Росія обіцяє фінансову підтримку і надання громадянства.
У соціальних мережах з'являються короткі, агресивно змонтовані відео. Чоловіки в уніформі, гасла про силу, мужність і пригоди, а між ними - конкретика: премія за підписання контракту, місячна зарплата, обіцянка легалізації перебування або російського громадянства. У китайському інтернеті такі матеріали поширювалися на Douyin (місцевій версії TikTok). В одній із реклам прямо запитували: "Чи хочеш ти тут продемонструвати свою силу?". За даними The Guardian, у квітні 2025 року президент України Володимир Зеленський говорив про щонайменше 155 громадян Китаю, які воюють на боці Росії, а Київ звинувачував Москву в "систематичній роботі" з вербування в Китаї.
Згідно з документами та дослідженнями правозахисних організацій, Російська Федерація розробила складну систему залучення іноземних громадян для участі у війні проти України. Організації, такі як FIDH, Truth Hounds та Казахстанське міжнародне бюро з прав людини та верховенства права, стверджують, що з початку повномасштабної агресії Росія завербувала не менше ніж 27 тисяч осіб з понад 130 країн. У звіті зазначається, що ця система виходить за межі звичайного "добровольчого руху" і містить елементи тиску, шахрайства, економічної залежності та, в деяких випадках, практики, схожі з торгівлею людьми.
Азійський аспект цієї системи має критичне значення. З одного боку, Росія приймає численних трудових мігрантів з Центральної Азії, які вже багато років працюють у її економіці. З іншого боку, країна активно залучає громадян з різних країн, починаючи від Китаю і закінчуючи Непалом та Філіппінами. Спільною рисою є те, що чим гірше економічне, правове чи соціальне становище можливого рекрута, тим легше його перетворити на "контрактного солдата". Це не завжди означає, що мова йде про класичних найманців, які свідомо йдуть на війну за гроші. Часто це люди без документів, ув'язнені, боржники або ті, хто потрапив у пастку під час пошуку роботи, й тільки пізніше усвідомлює, що підписав не цивільний контракт, а угоду, що веде до війни.
У випадку Китаю ця ситуація набуває додаткового політичного виміру. Офіційний Пекін заперечує свою участь у конфлікті, проте залишається стратегічним союзником Москви. Коли українська сторона продемонструвала двох затриманих китайців, ситуація стала особливо чутливою в дипломатичному контексті. Згідно з інформацією, наданою Reuters з посиланням на американських посадовців, понад сотня китайських громадян, які беруть участь у бойових діях на боці російської армії, виступають як найманці без явного прямого зв'язку з урядом Китаю. Водночас колишній західний розвідник заявив, що китайські військові офіцери, ймовірно, перебувають на російських позиціях з відома Пекіна, щоб отримувати тактичні дані з конфлікту.
Китайські новобранці не обов'язково мають бути ідеологічно проросійськими. Звіти свідчать скоріше про поєднання розчарування, бідності, ризику та інтернет-міфів про війну. Le Monde опублікувала історію 37-річного китайця під псевдонімом "Фен", колишнього водія вантажівки. Чоловік стверджував, що вирішив воювати не з політичних міркувань -- він скоріше говорив про необхідність заробити гроші, пошук пригод і бажання "поїхати кудись". Після атаки дрона більшу частину часу він провів у російських шпиталях, а після повернення до Китаю працював охоронцем.
Інші свідчення китайських найманців свідчать про безлад у організації та жорстокі умови. Німецький журнал Table.Briefings повідомляв про сотні китайців, які беруть участь у бойових діях на стороні Росії, наводячи слова 29-річного новобранця з Кантона. Він описував своїх співвітчизників як представників різних соціальних груп: людей з боргами, покинутих, хворих, розлучених або з кримінальним минулим. За його словами, китайці нібито потрапляли до Росії самостійно, переважно за туристичними візами, а потім укладали контракти на місці. Вартість їхньої праці становила приблизно 200-250 тисяч рублів на місяць (близько 13 тисяч злотих), з обіцянками щодо компенсацій у разі загибелі.
Рекрутинг в Центральній Азії набуває ще більших обсягів, адже цей регіон виступає природним резервуаром для російської армії. Мільйони громадян Узбекистану, Таджикистану, Киргизстану, Казахстану та Туркменістану, які трудяться в Росії, часто зайняті в низькооплачуваних сферах і залежать від дозволів, перевірок з боку влади, роботодавців і грошових переказів для своїх родин. Як повідомляє видання The Diplomat, базуючись на даних українського проєкту "Хочу жити", більше 12 тисяч представників країн Центральної Азії брали участь у війні на боці Росії. Найбільшу кількість складають узбеки — 4853 особи, за ними йдуть таджики — 3407, казахи — 2389, киргизи — 1439 і туркмени — 578.
