"Ця війна трансформує людей у статистичні дані". Яким чином можна зберегти свідчення українців стосовно злочинів Росії?

Як свідчення цивільних осіб стають невід’ємною частиною національної пам’яті та шансом на відновлення справедливості, так і їхня значущість для майбутнього набуває особливого значення. Нідерланди висловили готовність підтримати перший етап роботи трибуналу, який має намір судити вищих посадовців РФ за агресивні дії проти України. 15 травня у Кишиневі було ухвалено нове рішення, що відкриває шлях до створення спеціального трибуналу: 36 країн та Європейський Союз офіційно підтвердили своє бажання приєднатися до Розширеної часткової угоди щодо заснування трибуналу. У цьому ж місяці Нідерланди обрали локацію в Гаазі для розміщення першого етапу роботи спецтрибуналу. Про це говорили у Музеї історії Києва під час публічної дискусії на тему "Голос, який вдалося зберегти. Як індивідуальні історії стають пам'яттю про війну".

Розмова відбулася в рамках презентації документальної книжки "Щоденник Катерини Савенко", створеної на основі особистих записів жительки Маріуполя, яка від першого дня повномасштабного вторгнення Росії документувала життя міста під час облоги.

Фіксація як засіб досягнення справедливості

За кожним зафіксованим свідченням приховано не лише сам факт злочину, але й особа, яка зазнала втрати, її емоції та досвід війни, підкреслюють учасники обговорення.

Тому, підкреслюють вони, документування виступає не лише засобом закріплення подій, а й способом відновлення голосу тих, хто втратив цю можливість через дії Росії.

"Для деяких справедливість полягає в тому, щоб побачити винуватця за ґратами, для інших - у отриманні компенсації, а для когось це просто можливість дізнатися правду про те, що сталося з їхніми близькими. Для інших справедливість означає бути вислуханими і поділитися своїм болем... Усі ці аспекти є частиною справедливості," — говорить Олександра Матвійчук, голова Центру громадянських свобод і лауреатка Нобелівської премії миру.

"Ця війна перетворює людей на статистику, і наше завдання полягає в тому, щоб зберегти ім'я кожної особи, адже людина - це не просто цифра", - підкреслила вона, відповідаючи на запитання Радіо Свобода.

У звіті Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні зазначено, що внаслідок російської агресії в Україні в перші шість місяців 2026 року загинули 1396 цивільних осіб, а 7978 отримали поранення. Ці цифри на 37% перевищують показники аналогічного періоду минулого року. Протягом чотирьох років повномасштабного військового вторгнення Росії масштаби втрат залишаються вражаючими.

Правозахисниця підкреслює, що важливість цих матеріалів також полягає в їхній юридичній значущості, оскільки вони можуть слугувати доказами військових злочинів, скоєних російською армією. Вона також зазначає, що навіть якщо ці свідчення не вдасться юридично оформити як докази, вони все ж сприяють розкриттю істини про події, які відбувалися.

"Ми збираємо ці докази не суто для історичних архівів. От я казала, що у нас вже більше 100 000 епізодів в нашій базі "Трибунал для Путіна". І ми це робимо для конкретних судових вироків, які стануть підставою і для людей за ґратами і для компенсації, і для відновлення правди, і для того, щоб світ почув голоси людей", - каже Олександра Матвійчук.

Зберігання, систематизація та меморіалізація особистих свідчень на державному рівні є питанням, яке потребує вирішення. В умовах триваючої війни це завдання виявляється надзвичайно складним, зазначає Антон Дробович, який очолює Центр прав людини та меморіалізації війни при Київській школі економіки та раніше був головою Українського інституту національної пам'яті (УІНП).

"На сьогоднішній день немає єдиного національного музею, який би міг надати повне уявлення про цю війну... Проте, зрозуміло, що глибоке осмислення цих подій стане можливим лише з часом, адже неможливо за всіма стандартами організувати архівування, музеїфікацію та збереження пам'яті про війну, що все ще триває," - зазначив у коментарі для Радіо Свобода Дробович.

Тому, вважає він, залучена має бути не лише держава: "Держава не може забезпечити фізично, ніяка наймогутніша держава в світі не зможе забезпечити фіксацію такої кількості джерел. Тому ми можемо покладатися на те, що, напевно, це зможуть небайдужі, сильні, порядні люди".

Індивідуальний досвід з блокади Маріуполя.

"Знайди щоденник і розкажи всьому світу, що відбувалося в Маріуполі", - таким було останнє прохання Катерини Савенко до сестри. 42-річна жителька Маріуполя зазнала поранень внаслідок російського обстрілу 29 березня 2022 року, того ж дня загинув її чоловік Віталій. 4 квітня сама Катерина померла від отриманих травм.

Записи, що їх вдалося зберегти родині, стали основою для документальної книги "Щоденник Катерини Савенко". Це видання базується на 34 свідченнях про життя в заблокованому місті, які авторка зробила протягом першого місяця повномасштабної агресії.

Окрім самих записів, книжка містить історичний контекст, коментарі та матеріали, які допомагають краще зрозуміти, що відбувалось у Маріуполі в перші тижні облоги.

На заході в Музеї історії Києва зібралися близькі Катерини Савенко, а також члени маріупольської громади.

"Людина, яка проходила через неймовірно складні емоційні випробування та постійно рятувала себе і свою сім'ю, вирішує розпочати писати щоденник. По-перше, це сміливий крок, адже ніхто не зобов'язаний вести записи у такі важкі часи, коли йдеться про порятунок життя. По-друге, ці записи були збережені і передані наступним поколінням. Сам факт їх евакуації та збереження є вже другим чудом," - зазначає Антон Дробович.

Він зауважує, що приватний щоденник перетворився на документ, який може допомогти зрозуміти трагедію міста не лише сучасникам, а й майбутнім поколінням.

"Ми обговорюємо випуск книжки українською мовою, який стане стартом для широкого, і ми щиро сподіваємося, успішного просування цієї роботи на міжнародній арені... Проте справжній вплив вона зможе здійснити лише тоді, коли буде представлена в інших країнах та потрапить до нових аудиторій. Наша мета полягає не лише в перекладі цієї книги, а й у тому, щоб вона справляла реальний вплив, зокрема на систему правосуддя", - зазначила Наталія Ємченко, голова Наглядової ради Фонду Ріната Ахметова.

Журналіст і історик Олексій Мустафін вважає, що особисті історії є найефективнішим методом донесення до світу правди про війну, яку Росія розв'язала проти України.

"Важливо усвідомити, що можна ототожнити себе з цивільними особами і зрозуміти, що ця ситуація може вплинути на них безпосередньо. Такі моменти значно більше відгукуються у слухачів," - зазначає він.