фактично мають брати на себе вантаж суспільних змін, щоб нормально себе почувати після завершення служби, але по факту вони це роблять.
Або ж такі критичні ситуації, коли відсутнє світло чи щось інше. Я в смутку, думаю: ось, гуманітарна катастрофа. А мій хлопець знайшов рішення. Для нього це не є проблемою. Він з будь-яких матеріалів виготовить засіб для виживання: розведе вогонь, принесе Екофлоу, знайде доступ до інтернету. Адже він звик до таких умов під час війни. І ця резилієнтність, той певний спокій, який приносить цей досвід, є надзвичайно важливим.
P.s. / Ми запросимо Люба Галан на ще одне велике інтерв'ю уже на посаді заступниці міністра оборони, коли вона буде готова презентувати свої конкретні плани на посаді.