На початковій стадії конфлікту домінували історії про примус. Мігрантам, які стали жертвами поліцейських облав, в'язням, особам без дійсних документів, а також людям, які ризикували бути депортованими або отримати тривалі терміни ув'язнення, нібито пропонували підписати контракт з армією як єдиний вихід зі складної ситуації. Радіо "Свобода" повідомило про випадок казаха Кирила Нісанбаєва, який поїхав до Росії на заробітки. Його сестра розповіла, що його затримали, побили та змусили підписати угоду з Міністерством оборони Росії. Згодом він загинув на Донбасі, а його сім'я, побоюючись переслідування в Казахстані за службу в іноземній армії, вирішила поховати його в Росії.
З часом примус не зник, але до нього додалася нормалізація ринку військової праці. Видання The Diplomat писало, що вербування жителів Центральної Азії перейшло від ранньовоєнної (2022-2023) моделі тиску та маніпуляцій до більш транзакційної схеми, в якій ключове значення мають гроші, російське громадянство та обіцянка "швидкого заробітку". Для частини мігрантів війна стала жорстоким продовженням трудової міграції: вибором між бідністю, боргами та непевним правовим статусом і контрактом, який може принести родині кілька місяців доходу -- за умови, що рекрут виживе.
Російська держава адаптувала свої юридичні та фінансові механізми під ці потреби. Організації FIDH та Truth Hounds звертають увагу на інституційну структуру: норми, які спрощують іноземцям доступ до контрактних послуг, швидкі процедури для отримання громадянства, винагороди за вербування, а також активну участь посередників, державних установ та організацій, пов'язаних з Росією, за межами країни. У звіті зазначається, що в окремих випадках така система може відповідати критеріям торгівлі людьми: присутні дії, засоби примусу або обману, а також мета в формі експлуатації.
Для Москви ситуація є зрозумілою. Кожен іноземець, залучений до бойових дій, означає на одного росіянина менше, якого потрібно мобілізувати, забезпечити всім необхідним, і чия загибель може призвести до соціальної напруги в країні. Euromaidan Press, аналізуючи висновки Truth Hounds і FIDH, зазначав, що Росія частково переносить людські втрати війни з власного суспільства на вразливі іноземні групи. Існує система "постачання" людей у райони активних бойових дій, зокрема для виконання завдань з надзвичайно високим ризиком для життя.
Цю логіку можна спостерігати також у Південній Азії. Чоловіки з Непалу, Індії та Шрі-Ланки потрапляли до Росії, спокушені обіцянками високих зарплат, пільг або роботи далеко від лінії фронту. "Аль-Джазіра" повідомляла, що молоді чоловіки з цих країн опинилися на російських позиціях в Україні, а частина з них згодом мала проблеми з отриманням заробітної плати та звільненням з армії. Один зі співрозмовників розповів, що непальців, таджиків та афганців відправляли безпосередньо на фронт.
Схожа ситуація спостерігається також у Південно-Східній Азії. Видання The Diplomat опублікувало інформацію про філіппінця, який загинув на Донбасі; згідно з документами, що були знайдені при ньому, він пройшов лише тижневе навчання. У статті обговорюється система вербування в цьому регіоні, яка використовує методи, схожі на ті, що застосовуються в інтернет-шахрайствах: обіцянки працевлаштування, маніпуляції, швидкі переміщення людей між юрисдикціями та насильство, яке чекає на жертву, коли вона вже покинула свою країну.
Саме з цієї причини термін "найманець" іноді виявляється недостатньо точним. У традиційному розумінні це слово описує особу, яка свідомо продає свої військові навички за винагороду. "Класичний" найманець, якого можна зустріти у фільмах 80-х та 90-х років, зазвичай є колишнім військовим, який залишив службу на користь приватного замовника і намагається протистояти головному герою. Водночас багато новобранців з Азії не мають бойового досвіду, не знають російської мови, не розуміють процесів та проходять лише поверхневу підготовку. Деякі з них усвідомлюють, що підписують військовий контракт, але не мають уявлення про те, куди потраплять і з якими ризиками зіткнуться. Інші вважають, що їх чекає цивільна робота, охорона об’єктів або допоміжна служба. Ще деякі підписують документи під тиском, перебуваючи в затриманні, у в'язниці або під загрозою депортації.
Правові наслідки в цій сфері є досить заплутаними. Країни, з яких походять ці особи, попереджають своїх громадян про небезпеку участі у війнах за межами їхніх держав, оскільки це може призвести до кримінального покарання. Формально Узбекистан, Казахстан та Киргизстан відмовляють своїх громадян від таких дій, проте намагаються уникнути відкритого конфлікту з Росією та враховують свою економічну залежність від трудової міграції. Як зазначає видання The Diplomat, в Центральній Азії покарання для тих, хто повертається з конфліктних зон, часто є менш суворими, ніж максимальні санкції, передбачені законами, а іноді представники влади навіть надають підтримку тим, хто намагається вибратися з зони бойових дій.
