Об оформлении договоров залога акций, эмитированных иностранными юридическими лицами (компаниями)
Антон Зінчук, асоційований партнер ЮФ «ILF» (ІНЮРПОЛІС), м. Харків, здобувач НДІ Державного будівництва та місцевого самоврядування Національної академії правових наук України.
Олена Самощенко, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу
Не зважаючи на погіршення інвестиційного клімату в Україні та зниження її рейтингу за рівнем привабливості для ведення бізнесу[1], кількість правочинів з іноземними контрагентами суттєво не зменшилася. Більше того, простежується тенденція, коли іноземні партнери українських суб’єктів господарювання, з метою максимального захисту своїх прав, настоюють на нотаріальному оформленні правочинів, що укладаються в Україні, та поряд з юридичними фірмами звертаються до українських нотаріусів як незалежних юридичних консультантів.
За даними рейтингу «Ведення бізнесу-2012», підготовленого Всесвітнім банком і Міжнародною фінансовою корпорацією, Україна посіла 152 місце серед 183 держав. Нагадаємо, що за підсумками цього рейтингу у 2011 році Україна була на 149 місці (http://www.doingbusiness.org/data/exploreeconomies/ukraine).
Метою цієї статті є проаналізувати особливості укладення та нотаріального посвідчення одного з таких правочинів – договору застави акцій, емітованих іноземними юридичними особами. Хоча практика укладення таких договорів поки що є незначною в Україні, однак з кожним роком вона розширюється. Найчастіше такі договори зустрічаються в практиці банківського кредитування, де кредитною установою виступають банки з іноземним капіталом, а також у практиці приватних позик. Вітчизняні банки на сьогоднішній день не розглядають іноземні цінні папери як допустимий об’єкт застави, що пов’язане зі складністю процесу звернення на них стягнення.
Одразу ж слід наголосити на тому, що правовідносини, які складаються між сторонам у зв’язку з укладанням такого договору застави, є правовідносинами, ускладненими іноземним елементом. Відповідно до п.2) ч.1 ст.1 Закону України «про міжнародне приватне право» від 23.06.2005 №2709-IV (далі «Закон про МПП») іноземним елементом визнається ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: 1) хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; 2) об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; 3) юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.
В даному випадку іноземним елементом у будь-якому випадку виступає об’єкт правовідносин – іноземні цінні папери – акції іноземних компаній, засвідчують корпоративні права щодо них. Конструкції, на зразок часток в статутних капіталах чи прав засновника(-ів), які зустрічаються в українському законодавстві щодо товариств з обмеженою чи додатковою відповідальністю та приватних підприємств, і на практиці виступають об’єктами правочинів, зустрічаються доволі рідко. В основному, це трапляється, коли мова йде про країни СНД.
Крім того, залежно від правового статусу заставодавця іноземний елемент може також виявлятися в нерезидентності заставодавця – іноземний громадянин або іноземна юридична особа. При цьому, якщо заставодавцем виступає нерезидент, то в більшості випадків фактичним власником цінних паперів (бенефіціаром) є резидент – громадянин України чи юридична особа, зареєстрована в Україні. Справа в тому, що більшість вітчизняних підприємців не схильні афішувати свої бізнес-інтереси за кордоном і для забезпечення конфіденційності своєї участі в господарській діяльності в іноземних країнах використовують послуги номінальних акціонерів, які на підставі договору формально виступають акціонерами іноземних компаній. Ситуації, коли бенефіціарами є нерезиденти, на практиці зустрічаються доволі рідко. Це зумовлене, високим рівнем недовіри іноземців до української держави та недостатнім розвитком українського законодавства.
Враховуючи ускладненість відносин сторін іноземним елементом, під час укладання договорів застави іноземних цінних паперів, постає ряд запитань, які необхідно з’ясувати для правильного оформлення такого договору, в тому числі і нотаріусу, якщо сторони звертаються за нотаріальним посвідченням таких договорів в Україні.
