Права споживачів при пошкодженні ними товару в магазині
Ольга Шторгин, юрист ТОВ «Юридична компанія «Старчук Плачинда та партнери»
Досить поширеними у нашому повсякденному житті є ситуації, коли у магазинах чи супермаркетах споживачами розбивається товар у скляній тарі, наприклад бутилки спиртних напитків, банки з продуктами, посуд, інші речі, і в кінцевому етапі споживачів примушують компенсувати грошові кошти за розбитий товар. У зв'язку з цим у багатьох виникає запитання, потрібно платити за такий товар, чи ні?
Перш за все, споживачі повинні бути обізнані у тому, що у чинному законодавстві України, а саме у Законі України «Про захист прав споживачів» та у Цивільному кодексі України є норми, які захищають їх права та законні інтереси, та на які вони можуть посилатися у будь — яких випадках необгрунтованих звинувачень та нападок адміністраторів чи охоронців магазинів самообслуговування.
По-перше, відповідно до п.22 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Отже зайшовши в магазин з метою купівлі чи замовлення товару особи вже є споживачами та можуть користуватися своїми правами, закріпленими у Законі України «Про захист прав споживачів». До таких прав зокрема належить право на необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця), що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Інформація про продукцію не вважається рекламою. Інформація про продукцію повинна містити: відомості про умови зберігання; гарантійні зобов'язання виробника (виконавця); правила та умови ефективного і безпечного використання продукції. Стосовно продукції, яка за певних умов може бути небезпечною для життя, здоров'я споживача та його майна, навколишнього природного середовища, виробник (виконавець, продавець) зобов'язаний довести до відома споживача інформацію про таку продукцію і можливі наслідки її споживання (використання). Інформація споживачеві повинна надаватися згідно із законодавством про мови (п.4 ч.1 ст.4, ст.15 Закону «Про захист прав споживачів»). Таким чином зайшовши в магазин споживач має повне право на отримання інформації про товар який він має намір придбати, про умови його зберігання, а також в даних магазинах персонал повинен забезпечити надійність зберігання товарів, та попередити споживачів про небезпечність полок на яких зберігаються товари які можуть розбитись, тощо, адже в багатьох випадках сам же обслуговуючий персонал ненадійно розміщує на полицях товар, наприклад ставлячи банки з товаром одна на одну у великій кількості, або ж досить щільно, тощо, і в даному випадку такий товар досить легко розбити, проте вини споживача в цьому випадку не буде.
По — друге, в магазині чи супермаркеті персонал не має права примушувати споживачів придбавати будь — які товари, це стосується і розбитих товарів. Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України «Про захист прав споживачів» за всіма споживачами однаковою мірою визнається право на задоволення їх потреб у сфері торговельного та інших видів обслуговування. Встановлення будь-яких переваг, застосування прямих або непрямих обмежень прав споживачів не допускається, крім випадків, передбачених нормативно-правовими актами. Споживач має право на вільний вибір продукції у зручний для нього час з урахуванням режиму роботи продавця (виконавця). Продавець (виконавець) зобов'язаний всіляко сприяти споживачеві у вільному виборі продукції. Забороняється примушувати споживача придбавати продукцію неналежної якості або непотрібного йому асортименту. Згідно ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Агресивною вважається підприємницька практика, яка фактично містить елементи примусу, докучання або неналежного впливу та істотно впливає чи може вплинути на свободу вибору або поведінку споживача стосовно придбання продукції. При встановленні того, чи містить підприємницька практика елементи примусу, докучання або неналежного впливу, до уваги береться: час, характер та повторюваність пропозицій щодо придбання продукції; вживання образливих або загрозливих висловів; використання тяжкої для споживача обставини, про яку продавцю або виконавцю було відомо, для впливу на рішення споживача; встановлення обтяжливих або непропорційних позадоговірних перешкод для здійснення споживачем своїх прав за договором, включаючи положення про право споживача розірвати договір або замінити продукцію чи укласти договір з іншим суб'єктом господарювання; загроза здійснити незаконні або неправомірні дії. Як агресивні забороняються такі форми підприємницької практики: створення враження, що споживач не може залишити приміщення продавця (виконавця) без укладення договору або здійснення оплати; здійснення тривалих та/або періодичних візитів до житла споживача, незважаючи на вимогу споживача про припинення таких дій або залишення житла; здійснення постійних телефонних, факсимільних, електронних або інших повідомлень без згоди на це споживача; вимога оплати продукції, поставленої продавцем (виконавцем), якщо споживач не давав прямої та недвозначної згоди на її придбання. Перелік форм агресивної підприємницької практики не є вичерпним. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Суб'єкти господарювання, їх працівники несуть відповідальність за нечесну підприємницьку практику згідно із законодавством.