Водночас процес вербування продовжується. Згідно з інформацією української розвідки, на яку посилається видання The New Voice of Ukraine, Росія планує залучити у 2026 році не менше 18,5 тисяч іноземців. Особливу увагу приділяють громадянам Казахстану, Киргизстану, Узбекистану та Таджикистану, а також представникам найбідніших країн Африки та Азії, зокрема Бангладеш. Вербування здійснюється через офіційні контрактні центри, військові підрозділи та напівприватні організації. Основними мотивами є фінансові винагороди, пільги та можливість отримання громадянства, тоді як тиском слугують проблеми з отриманням візи, дозволу на проживання або загроза арешту.
Найцинічніший аспект цієї системи полягає в тому, що Росія позиціонує війну як можливість. Для китайців, які мають борги, це виглядає як пригода і тест на мужність. Узбек, що живе в Москві, сприймає це як шанс погасити кредит чи збудувати власний дім. Непалець вбачає в цьому контракт, що забезпечить його родину харчами. Мігранти без документів розглядають це як альтернативу депортації. Для в'язнів це може бути способом вийти з виправної установи. Але, після підписання контракту, обіцянки часто розбиваються об сувору реальність: погана підготовка, мовні труднощі, дискримінація, насильство з боку командирів, відсутність допомоги пораненим та відправлення на найнебезпечніші ділянки фронту. Росія не є винахідником залучення іноземців до війни. Від 2022 року як на українському, так і на російському боці з'явилися добровольці з інших країн. Однак істотна різниця полягає в масштабах та організації. Для Москви вербування іноземців стало способом подолання кадрового дефіциту. Це вже не просто пропаганда про "братерство народів" чи окремі канали набору. Це комплексний процес, що поєднує міграцію, пенітенціарну систему, економічний відчай, обіцянки отримання паспорта та державний примус.
Для України присутність азійських найманців та контрактників має військовий, пропагандистський та правовий вимір. З військової точки зору це означає, що Росія намагається поповнити втрати без соціально-політичних наслідків, пов'язаних з внутрішньою мобілізацією. З пропагандистської точки зору Київ може показати, що війна Росії підживлюється глобальною системою експлуатації бідніших суспільств. З юридичної точки зору справа складніша: щодо кожного захопленого іноземця потрібно з'ясувати, чи був він свідомим найманцем, контрактним солдатом, жертвою шахрайства чи потенційною жертвою торгівлі людьми.
Для країн Азії ця проблема буде ставати все більш актуальною. Якщо всіх, хто повертається з війни, розглядати лише як злочинців, можна накласти покарання і на тих, хто був змушений виїхати або став жертвою обману. Однак, якщо всіх оцінювати як жертв, це може призвести до безкарності осіб, які свідомо брали участь в агресії та скоювали злочини. Необхідно проводити розмежування: переслідувати тих, хто займався вербуванням та посередництвом, надавати підтримку жертвам примусового залучення, а також визначати відповідальність тих, хто добровільно брав участь у бойових діях і міг бути причетним до воєнних злочинів.
Проте найважливіше полягає в тому, що російська система функціонує не в ізоляції. Вона живиться глобальними дисбалансами, ринком мігрантів, відсутністю захисту трудових прав, корупційними схемами, слабкістю країн-експортерів робочої сили та цифровою маніпуляцією. Реклама на Douyin, рейди проти мігрантів у Москві, посередники, які обіцяють працевлаштування в Росії, тюремні "пропозиції, від яких важко відмовитися", а також обіцянки отримання паспорта - це складові одного процесу. На його завершенні - окопи в Бахмуті, Авдіївці, Вовчанському або на Донбасі, де людина з Азії стає для російської армії одноразовим ресурсом.
Таким чином, досвід азійських найманців у російських збройних силах відкриває більше ніж просто присутність іноземців на європейському театрі військових дій. Він ілюструє механізм, за допомогою якого війна експлуатує ті ж вразливості, що й тіньовий ринок праці: бідність, боргові зобов’язання, нестабільний міграційний статус та прагнення до швидкої соціальної мобільності. Росія подає укладення контракту як можливість – отримати гроші, документи, громадянство або втекти від життєвих негараздів. Однак для багатьох новобранців це обертається втратою контролю над своїм життям і відправленням на найбільш небезпечні ділянки фронту. Поки Москва буде потребувати людей для ведення війни, вона продовжить шукати їх там, де найпростіше перетворити відчай на готовність до боротьби.
Переклад з польської мови.
Цей матеріал був підготовлений в рамках співпраці між ZAXID.NET та польським виданням Nowa Europa Wschodnia.
Оригінальна назва статті: Rosja oferuje fundusze i dokumenty tożsamości.