В першу чергу, це питання про форму та зміст договору застави. Для вирішення цього питання необхідно звернутися до положень Закону про МПП. Відповідно до ч.1 ст.31 Закону про МПП якщо інше не передбачено законом, форма правочину має відповідати вимогам права, яке застосовується до змісту правочину, але достатньо дотримання вимог права місця його вчинення, а якщо сторони правочину знаходяться в різних державах, - права місця проживання сторони, яка зробила пропозицію, якщо інше не встановлено договором. При цьому згідно з ч.1 ст.32 Закону про МПП зміст правочину може регулюватися правом, яке обране сторонами, якщо інше не передбачено законом. Інакше кажучи сторони договору застави мають право на основі автономії волі (ст.5 Закону про МПП) обрати право, яким регулюватиметься такий договір. При чому акцесорна природа не зумовлює обмеження обсягу автономії волі: якщо основний договір (кредитний договір, договір позики тощо) регулюється, наприклад, правом України, то це не означає, що договір застави іноземних акцій також регулюється правом України. Сторони вправі обрати будь-яке право для застосування до цього договору: право держави, де зареєстрована юридична особа (компанія), яка випустила акції або право будь-якої іншої країни, якщо, на їх думку, воно максимально зручно регулюватиме їх відносини.
Відповідно до права, обраного сторонами для регулювання змісту договору застави, за загальним правилом, визначатимуться і вимоги щодо його форми. Якщо ж сторони договору не визначилися в договорі щодо права, яке підлягає застосуванню до нього, то в цьому випадку застосуванню підлягатиме право, яке має з найбільш тісний зв'язок з договором (ч.2 ст.32 Закону про МПП). Правом, що має найбільш тісний зв'язок із правочином (договором) є право держави, у якій має місце свого проживання або місцезнаходження сторона, чиє виконання має вирішальне значення для змісту правочину. Правила визначення виконання, що є вирішальним для змісту правочину, передбачені ст.44 Закону про МПП. Відповідно до п.22) ч.1 цієї статті для договорів застави вирішальне значення має є виконання заставодавця. Виходячи з цього, якщо сторони договору застави не обрали застосовуване до договору право, то застосуванню підлягатиме право держави, де проживає чи має своє місцезнаходження заставодавець. З огляду на те, що заставодавцями в договорах застави іноземних цінних паперів можуть бути резиденти і нерезиденти, то застосовуваним правом може бути як право України, так і іноземне право.
Однак, якщо сторони договору застави іноземних цінних паперів звертаються за його нотаріальним посвідченням до українського нотаріуса, то обсяг їх автономії волі (права обирати застосовуване до договору право) звужується на підставі закону. Відповідно до ч.2 ст.54 Закону України «Про нотаріат» від 02.09.1993 №3425-ХІІ (далі «Закон про нотаріат») нотаріус зобов’язаний перевірити чи відповідає зміст посвідчуваної ним угоди (договір застави) вимогам законодавства України. Якщо ж зміст договору застави не відповідає таким вимогам, то нотаріус на підставі п.1) аб.1 ст.49 Закону про нотаріат та п.24. Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 №20/5 (далі «Інструкція») відмовляє у вчиненні нотаріальної дії (посвідченні договору застави). Таким чином, не залежно від того, яке право було обрано сторонами для застосування до договору застави іноземних цінних паперів, такий договір за своїм змістом у будь-якому випадку повинен відповідати вимогам законодавства України.
Правове регулювання відносин застави в Україні здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України від 16.01.2003 №435-IV, Закону України «Про заставу» від 02.10.1992 №2654-XII тощо. Саме на відповідність положенням цих актів законодавства нотаріус зобов’язаний перевірити зміст договору застави іноземних цінних паперів.
Крім того, договір застави іноземних акцій повинен відповідати законодавству держави місця реєстрації емітента, а у випадку акцій, що перебувають у лістингу фондової біржі, також законодавству держави місця реєстрації фондової біржі. Така потреба зумовлена практикою виконання договорів застави іноземних акцій. Якщо договір застави акцій суперечить положенням вказаного законодавства, то звернення стягнення на предмет застави може виявитися просто неможливим.
Таким чином, особливістю укладання договорів застави іноземних акцій є урахування сторонами щонайменше двох правових режимів – України та іноземнох держави, де зареєстрований емітент.
Одним з ключових питань при нотаріальному посвідченні договорів заставі іноземних цінних паперів є підтвердження прав заставодавця на такі цінні папери. Відповідно до аб.1 ст.55 Закону про нотаріат та п.30 Інструкції угоди про заставу майна посвідчуються за умови подання нотаріусу документа, який підтверджує право власності на майно, що заставляється.
