Адвокат без зобов'язань – клієнт без підтримки.
У попередніх розділах я обговорювала питання доступу до правосуддя з точки зору звичайної людини: які витрати пов'язані із судовим процесом, чи є можливість оплатити послуги адвоката, як отримати потрібні докази, дочекатися ухвали суду та забезпечити її виконання.
Проте існує ще одна важлива та набагато складніша проблема. Навіть якщо особа змогла знайти кваліфікованого адвоката і має достатньо фінансів для оплат, це вже не є запорукою справжнього захисту.
Сьогодні в Україні професійні права адвокатів стали лише формальністю, яку державні органи та силові структури постійно і безцеремонно ігнорують. Доступ до клієнтів блокується вигаданими "інструкціями" та зачиненими дверима, а адвокатські запити отримують лише формальні відповіді, які часто є прямим саботажем або ж обґрунтовані тим, що інформація має обмежений доступ. Докази доводиться роками добиватися через суди, поки процесуальні терміни спливають і матеріали справи "несподівано" зникають. Натомість, замість рівності сторін, ми спостерігаємо повне домінування каральної системи держави, в якій адвокат виступає лише як мовчазний свідок.
Коли гарантовані законом права захисника перетворюються на порожній звук, обмежується не просто професія адвоката. У цей момент держава б'є по самій людині: гарантоване Конституцією право кожного з нас на професійну правничу допомогу стає ілюзією.
Жодні умови, що перевищують рамки закону, не можуть обмежувати право особи на отримання юридичної допомоги.
Яскравим прикладом є право адвоката на зустріч із клієнтом у випадках, коли особа затримана або знаходиться у місці позбавлення волі. Якщо закон надає гарантію доступу до адвоката, це не повинно залежати від внутрішніх регламентів установи, додаткових погоджень з чиновниками чи тривалого очікування.
Сьогодні ця проблема стала особливо актуальною: обмеження доступу адвокатів до громадян у Територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, а також у військових органах правопорядку чи під час адміністративних затримань — під виглядом "особливого стану" або внутрішніх інструкцій — є явним порушенням статті 59 Конституції України. Жодні режимні правила чи відомчі вказівки не можуть мати більшу силу, ніж Основний Закон.
Проте цей принцип поширюється не лише на осіб, що були затримані. Державні органи не мають права визначати, яку інформацію адвокат може отримати, а також які документи він має право переглядати, якщо саме ці матеріали є основою для ухвалення рішення стосовно його клієнта. Право на захист не може здійснюватися лише в межах, які зручні для того органу, від якого особа намагається захиститися.
Слід дотримуватись принципу, що все, що адвокат має право отримати або здійснити відповідно до закону для захисту інтересів клієнта, повинно бути доступним без потреби в додаткових дозволах чи складних процедурах. Будь-які обмеження мають бути чітко прописані в законодавстві, належним чином обґрунтовані та можливі для швидкого оскарження.
Запит адвоката не повинен розглядатися як просто прохання.
Сьогодні адвокати мають законне право на отримання документів та інформації, які необхідні для надання юридичної допомоги. Проте на практиці вони часто стикаються з проблемами, такими як затримки у відповідях на запити, формальне перенаправлення, неповні відповіді або навіть відмови у наданні потрібних даних. Оскарження таких дій може зайняти багато часу, тоді як докази, які потрібні для захисту прав клієнта, нерідко є терміновими.
Навіть притягнути чиновника до адміністративної відповідальності за ігнорування запиту на практиці вкрай складно. Щоб просто оформити протокол про правопорушення, адвокату потрібно надати особисті дані посадовця, зокрема його паспортні дані та податковий номер. Таким чином, державна система вимагає від юриста розшукати конфіденційну інформацію про чиновника, який, у свою чергу, намагається уникнути відповідальності. Поки триває цей бюрократичний процес збору персональних даних, терміни притягнення до відповідальності просто закінчуються. Як результат, задуманий механізм покарання перетворюється на справжню комедію.
Отже, адміністративна відповідальність за відмову в наданні інформації є недостатньою сама по собі. Потрібні ясні процесуальні наслідки.
Якщо державний орган, підприємство або інша сторона не надає документ або ухиляється від відповіді, суд має отримати законне право автоматично вважати відповідну обставину підтвердженою на користь клієнта. Якщо одна зі сторін приховує доказ, це має негативно позначитися на її позиції у процесі. В іншому випадку, ми фактично винагороджуємо тих, хто вміло маніпулює інформацією.
Необхідно встановити окреме правило для випадків, коли особа оскаржує рішення держави. Орган влади зобов’язаний разом із першим відзивом надати суду повне адміністративне досьє, яке міститиме всі документи, висновки, службові матеріали та фактичні дані, що стали підставою для ухвалення оскаржуваного рішення. Адвокат не повинен самостійно добувати ці документи з державних установ; саме орган влади має довести, що на момент ухвалення рішення він мав законні та достатні підстави для цього.
Суд не зобов'язаний встановлювати додаткові перешкоди для адвоката.