По — третє, відповідно до ч.1 ст.668 Цивільного кодексу України ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця з моменту передання йому товару, якщо інше не встановлено договором або законом. В даному випадку доказом передання споживачеві товару буде квитанція про оплату товару. Після оплати такого товару усі ризики його знищення чи пошкодження буде нести споживач, в іншому випадку усі ризики несе власник майна, тобто магазин чи супермаркет. В даному випадку необхідно зазначити, що відповідно до норм чинного законодавства України магазини самообслуговування мають право списувати розбитий чи зіпсований товар, це зокрема зазначено у Наказі Міністерства торгівлі СРСР від 23.03.84 р. №75 "Об утверждении дифференцированных размеров списания потерь непродовольственных й продовольственных товаров в магазинах (отделах, секциях) самообслуживания", який на сьогоднішній день не втратив чинності, про що зазначається у Листі Міністерства Економіки та з питань Європейської інтеграції № 56-31/164 від 07.05.2002.
Проте у випадку якщо споживач все ж таки навмисно розіб'є товар у магазині, то він повинен в повному обсязі відшкодувати його вартість, що передбачено ст.1166 Цивільного кодексу України. Однак необхідно звернути увагу на те, що в будь — якому випадку працівники магазину повинні довести той факт, що саме споживачем було розбито даний товар, і що було зроблено це навмисно чи з необережності. А також звернути увагу на те, що продавці, адміністратори, охоронці чи інший персонал не мають права вимагати від споживача оплати товару, який є розбитим, оскільки це може зробити тільки суд. У випадку якщо магазин все таки подав на споживача позов до суду, або якщо споживач оплатив вартість розбитого товару, однак бажає повернути за нього гроші і також звернувся з позовом до суду, в будь — якому з цих випадків споживачі, щоб захистити свої права повинні надати відповідні докази неправомірності дій персоналу магазину. Наприклад, якщо персонал у грубій формі вимагає у споживача грошові кошти за розбитий товар, забороняє вийти з магазину до моменту оплати товару, тощо, то такі дії можуть бути зафіксовані на відео чи телефон, або ж якщо товар на полках було розміщено неналежним чином, доказом цього можуть бути зроблені фотографії, підтверджені підписами інших покупців магазину, також споживачі можуть зібрати письмові пояснення інших покупців, які є свідками інциденту, або можуть вимагати складення письмового акту чи іншого документу, де буде зафіксовано, що товар був пошкоджений до моменту його покупки. В будь — якому випадку знаючи про належні їм права та маючи на руках відповідні докази споживачі завжди можуть захистити свої права та законні інтереси.
Досить поширеними у нашому повсякденному житті є ситуації, коли у магазинах чи супермаркетах споживачами розбивається товар у скляній тарі, наприклад бутилки спиртних напитків, банки з продуктами, посуд, інші речі, і в кінцевому етапі споживачів примушують компенсувати грошові кошти за розбитий товар. У зв'язку з цим у багатьох виникає запитання, потрібно платити за такий товар, чи ні?
Перш за все, споживачі повинні бути обізнані у тому, що у чинному законодавстві України, а саме у Законі України «Про захист прав споживачів» та у Цивільному кодексі України є норми, які захищають їх права та законні інтереси, та на які вони можуть посилатися у будь — яких випадках необгрунтованих звинувачень та нападок адміністраторів чи охоронців магазинів самообслуговування.
По-перше, відповідно до п.22 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Отже зайшовши в магазин з метою купівлі чи замовлення товару особи вже є споживачами та можуть користуватися своїми правами, закріпленими у Законі України «Про захист прав споживачів». До таких прав зокрема належить право на необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця), що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Інформація про продукцію не вважається рекламою. Інформація про продукцію повинна містити: відомості про умови зберігання; гарантійні зобов'язання виробника (виконавця); правила та умови ефективного і безпечного використання продукції. Стосовно продукції, яка за певних умов може бути небезпечною для життя, здоров'я споживача та його майна, навколишнього природного середовища, виробник (виконавець, продавець) зобов'язаний довести до відома споживача інформацію про таку продукцію і можливі наслідки її споживання (використання). Інформація споживачеві повинна надаватися згідно із законодавством про мови (п.4 ч.1 ст.4, ст.15 Закону «Про захист прав споживачів»). Таким чином зайшовши в магазин споживач має повне право на отримання інформації про товар який він має намір придбати, про умови його зберігання, а також в даних магазинах персонал повинен забезпечити надійність зберігання товарів, та попередити споживачів про небезпечність полок на яких зберігаються товари які можуть розбитись, тощо, адже в багатьох випадках сам же обслуговуючий персонал ненадійно розміщує на полицях товар, наприклад ставлячи банки з товаром одна на одну у великій кількості, або ж досить щільно, тощо, і в даному випадку такий товар досить легко розбити, проте вини споживача в цьому випадку не буде.