Враховуючи, що в даному випадку таким майном виступають акції іноземної компанії, то документ, яким підтверджується право власності на них, залежатиме від положень законодавства держави, де зареєстрована компанія-емітент. Це створює значні складнощі для нотаріуса під час посвідчення договорів застави акцій іноземних компаній, оскільки потребуватиме з’ясування змісту іноземного законодавства. Наприклад, якщо мова йде про акції компанії, яка зареєстрована в Республіці Кіпр, то таким документом виступатиме документарний сертифікат акцій, оскільки в цій державі акції існують лише в документарній формі і є виключно іменними. Крім того, щодо акцій компаній, зареєстрованих на Кіпрі, нотаріусу доцільно затребувати від заставодавця інформацію з реєстру акціонерів, який ведеться самою компанією. Якщо компанія-емітент є резидентом держави, де акції існують лише в документарній формі, то правовстановлюючим документом на такі акції буде виписка з рахунку в цінних паперах, видана уповноваженою на ведення рахунків в цінних паперах установою іноземної держави(іноземним зберігачем) та документ, який підтверджує підстави набуття заставодавцем акцій (договір про набуття акцій або меморандум компанії, який встановлює порядок розміщення акцій на етапі створення компанії).
Враховуючи, що документи, які підтверджують право власності на акції будуть видані на території іноземної держави, то нотаріус буде зобов’язаний приймати їх лише, якщо вони легалізовані в консульській установі України або засвідчені апостилем (ст.13 Закону про МПП). Виняток з цього правила становитимуть правовстановлюючі документи з держав, з якими укладено відповідні міжнародні договори (див. лист Міністерства юстиції України від 11.05.2011 №26-26/291). Для держав, в яки
Крім того, необхідно пам’ятати, що цінні папери, в тому числі акції іноземних компаній, з точки зору законодавства України, є валютними цінностями. Відповідно до ст.1 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 №15-93 (далі «Декрет») до валютних цінностей належать, крім іншого, також платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній валюті або банківських металах. Однак передача акцій іноземної компанії в заставу українському заставодержателеві не є валютною операцією, яка згідно з Декретом підлягає ліцензуванню Національним банком України. В подальшому, якщо заставодержателеві доведеться звернути стягнення на ці акції і він стане їх власником, то необхідність в отриманні індивідуальної ліцензії Національного банку України виникне лише в тому випадку, якщо такі акції існують в бездокументарній формі та обліковуються на рахунку, який ведеться іноземним зберігачем (п.д) ч.4 ст.7 Декрету).
Також актуальним є питання щодо необхідності залучення торговця цінними паперами для укладення договору застави акцій іноземної компанії. Відповідно до ст.17 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23.02.2006 №3480-IV (далі «Закон про цінні папери») передача цінних паперів в заставу не віднесена до операцій з цінними паперами, що не вважаються професійною діяльністю з торгівлі цінними паперами та операцій, що здійснюються без участі торговця. Однак при цьому необхідно враховувати, що мова йде про заставу акцій. Відповідно до ч.1 ст.16 Закону про цінні папери діяльність з торгівлі цінними паперами як різновид професійної діяльності на фондовому ринку здійснюється у сфері розміщення та обігу цінних паперів, обліку прав за цінними паперами, управління активами інституційних інвесторів. При цьому відповідно до ч.1 ст.1 Закону про цінні папери під обігом цінних паперів розуміється вчинення правочинів, пов'язаних з переходом прав власності на цінні папери і прав за цінними паперами, за винятком договорів, що укладаються під час розміщення цінних паперів. Відтак, оскільки первинною метою укладення договору застави є забезпечення виконання основного зобов’язання (договору), а не передача права власності на цінні папери та прав за такими цінними паперами, то залучення торговця для укладення договорів застави акцій не є необхідним.
Застава акцій іноземних емітентів є однією з найскладніших угод, з точки зору її оформлення. Це зумовлюється, в першу чергу, наявністю у структурі правовідношення іноземного елементу – іноземних цінних паперів. Юристи та нотаріуси, які залучаються в якості юридичних радників для супроводження таких угод мають враховувати усі особливості, які цим зумовлюються, та намагатися узгодити зміст договору застави, не залежно від обраного сторонами застосовуваного права, з правом України і з правом іноземної держави, де зареєстрований емітент та/або держави, де знаходиться фондова біржа, у лістингу якої перебувають акції, що заставляються. Це дозволить максимально захистити інтереси заставодержателя та суттєво полегшить, у разі необхідності, процес звернення стягнення та переоформлення прав на такі акції, який відбуватиметься за кордоном.