Один із серйозних викликів - це надмірний формалізм у процесах. У системі правосуддя важливу роль відіграє процедура, проте вона повинна служити меті забезпечення справедливого судового розгляду, а не ставати приводом для перетворення технічної помилки адвоката на поразку його підзахисного.
У випадку, коли в документі виявлено незначний недолік, але чітко зрозуміло, хто є позивачем, які вимоги він висуває та на яких фактах ґрунтує свої претензії, суд зобов'язаний розглянути справу по суті. Аналогічно, якщо заява залишається без руху, суд має негайно вказати всі її недоліки в одному рішенні, замість того, щоб повідомляти адвоката про них окремо в кількох послідовних документах.
Технічні проблеми в системі "Електронний суд" не повинні позбавляти клієнта його процесуальних прав. Це очевидна істина: держава не має права спочатку запроваджувати цифровий сервіс, а потім використовувати його недоліки на шкоду громадянам.
Рівність сторін має бути реальною
У законі всі учасники процесу рівні. Але адвокат людини може протистояти цілому юридичному департаменту державного органу, банку або великої корпорації, який має значно більший доступ до документів, експертів, інформації та фінансових ресурсів.
Рівність не полягає лише в наявності однакової кількості процесуальних прав у законодавстві. Вона передбачає, що кожна сторона повинна мати справжню можливість донести свою точку зору, не зазнаючи значних недоліків у порівнянні з іншою стороною.
Тому прохання адвоката щодо отримання доказів не повинно залишатися без відповіді протягом тривалого часу. Відмова у виклику свідків, проведенні експертиз чи отриманні документів повинна бути обґрунтованою. У випадку, коли експертиза є життєво важливою для захисту прав особи, але вона не має можливості її оплатити, необхідно запровадити ефективний механізм державного співфінансування юридичної допомоги.
Адвокатська таємниця є правом клієнта, а не перевагою адвоката.
Перевірки офісів адвокатів та конфіскація їх телефонів і комп'ютерів виразно підкреслюють ще одну серйозну проблему. На пристроях адвоката можуть зберігатися дані багатьох інших клієнтів, які не мають ніякого відношення до конкретної справи.
Метод "заберемо всі пристрої, а потім вирішимо питання" руйнує основи адвокатської конфіденційності. Необхідно ввести строгі законодавчі обмеження на вилучення електронних носіїв, якщо в ухвалі слідчого судді не вказані конкретні файли або цифрові сліди, з обов'язковою присутністю IT-експерта та представника Ради адвокатів під час копіювання даних на місці.
Доступ до професійної інформації має бути забезпечений через об'єктивний та незалежний судовий нагляд, а можливість оскарження дій слідчих повинна бути терміновою. Якщо через рік після конфіскації пристрою виявиться, що слідчі дії були неправомірними, це стане занадто пізно. Відновити таємницю вже не вдасться. Людина повинна бути впевнена, що те, що вона довірила своєму адвокату, не потрапить до рук її опонента в процесі.
Окрема загроза - це ототожнення адвоката з його клієнтом. Коли проти адвоката відкривають штучні справи, розгортають інформаційні кампанії чи публічно звинувачують у "пособництві" лише за те, що він професійно захищає підозрюваного чи опонента держави, це тиск не лише на юриста. Це залякування будь-кого, хто наважиться шукати захисту в суді.
Порушення прав адвоката має призводити до термінових наслідків.
У нас існує чимало декларацій, що стосуються незалежності адвокатської діяльності. Проте, набагато складніше функціонують системи відповідальності за їх недотримання.
Не допустили адвоката до клієнта. Не відповіли на законний запит. Незаконно вилучили документи. Розкрили адвокатську таємницю. Чинили тиск через справу клієнта. Якщо після цього адвокат роками окремо доводить факт порушення, а основна справа його клієнта вже програна або необхідний доказ втрачено, такий "захист" нікому не потрібен.
Слід терміново впровадити швидку судову процедуру для реагування на серйозні порушення гарантій адвокатської професії - безпосередньо під час розгляду основної справи, а не через багато років. Це дозволить відновити порушене право, поки є ще можливість.
Саме в цьому контексті необхідно розглядати і майбутню ратифікацію Конвенції Ради Європи про захист професії адвоката.
В Україні необхідно не лише повторно закріпити в законодавстві незалежність адвоката та захист адвокатської таємниці, адже ці принципи вже давно проголошені. Тепер важливо запровадити конкретні процесуальні норми в Кримінальному процесуальному кодексі, Кодексі адміністративного судочинства, Цивільному процесуальному кодексі та Кримінальному кодексі, які забезпечать їхнє дотримання.
Бо професійні гарантії адвоката - це не корпоративні привілеї адвокатури. Це гарантії кожної людини, яка звернулася по захист. І якщо адвокат не може вільно отримати доказ, конфіденційно спілкуватися з клієнтом, захистити таємницю чи зупинити свавілля державного органу, порушено не право юриста - у цей момент держава позбавляє громадянина його фундаментального права на справедливий суд.
Блог автора - матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
