Між недовірою та підтвердженням: процесуальний шлях Германа Галущенка - sud.ua
Існує у адвокатському середовищі певна прикмета: чим більше шуму викликає пресреліз НАБУ або САП, тим менше суттєвих матеріалів у справі. Це означає, що коли інституції антикорупційної системи публікують безліч прес-релізів стосовно певної справи, це може свідчити про нестачу доказів у слідства та обвинувачення. Така інформація швидко розповсюджується в медіа (історично склалося, що НАБУ та САП вміють привертати увагу) і зрештою призводить до великого резонансу, суспільного тиску на встановлення справедливості та завищених сподівань на жорсткі покарання. Але, на жаль, це не підсилює доказову базу справи, і в підсумку… справа може обернутися провалом. Яскравим прикладом цього може слугувати ситуація з ексміністром енергетики Германом Галущенком у справі "Мідас". Особливо якщо врахувати, що 29 липня Вищий антикорупційний суд частково задовольнив клопотання обвинувачення, продовживши строк слідства ще на два місяці, до 10 жовтня 2026 року.
Експерт в галузі права, який не є адвокатом у справі, не знайомий з матеріалами справи і не має на меті виправдовувати чи звинувачувати будь-кого, прокоментував як адвокат, який давно спостерігає за тим, як працює антикорупційна вертикаль і виключно на основі відкритих джерел у ЗМІ. За його словами, все йде за класичним сценарієм: спочатку гучний піар, потім процесуальні дива, а в кінці -- питання, чи було щось взагалі, крім заголовків.
Привабливі звіти та вражаючі підозри: як НАБУ та САП створюють свій імідж.
Коли були створені НАБУ і САП, їм обіцяли надзвичайні повноваження для боротьби з топ-корупцією. Однак, схоже, забули зазначити, що такі дії повинні ґрунтуватися на фактах, а не на медійному шумі. Сьогодні, аналізуючи звіти цих організацій (слід визнати, що вони вміють створювати вражаючі документи), важко позбутися відчуття, що їхня ефективність оцінюється не за якістю доказів, а за кількістю резонансних заголовків.
Цифри у звітах НАБУ й САП виглядають переконливо, але лише до моменту, поки не починаєш зіставляти їх з тим, що насправді доходить до судового рішення. Що казати, якщо навіть їх послідовний прихильник - Центр протидії корупції створив цілий "Реєстр злитих справ САП". Щоправда він давно не поповнювався невідомо з яких причин. Чи то гранти не видають, чи Шабунін вирішив не добивати "священну корову" антикорупційної вертикалі, але факт залишається фактом: коли навіть потужні антикорупціонери починають тихо закривати реєстри провальних справ, це схоже на визнання поразки.
Велика кількість резонансних справ проти високопосадовців протягом тривалого часу залишається на стадії підозр і поступово рухається у Вищий антикорупційний суд. Це не завжди свідчить про упередженість чи політичні мотиви. Проте виникає важливе питання: чи не стала боротьба з корупцією лише засобом для створення "зразкових справ"?
Ці сумніви -- не лише мої. Статистика Європейського суду з прав людини щодо України традиційно демонструє системні проблеми. Але про це трішки згодом. А поки що - власне про саму кейс Галущенка.
Докази, що не йдуть в ногу з обвинуваченням.
Галущенку висунуто звинувачення у рамках корупційної справи "Мідас". Цікаво відзначити, що, наскільки мені відомо, серед усіх учасників цієї справи лише Галущенко раніше займав посаду міністра. Інші фігуранти - це представники бізнесу, радники та певні "довірені особи". Якщо припустити, що Галущенка свідомо "прив'язали" до цього розслідування з метою перенесення справи до ВАКС і збільшення її політичного та медійного резонансу, тоді стає зрозумілою логіка дій НАБУ та САП: без міністра справа виглядала б звичайною, а з його участю перетворюється на "топ-корупцію", що забезпечує додаткову увагу з боку медіа. Чи дійсно це так - залишимо питання відкритим.
Давайте повернемося до суті справи. 15 лютого Галущенку було пред'явлено підозру у вчиненні злочинів відповідно до ч. 2 ст. 255, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 209 КК України — участь у злочинній організації та легалізація коштів. На наступний день Вищий антикорупційний суд обрав для нього запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 15 квітня з можливістю внесення застави в розмірі 200 млн грн. При цьому сторона обвинувачення спочатку вимагала заставу в майже 425 млн грн. Сам Галущенко охарактеризував це як "вирок" і зазначив, що зміг би зібрати лише 20-30 млн. Пізніше розмір застави було знижено до 150 млн грн, і 29 червня ексміністр вийшов із слідчого ізолятора. Заставу за нього сплатили чотири компанії.
Сума в 425 мільйонів дійсно є однією з найвищих, які обвинувачення вимагало в якості застави за останній час. Можливо, САП прагнула отримати додаткову увагу, але замість цього ситуація привернула увагу місії IAC ISHR. Вони вже опублікували два звіти про моніторинг цієї справи, в яких вказали на суттєві недоліки процесу. Про ці питання та Європейський суд з прав людини я планую розповісти пізніше в окремій статті, а наразі варто зазначити, що IAC ISHR має намір продовжувати спостереження за цією справою і, як я помітив, вже звернули увагу на такі аспекти:
Врешті-решт, фахівці доходять до висновку: "Враховуючи висловлені захистом сумніви стосовно обґрунтованості підозри, важливості індивідуального аналізу ризиків та пропорційності встановленої суми застави, подальший розвиток провадження потребує ретельного спостереження. Саме якість обґрунтування судових рішень і їх відповідність нормам статей 5 і 6 Конвенції відіграватимуть ключову роль у визначенні загальної справедливості цього процесу".