Олена Самощенко, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу
Не зважаючи на погіршення інвестиційного клімату в Україні та зниження її рейтингу за рівнем привабливості для ведення бізнесу[1], кількість правочинів з іноземними контрагентами суттєво не зменшилася. Більше того, простежується тенденція, коли іноземні партнери українських суб’єктів господарювання, з метою максимального захисту своїх прав, настоюють на нотаріальному оформленні правочинів, що укладаються в Україні, та поряд з юридичними фірмами звертаються до українських нотаріусів як незалежних юридичних консультантів.
За даними рейтингу «Ведення бізнесу-2012», підготовленого Всесвітнім банком і Міжнародною фінансовою корпорацією, Україна посіла 152 місце серед 183 держав. Нагадаємо, що за підсумками цього рейтингу у 2011 році Україна була на 149 місці (http://www.doingbusiness.org/data/exploreeconomies/ukraine).
Метою цієї статті є проаналізувати особливості укладення та нотаріального посвідчення одного з таких правочинів – договору застави акцій, емітованих іноземними юридичними особами. Хоча практика укладення таких договорів поки що є незначною в Україні, однак з кожним роком вона розширюється. Найчастіше такі договори зустрічаються в практиці банківського кредитування, де кредитною установою виступають банки з іноземним капіталом, а також у практиці приватних позик. Вітчизняні банки на сьогоднішній день не розглядають іноземні цінні папери як допустимий об’єкт застави, що пов’язане зі складністю процесу звернення на них стягнення.
Одразу ж слід наголосити на тому, що правовідносини, які складаються між сторонам у зв’язку з укладанням такого договору застави, є правовідносинами, ускладненими іноземним елементом. Відповідно до п.2) ч.1 ст.1 Закону України «про міжнародне приватне право» від 23.06.2005 №2709-IV (далі «Закон про МПП») іноземним елементом визнається ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: 1) хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; 2) об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; 3) юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.
В даному випадку іноземним елементом у будь-якому випадку виступає об’єкт правовідносин – іноземні цінні папери – акції іноземних компаній, засвідчують корпоративні права щодо них. Конструкції, на зразок часток в статутних капіталах чи прав засновника(-ів), які зустрічаються в українському законодавстві щодо товариств з обмеженою чи додатковою відповідальністю та приватних підприємств, і на практиці виступають об’єктами правочинів, зустрічаються доволі рідко. В основному, це трапляється, коли мова йде про країни СНД.
Крім того, залежно від правового статусу заставодавця іноземний елемент може також виявлятися в нерезидентності заставодавця – іноземний громадянин або іноземна юридична особа. При цьому, якщо заставодавцем виступає нерезидент, то в більшості випадків фактичним власником цінних паперів (бенефіціаром) є резидент – громадянин України чи юридична особа, зареєстрована в Україні. Справа в тому, що більшість вітчизняних підприємців не схильні афішувати свої бізнес-інтереси за кордоном і для забезпечення конфіденційності своєї участі в господарській діяльності в іноземних країнах використовують послуги номінальних акціонерів, які на підставі договору формально виступають акціонерами іноземних компаній. Ситуації, коли бенефіціарами є нерезиденти, на практиці зустрічаються доволі рідко. Це зумовлене, високим рівнем недовіри іноземців до української держави та недостатнім розвитком українського законодавства.
Враховуючи ускладненість відносин сторін іноземним елементом, під час укладання договорів застави іноземних цінних паперів, постає ряд запитань, які необхідно з’ясувати для правильного оформлення такого договору, в тому числі і нотаріусу, якщо сторони звертаються за нотаріальним посвідченням таких договорів в Україні.