По — друге, в магазині чи супермаркеті персонал не має права примушувати споживачів придбавати будь — які товари, це стосується і розбитих товарів. Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України «Про захист прав споживачів» за всіма споживачами однаковою мірою визнається право на задоволення їх потреб у сфері торговельного та інших видів обслуговування. Встановлення будь-яких переваг, застосування прямих або непрямих обмежень прав споживачів не допускається, крім випадків, передбачених нормативно-правовими актами. Споживач має право на вільний вибір продукції у зручний для нього час з урахуванням режиму роботи продавця (виконавця). Продавець (виконавець) зобов'язаний всіляко сприяти споживачеві у вільному виборі продукції. Забороняється примушувати споживача придбавати продукцію неналежної якості або непотрібного йому асортименту. Згідно ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Агресивною вважається підприємницька практика, яка фактично містить елементи примусу, докучання або неналежного впливу та істотно впливає чи може вплинути на свободу вибору або поведінку споживача стосовно придбання продукції. При встановленні того, чи містить підприємницька практика елементи примусу, докучання або неналежного впливу, до уваги береться: час, характер та повторюваність пропозицій щодо придбання продукції; вживання образливих або загрозливих висловів; використання тяжкої для споживача обставини, про яку продавцю або виконавцю було відомо, для впливу на рішення споживача; встановлення обтяжливих або непропорційних позадоговірних перешкод для здійснення споживачем своїх прав за договором, включаючи положення про право споживача розірвати договір або замінити продукцію чи укласти договір з іншим суб'єктом господарювання; загроза здійснити незаконні або неправомірні дії. Як агресивні забороняються такі форми підприємницької практики: створення враження, що споживач не може залишити приміщення продавця (виконавця) без укладення договору або здійснення оплати; здійснення тривалих та/або періодичних візитів до житла споживача, незважаючи на вимогу споживача про припинення таких дій або залишення житла; здійснення постійних телефонних, факсимільних, електронних або інших повідомлень без згоди на це споживача; вимога оплати продукції, поставленої продавцем (виконавцем), якщо споживач не давав прямої та недвозначної згоди на її придбання. Перелік форм агресивної підприємницької практики не є вичерпним. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Суб'єкти господарювання, їх працівники несуть відповідальність за нечесну підприємницьку практику згідно із законодавством.
По — третє, відповідно до ч.1 ст.668 Цивільного кодексу України ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця з моменту передання йому товару, якщо інше не встановлено договором або законом. В даному випадку доказом передання споживачеві товару буде квитанція про оплату товару. Після оплати такого товару усі ризики його знищення чи пошкодження буде нести споживач, в іншому випадку усі ризики несе власник майна, тобто магазин чи супермаркет. В даному випадку необхідно зазначити, що відповідно до норм чинного законодавства України магазини самообслуговування мають право списувати розбитий чи зіпсований товар, це зокрема зазначено у Наказі Міністерства торгівлі СРСР від 23.03.84 р. №75 "Об утверждении дифференцированных размеров списания потерь непродовольственных й продовольственных товаров в магазинах (отделах, секциях) самообслуживания", який на сьогоднішній день не втратив чинності, про що зазначається у Листі Міністерства Економіки та з питань Європейської інтеграції № 56-31/164 від 07.05.2002.
Проте у випадку якщо споживач все ж таки навмисно розіб'є товар у магазині, то він повинен в повному обсязі відшкодувати його вартість, що передбачено ст.1166 Цивільного кодексу України. Однак необхідно звернути увагу на те, що в будь — якому випадку працівники магазину повинні довести той факт, що саме споживачем було розбито даний товар, і що було зроблено це навмисно чи з необережності. А також звернути увагу на те, що продавці, адміністратори, охоронці чи інший персонал не мають права вимагати від споживача оплати товару, який є розбитим, оскільки це може зробити тільки суд. У випадку якщо магазин все таки подав на споживача позов до суду, або якщо споживач оплатив вартість розбитого товару, однак бажає повернути за нього гроші і також звернувся з позовом до суду, в будь — якому з цих випадків споживачі, щоб захистити свої права повинні надати відповідні докази неправомірності дій персоналу магазину. Наприклад, якщо персонал у грубій формі вимагає у споживача грошові кошти за розбитий товар, забороняє вийти з магазину до моменту оплати товару, тощо, то такі дії можуть бути зафіксовані на відео чи телефон, або ж якщо товар на полках було розміщено неналежним чином, доказом цього можуть бути зроблені фотографії, підтверджені підписами інших покупців магазину, також споживачі можуть зібрати письмові пояснення інших покупців, які є свідками інциденту, або можуть вимагати складення письмового акту чи іншого документу, де буде зафіксовано, що товар був пошкоджений до моменту його покупки. В будь — якому випадку знаючи про належні їм права та маючи на руках відповідні докази споживачі завжди можуть захистити свої права та законні інтереси.
