Тиша не завжди означає підпорядкування. Як Україна переосмислює концепцію пам'яті.
Хоча я розумію, що невеликі медіа можуть викликати певні емоції, ви, здається, використовуєте цю роздратованість. "Припиніть публікувати таку нісенітницю", "відпишуся, якщо побачу подібні пости" — подібні коментарі, хоч і рідко, але іноді з’являються під публікаціями про хвилину мовчання на Facebook-сторінці "Української правди". Наша медіаорганізація в цій соціальній мережі, спільно з платформою "Меморіал героїв", щодня вшановує пам’ять загиблих військових.
"Нація підневільних", "тепер, коли бандерівці зламали волю людей на вулицях, настала черга малечі", "у Львові зупинили операцію, щоб вшанувати пам'ять хвилиною мовчання" - ці висловлювання вже з'явилися в російських Telegram-каналах.
З-поміж 5 тисяч дописів про хвилину мовчання, які ми проаналізували з початку 2026 року, значна частина негативного контенту була створена російськими користувачами та поширена серед російської аудиторії. Таким чином, ворожа пропаганда прагне створити ілюзію примусу, соціального напруження та конфліктів в Україні, що слугує аргументом для виправдання так званої "спеціальної військової операції".
Активізація фейкових вкидів росіян збігається в часі з етапами ухвалення закону про вшанування пам'яті українців, які загинули внаслідок збройної агресії Російської Федерації. До пам'ятних церемоніалів долучили загальнонаціональну хвилину мовчання та акцію "Запали свічку" - пам'яті жертв геноциду українського народу. Сітки російських акаунтів у соцмережах намагалися пробитися в український інфопростір та створювати ілюзію розколу в українському суспільстві щодо ритуалу хвилини мовчання.
Дослідження проєкту "Витоки", проведене Zagoriy Foundation, демонструє, що хвилина мовчання стала другою найпопулярнішою сучасною українською традицією. У 2025 році 68% опитаних підтвердили свою участь у цьому ритуалі, а 74% зазначили, що знають про нього. Хвилина мовчання за рівнем впізнаваності та залученості поступається лише Дню вишиванки, перевершуючи, наприклад, День матері та День святого Валентина.
Хвилина мовчання об'єднує пам'ять про всіх, кого Україна втратила через російську війну: цивільних дорослих і дітей, військовослужбовців на фронті й у тилу, зокрема загиблих представників ТЦК та СП - військових, які виконували свої обов'язки з оповіщення та мобілізаційної роботи. Мета цього ритуалу - не розділяти загиблих за місцем чи обставинами смерті та пам'ятати кожного і кожну.
"Українська правда" вивчає історію цього обряду в Україні, аналізує зміни, що сталися після прийняття закону про хвилину мовчання, і прагне знайти відповідь на актуальне питання: чи залишиться цей ритуал з нами назавжди.
Момент, коли слід позбутися надмірного шуму.
У Святому Письмі сказано: "На початку було Слово". Проте 16 березня 2022 року ці слова обернулися на мовчання. Саме в цей день російські війська скинули бомбу на Маріупольський драматичний театр, де в підвалах укривалися більше тисячі мирних жителів.
У початкових повідомленнях з міста повідомлялося, що жертвами трагедії стали всі без винятку. Проте згодом інформація зазнала змін. Відповідно до офіційних звітів та журналістських розслідувань, у театральному приміщенні загинули від 300 до 600 цивільних осіб, серед яких були й діти.
Саме в цей день Президент України Володимир Зеленський підписав указ, який запроваджує загальнонаціональну хвилину мовчання щодня о 9:00. Це стало знаковою подією, оскільки Україна стала однією з перших країн у світі, яка на офіційному рівні почала вшановувати хвилиною мовчання не лише військових, а й цивільних осіб, що стали жертвами.
На мою думку, указ президента став емоційною відповіддю на трагедію, що трапилася, аби вшанувати пам'ять загиблих. Тоді загинуло безліч мирних жителів, і точну цифру втрат досі невідомо. Проте варто зазначити, що президент не діє самостійно, і, ймовірно, хтось із його команди запропонував застосувати вже відомий ритуал.
У період з 2014 по 2022 роки численні військовослужбовці відзначали хвилину мовчання під час своїх шикувань о 9-й ранку. Починаючи з 2017 року, у Залі пам'яті Міністерства оборони щоденно озвучували імена тих, хто загинув у цей день.
Згідно з проведеними мною дослідженнями, можу з упевненістю стверджувати, що наш ритуал, ймовірно, представляє собою першу хвилину мовчання, яка також вшановує цивільних. Вважаю, що це є важливим моментом у пам’яті про жертв російської агресії та всіх тих, хто віддав своє життя за нашу незалежність, - зазначає Катерина Даценко, культуролог і голова громадської організації "Вшануй".