В першу чергу, це питання про форму та зміст договору застави. Для вирішення цього питання необхідно звернутися до положень Закону про МПП. Відповідно до ч.1 ст.31 Закону про МПП якщо інше не передбачено законом, форма правочину має відповідати вимогам права, яке застосовується до змісту правочину, але достатньо дотримання вимог права місця його вчинення, а якщо сторони правочину знаходяться в різних державах, - права місця проживання сторони, яка зробила пропозицію, якщо інше не встановлено договором. При цьому згідно з ч.1 ст.32 Закону про МПП зміст правочину може регулюватися правом, яке обране сторонами, якщо інше не передбачено законом. Інакше кажучи сторони договору застави мають право на основі автономії волі (ст.5 Закону про МПП) обрати право, яким регулюватиметься такий договір. При чому акцесорна природа не зумовлює обмеження обсягу автономії волі: якщо основний договір (кредитний договір, договір позики тощо) регулюється, наприклад, правом України, то це не означає, що договір застави іноземних акцій також регулюється правом України. Сторони вправі обрати будь-яке право для застосування до цього договору: право держави, де зареєстрована юридична особа (компанія), яка випустила акції або право будь-якої іншої країни, якщо, на їх думку, воно максимально зручно регулюватиме їх відносини.
Відповідно до права, обраного сторонами для регулювання змісту договору застави, за загальним правилом, визначатимуться і вимоги щодо його форми. Якщо ж сторони договору не визначилися в договорі щодо права, яке підлягає застосуванню до нього, то в цьому випадку застосуванню підлягатиме право, яке має з найбільш тісний зв'язок з договором (ч.2 ст.32 Закону про МПП). Правом, що має найбільш тісний зв'язок із правочином (договором) є право держави, у якій має місце свого проживання або місцезнаходження сторона, чиє виконання має вирішальне значення для змісту правочину. Правила визначення виконання, що є вирішальним для змісту правочину, передбачені ст.44 Закону про МПП. Відповідно до п.22) ч.1 цієї статті для договорів застави вирішальне значення має є виконання заставодавця. Виходячи з цього, якщо сторони договору застави не обрали застосовуване до договору право, то застосуванню підлягатиме право держави, де проживає чи має своє місцезнаходження заставодавець. З огляду на те, що заставодавцями в договорах застави іноземних цінних паперів можуть бути резиденти і нерезиденти, то застосовуваним правом може бути як право України, так і іноземне право.
Однак, якщо сторони договору застави іноземних цінних паперів звертаються за його нотаріальним посвідченням до українського нотаріуса, то обсяг їх автономії волі (права обирати застосовуване до договору право) звужується на підставі закону. Відповідно до ч.2 ст.54 Закону України «Про нотаріат» від 02.09.1993 №3425-ХІІ (далі «Закон про нотаріат») нотаріус зобов’язаний перевірити чи відповідає зміст посвідчуваної ним угоди (договір застави) вимогам законодавства України. Якщо ж зміст договору застави не відповідає таким вимогам, то нотаріус на підставі п.1) аб.1 ст.49 Закону про нотаріат та п.24. Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 №20/5 (далі «Інструкція») відмовляє у вчиненні нотаріальної дії (посвідченні договору застави). Таким чином, не залежно від того, яке право було обрано сторонами для застосування до договору застави іноземних цінних паперів, такий договір за своїм змістом у будь-якому випадку повинен відповідати вимогам законодавства України.
Правове регулювання відносин застави в Україні здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України від 16.01.2003 №435-IV, Закону України «Про заставу» від 02.10.1992 №2654-XII тощо. Саме на відповідність положенням цих актів законодавства нотаріус зобов’язаний перевірити зміст договору застави іноземних цінних паперів.
Крім того, договір застави іноземних акцій повинен відповідати законодавству держави місця реєстрації емітента, а у випадку акцій, що перебувають у лістингу фондової біржі, також законодавству держави місця реєстрації фондової біржі. Така потреба зумовлена практикою виконання договорів застави іноземних акцій. Якщо договір застави акцій суперечить положенням вказаного законодавства, то звернення стягнення на предмет застави може виявитися просто неможливим.
Таким чином, особливістю укладання договорів застави іноземних акцій є урахування сторонами щонайменше двох правових режимів – України та іноземнох держави, де зареєстрований емітент.
Одним з ключових питань при нотаріальному посвідченні договорів заставі іноземних цінних паперів є підтвердження прав заставодавця на такі цінні папери. Відповідно до аб.1 ст.55 Закону про нотаріат та п.30 Інструкції угоди про заставу майна посвідчуються за умови подання нотаріусу документа, який підтверджує право власності на майно, що заставляється.