Цікаво буде спостерігати за їхніми подальшими висновками.
Суд більше не виконує роль безстороннього арбітра.
Цікава складова цього випадку охоплює не лише розслідування, а й судовий процес. 29 липня захисники висловили занепокоєння щодо систематичних ситуацій, які, на їхню думку, надають обвинуваченню несправедливі переваги.
По-перше, суддя відхилив ключові клопотання захисту, зокрема про повернення клопотання детектива через його невідповідність вимогам процесуального закону, і про витребування первинних матеріалів: стану експертиз, запитів про міжнародну правову допомогу, протоколів обшуків, даних мобільних операторів.
По-друге, суд, відмовивши захисту у витребуванні цих документів, порадив обвинуваченню надати їх пізніше. А згодом задовольнив клопотання детектива НАБУ про долучення матеріалів, серед яких були й датовані днем самого засідання! Змагальність процесу? Ні, не чули. Майже те саме, що відбулося в моїй практиці, коли суддя ВАКС прочитав 5 томів справи, які додавалися до клопотання обвинувачення за 15 хвилин! Про рекорди швидкочитання судді Маслова я писав в моєму блозі.
На даний момент це виглядає більше як припущення, аніж як невід'ємний принцип: одна з сторін може надавати свідчення "постфактум", тоді як до аргументів другої сторони не проявляється належної уваги.
Додайте до цього, що немає жодних доказів, які б чітко вказували на Галущенка як підозрюваного, в той час як інші фігуранти не виключені. Судячи з інформації з медіа, НАБУ не надало конкретних деталей стосовно міжнародних запитів, які стосуються саме Галущенка. Тепер залишається лише чекати, коли надійдуть відповіді на всі запити.
Якість процесу має більшу значущість, ніж кількість підозр.
Події, що відбулися минулого літа під назвою "картонний майдан", яскраво продемонстрували рішучість суспільства проти будь-яких спроб обмежити або підпорядкувати антикорупційну інфраструктуру. Проте важливо не тільки визначити, чи має вона існувати, а й з'ясувати, якими критеріями ми оцінюємо її ефективність. Якщо успіх вимірюється кількістю оголошених підозр, а не якістю справ, доведених у суді, то такі дії призведуть до відомих затримань, але розмитих вироків. В результаті це викликає недовіру громадськості до судової системи.
Коли навіть у "зразково-показових" справах постійно спостерігаються ті ж самі процесуальні порушення — фактично класичні порушення статті 5 (право на свободу та особисту недоторканність) і статті 6 (право на справедливий суд) Європейської конвенції з прав людини, довіра до системи не просто зазнає удару. Вона розчиняється, а її відновлення стає надзвичайно складним завданням.
Про це прямо йдеться і в Тіньовому звіті, підготовленому для Єврокомісії до розділів 23 ("Правосуддя та фундаментальні права") і 24 ("Юстиція, свобода та безпека") Звіту Європейської комісії щодо України за 2024 рік, оприлюдненого в жовтні 2025-го: ключові меседжі звіту стосуються саме залежності ВАКС від позиції НАБУ та САП, а не навпаки.
Такої ж думки дотримується директор Харківської правозахисної групи Євген Захаров. Він публічно заявив, що НАБУ та САП порушують права людини, а ВАКС давно залежний від них. Захаров наголошує, що суд зобов'язаний бути абсолютно незалежним від слідчих органів, інакше це вже не суд у класичному розумінні. Крім цього, він звертав увагу на випадки, коли дані НСРД опинялися в руках підконтрольних активістів-антикорупціонерів ще до оголошення підозри. І це прямо підриває презумпцію невинуватості, адже ця інформація одразу опиняється в медіа і стає частиною "суспільного вироку", який виноситься задовго до того, як суд взагалі почне досліджувати докази.
Мій колега, адвокат Тарас Баранов, теж звертає увагу на той факт, що судді апеляційної палати ВАКС фактично виконують функцію другого обвинувача, підіграючи прокурорам САП і детективам НАБУ.
Висновок можна викласти інакше: Підсумок.
На цьому тлі процесуальна історія ексміністра енергетики Германа Галущенка набуває особливого значення. Не тому, що він - один з фігурантів справи "Мідас". А тому, що серед усіх, кому оголошено підозру, саме Галущенко обіймав посаду профільного міністра. І саме тому його кейс стає для системи своєрідним іспитом на зрілість: якщо навіть тут не вдасться дотриматися стандартів змагальності, диспозитивності, пропорційності, то про який справедливий суд можна говорити?
Приєднуйтесь до нашого Telegram-каналу t.me/sudua, слідкуйте за новинами на Google під назвою SUD.UA, а також підписуйтеся на наш Viber і WhatsApp. Не забувайте також про нашу сторінку у Facebook, Instagram та Х, щоб залишатися в центрі найактуальніших подій.