Колективне вшанування загиблих військових хвилиною мовчання стало сучасною традицією, що зародилася в Кейптауні під час Першої світової війни. Щодня мешканці міста зупинялися на дві хвилини, аби вшанувати пам'ять своїх близьких, які загинули на фронтах Європи. У 1919 році ця практика набула статусу загальноімперського британського способу вшанування.
Хвилина мовчання є традицією, що глибоко вкоренилася в європейську культуру. Цей ритуал здебільшого асоціюється з Великою Британією, оскільки до нього приєднувався навіть король, надаючи цій практиці особливого значення. Однак слід зазначити, що в християнстві існує давня практика вшанування пам'яті через мовчання, що бере свої корені з античних часів.
"Зазначу, що хвилина мовчання має свої корені в ритуалах поховання. Однак, коли ця практика трансформувалася в церемонію, що не пов'язана з похованням, а спрямована на вшанування пам'яті, то очевидно, що на неї вплинули старі традиції, які вимагають зменшення шуму для того, щоб вшанувати загиблих поіменно," - зазначає Олександр Алфьоров, директор Українського інституту національної пам'яті, у коментарі для УП.
Голос Левітана та свідчення єдності
9 травня 1965 року о 19:00 за московським часом на Центральному телебаченні СРСР відбулася спеціальна програма під назвою "Хвилина мовчання", присвячена пам'яті загиблих у радянсько-німецькій війні. Ця програма стала частиною ширшого переможного наративу, який згодом був адаптований і використаний російською пропагандою. Основною метою цієї ініціативи було не лише вшанування пам'яті загиблих, але й формування єдиної радянської ідентичності — образу "радянської / російської людини", об'єднаної навколо концепту "Великої Перемоги".
У радянському ефірі на тлі кремлівської стіни диктори (Левітан та Єнютіна) зачитували текст, звучала траурна музика й лунав метроном. Вони говорили про "радянську землю", "солдатів-визволителів", червоне ленінське знамено, а наприкінці - про заповіт загиблих "побудувати комунізм". Редакторка, яка працювала над програмою "Хвилина мовчання", згадувала, що її завданням було створити першу радянську молитву, а всі тексти погоджував представник відділу пропаганди ЦК партії.
За формою сучасний український ритуал частково нагадує радянське вшанування - зокрема через використання метронома чи чоловічих голосів для оголошення з гучномовців. Але, на думку Катерини Даценко та Олександра Алфьорова, це враження оманливе.
"Поява метронома характерна для ХХ століття, бо це відлік, відрахунок, і тут ми не маємо жодних підстав говорити, що це суто совєтська традиція. Так, вона у нас була поширена від 60-их років, як і аудіальне озвучення: використання лідерського, левітанівського (Левітан - офіційний диктор Кремля - УП) голосу, якому довіряли.
Тембр і манера виконання Левітана стали невід'ємною частиною нашої культури. Наприклад, ми не можемо уявити оголошення хвилини пам'яті голосом жінки, адже підсвідомо бажаємо чути саме той класичний тембр.
Сьогодні не слід обмежуватися формальним трактуванням звучання Хвилини мовчання. Важливо обговорювати, що існують різноманітні способи вшанування пам'яті, які можуть мати різні звукові сигнали та різні голоси, - зазначив керівник УІНП.
Пам'ятати своїх, а не всіх і нікого - це ще одна особливість, що відрізняє сучасну хвилину мовчання від радянської. Цю ідею в традицію вшанування внесла загибла госпітальєрка та співзасновниця ГО "Вшануй" Ірина Цибух. Доброволиця підкреслювала важливість персоналізації пам'яті, адже у нас немає невідомих солдатів, і кожен заслуговує бути названим.
У 2025 році ГО "Вшануй" разом із Українським інститутом національної пам'яті за участі Центру прав людини та меморіалізації війни Київської школи економіки опублікували рекомендації, в яких закликали створювати свої особисті ритуали вшанування рідних та друзів, загиблих через росіян.
Мій перший момент пам'яті стався в Острозі. Я почула голос, який закликав "просимо зупинитися", і побачила, як люди виходять з автомобілів, студенти покидають гуртожитки та університети, а друзі і сусіди залишають кав'ярні. Враження від того, що все зупинилося на цілу хвилину, важко передати словами; це потрібно було пережити.
І сьогодні, коли ця акція проходить щодня в різних містах України, це є підтвердженням єдності. Звісно, спочатку все почалося з указу президента, і громада вирішила його виконувати, але цим кроком вони досягли значно більшого і глибшого, ніж можна було уявити на той момент.