Враховуючи, що в даному випадку таким майном виступають акції іноземної компанії, то документ, яким підтверджується право власності на них, залежатиме від положень законодавства держави, де зареєстрована компанія-емітент. Це створює значні складнощі для нотаріуса під час посвідчення договорів застави акцій іноземних компаній, оскільки потребуватиме з’ясування змісту іноземного законодавства. Наприклад, якщо мова йде про акції компанії, яка зареєстрована в Республіці Кіпр, то таким документом виступатиме документарний сертифікат акцій, оскільки в цій державі акції існують лише в документарній формі і є виключно іменними. Крім того, щодо акцій компаній, зареєстрованих на Кіпрі, нотаріусу доцільно затребувати від заставодавця інформацію з реєстру акціонерів, який ведеться самою компанією. Якщо компанія-емітент є резидентом держави, де акції існують лише в документарній формі, то правовстановлюючим документом на такі акції буде виписка з рахунку в цінних паперах, видана уповноваженою на ведення рахунків в цінних паперах установою іноземної держави(іноземним зберігачем) та документ, який підтверджує підстави набуття заставодавцем акцій (договір про набуття акцій або меморандум компанії, який встановлює порядок розміщення акцій на етапі створення компанії).
Враховуючи, що документи, які підтверджують право власності на акції будуть видані на території іноземної держави, то нотаріус буде зобов’язаний приймати їх лише, якщо вони легалізовані в консульській установі України або засвідчені апостилем (ст.13 Закону про МПП). Виняток з цього правила становитимуть правовстановлюючі документи з держав, з якими укладено відповідні міжнародні договори (див. лист Міністерства юстиції України від 11.05.2011 №26-26/291). Для держав, в яки
Крім того, необхідно пам’ятати, що цінні папери, в тому числі акції іноземних компаній, з точки зору законодавства України, є валютними цінностями. Відповідно до ст.1 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 №15-93 (далі «Декрет») до валютних цінностей належать, крім іншого, також платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній валюті або банківських металах. Однак передача акцій іноземної компанії в заставу українському заставодержателеві не є валютною операцією, яка згідно з Декретом підлягає ліцензуванню Національним банком України. В подальшому, якщо заставодержателеві доведеться звернути стягнення на ці акції і він стане їх власником, то необхідність в отриманні індивідуальної ліцензії Національного банку України виникне лише в тому випадку, якщо такі акції існують в бездокументарній формі та обліковуються на рахунку, який ведеться іноземним зберігачем (п.д) ч.4 ст.7 Декрету).
Також актуальним є питання щодо необхідності залучення торговця цінними паперами для укладення договору застави акцій іноземної компанії. Відповідно до ст.17 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23.02.2006 №3480-IV (далі «Закон про цінні папери») передача цінних паперів в заставу не віднесена до операцій з цінними паперами, що не вважаються професійною діяльністю з торгівлі цінними паперами та операцій, що здійснюються без участі торговця. Однак при цьому необхідно враховувати, що мова йде про заставу акцій. Відповідно до ч.1 ст.16 Закону про цінні папери діяльність з торгівлі цінними паперами як різновид професійної діяльності на фондовому ринку здійснюється у сфері розміщення та обігу цінних паперів, обліку прав за цінними паперами, управління активами інституційних інвесторів. При цьому відповідно до ч.1 ст.1 Закону про цінні папери під обігом цінних паперів розуміється вчинення правочинів, пов'язаних з переходом прав власності на цінні папери і прав за цінними паперами, за винятком договорів, що укладаються під час розміщення цінних паперів. Відтак, оскільки первинною метою укладення договору застави є забезпечення виконання основного зобов’язання (договору), а не передача права власності на цінні папери та прав за такими цінними паперами, то залучення торговця для укладення договорів застави акцій не є необхідним.
Застава акцій іноземних емітентів є однією з найскладніших угод, з точки зору її оформлення. Це зумовлюється, в першу чергу, наявністю у структурі правовідношення іноземного елементу – іноземних цінних паперів. Юристи та нотаріуси, які залучаються в якості юридичних радників для супроводження таких угод мають враховувати усі особливості, які цим зумовлюються, та намагатися узгодити зміст договору застави, не залежно від обраного сторонами застосовуваного права, з правом України і з правом іноземної держави, де зареєстрований емітент та/або держави, де знаходиться фондова біржа, у лістингу якої перебувають акції, що заставляються. Це дозволить максимально захистити інтереси заставодержателя та суттєво полегшить, у разі необхідності, процес звернення стягнення та переоформлення прав на такі акції, який відбуватиметься за кордоном.