Ірина Цибух говорила, що ми робимо те, про що лише могли читати в дослідженнях про пам'ять і як вона формує суспільство. Об'єднання в спільності має великий сенс. І прикладом тут стають менші міста та громади, які просто почали проводити хвилину мовчання. Робили вони це обережно і повільно, і в цьому величезна сила, а не у законах чи указах", - додає Даценко.
Закон без покарань та обов'язкових традицій.
У Миргороді вже кілька років активісти та члени міської ради організовують спільні заходи, щоб наголосити на важливості загальнонаціональної хвилини мовчання. У Івано-Франківську з міських динаміків звучить гімн, у Чернівцях виконують пісню "Боже великий, єдиний", а у Львові, після завершення відліку часу, диктор виголошує "Слава Україні!" і "Героям Слава!".
В Одесі та Чорноморську на деяких вулицях світлофори на короткий час переключаються на червоне, тоді як у Черкасах іноді регулювальники зупиняють автомобільний рух. У Харкові звучали дзвони, але це припинили через побоювання мешканців, оскільки з'явилися чутки, що їх звук може означати ядерну загрозу.
Закон № 4783-IX, ухвалений 11 лютого 2026 року, покладає на місцеві громади організацію вшанування пам'яті загиблих хвилиною мовчання. У документі передбачені ключові моменти: зупинка діяльності комунальних підприємств і служб, які не є частиною критичної інфраструктури, а також обов'язкове оголошення про хвилину мовчання через місцеві засоби інформації. Проте, формат вшанування може варіюватися залежно від конкретного міста чи села.
"Якщо чесно, то я дуже позитивно ставлюся до такої свободи. Це означає децентралізацію влади. Мені направду щемко від того, що кожне місто підлаштовується під себе і під своїх людей. Тому що умовний "Боже великий, єдиний" навряд чи би спрацював у Харкові чи в Дніпрі. А в Чернівцях це працює. Це ознака децентралізації.
З іншого боку, іноді ми спостерігаємо за незвичайною практикою місцевої адміністрації, яка нагадує винайдення велосипеда. Коли в громаді виникають незручні ситуації, ми закликаємо наших координаторів звертатися до органів самоврядування за консультаціями. Крім того, ми виступаємо проти примусових заходів, пов'язаних із запровадженням хвилини мовчання.
Ідеальний варіант - комунікація органів місцевого самоврядування з громадою, щоб проговорити те, що містяни хочуть бачити і чути впродовж ритуалу", - розповідає Даценко.
Законодавством не передбачені санкції за порушення хвилини мовчання. Попри постійне розганяння фейків про хвилину мовчання російською пропагандою, випадків, коли людей засуджують за її недотримання, небагато. За словами Даценко, більшість ситуацій, зафіксованих ГО "Вшануй", стосуються людей, які поводяться агресивно під час ритуалу.
Директор УІНП підтверджує цю інформацію та зазначає, що в даний момент інститут займається розробкою нових рекомендацій, які детально окреслять протоколи дій для дотримання загальнонаціонального церемоніалу.
Сьогодні надзвичайно важливо правильно акцентувати увагу на нашому вшануванні. Існує безліч аспектів, які не враховані самою ідеєю. Наприклад, чи мають зупинятися швидка допомога та екстрені служби? Чи потрібно призупиняти рух поїздів? Важливо, щоб діяльність оборонних секторів, які борються з ворогом, не зупинялася. Водночас є міста без залізниці, де можливе припинення руху, тоді як в промислових центрах це зробити набагато складніше.
Проте для мене є важливішим інше питання: що саме переживають люди в моменти тиші. Цю хвилину можна витратити на перевірку готовності до роботи або на роздуми про майбутню перерву. Але справжня суть цієї миті полягає в чомусь іншому.
"Коли настає хвилина пам'яті, я зазвичай починаю згинати пальці. Кожен рух нагадує мені про моїх друзів та близьких, які загинули в цій війні", - ділиться своїми переживаннями історик і ветеран російсько-українського конфлікту Алфьоров.
Of course! Please provide the text you would like me to make unique.
І Даценко, і Алфьоров впевнені, що щоденна Загальнонаціональна хвилина мовчання не залишиться з нами назавжди. Після здобуття перемоги розпочнеться нова розмова щодо вшанування пам'яті жертв російсько-української війни.
Ми не можемо передбачити, як саме хвилина мовчання буде реалізована і регульована в майбутньому. Однак сьогодні ми прагнемо до того, щоб наша країна існувала в єдиному ритмі, щоб ми всі усвідомлювали, що дев'ята година є моментом вшанування пам'яті тих, хто віддав своє життя за нашу батьківщину.
Ці практики виконують важливу виховну та мотиваційну роль. Вони здатні згуртовувати людей, оскільки наше суспільство переживає складні часи, відчуваючи глибокі болі і абсолютно несправедливі втрати, які зазнає наша країна, і які торкаються кожної родини, - зазначає Олександр Алфьоров.
