421 рік до здобуття волі: причини неефективності механізму звільнення цивільних заручників
Нещодавно я отримав листа від дружини політв'язня Івана Яцкіна. Вона повідомила, що Іван починає втрачати розум. Людина, яка роками виявляла непохитну витримку та стійку проукраїнську позицію, через жахливі умови в'язниці втрачає зв'язок з реальністю. Його думки в листах переплітаються, текст стає незв'язним, а дезорієнтація стає все більш помітною.
У 2021 році в Сімферопольському слідчому ізоляторі під час перерахунку він виходив у коридор, злегка кульгаючи, з забинтованими ногами. Коли я спитав його: "Як справи?", він відповів: "Все нормально, потихеньку гниємо". З того часу минуло п'ять років, і Ваня все ще перебуває в такому ж стані... Його ноги страждають від прогресуючих трофічних виразок.
А ще він розповів мені, що перші шість місяців після арешту в 2019 році фактично не залишили в його пам’яті жодних згадок, оскільки йому вводили якісь речовини, що пригнічували його волю. Виходить, що їхня мета полягала у свідомому знищенні його розумових здібностей, прагнучи перетворити сильного чоловіка та батька трьох дітей на бездушну тінь...
Наша найстаріша ув'язнена, 71-річна Галина Довгопола, нещодавно перенесла інсульт. Її ненадовго госпіталізували, але 5 липня цього року повернули назад до колонії. Через тяжкий стан здоров’я вона, вибачте, не в змозі самостійно дістатися до вбиральні. Вона стверджує, що не виживе наступну зиму. Чи є хтось, кому це дійсно небайдуже?
У Тофіка Абдулгазієва виявлено фінальну, неоперабельну стадію гліобластоми — надзвичайно агресивної злоякісної пухлини мозку. Чи зможуть якісь з наших шанованих організацій, відповідальних за обміни, забезпечити, щоб ця людина мала можливість покинути в'язницю і провести останні миті життя серед близьких на свободі?
Чому патріота України Костянтина Ширінга, у якого були серйозні проблеми зі здоров'ям, не звільнили? Його стан, зокрема хронічне захворювання серця, був відомий багатьом. У 2023 році він трагічно покинув цей світ у російському ув'язненні, так і не дочекавшись обміну...
Чому вже 9 років сидить у вʼязниці патріот України Володимир Якименко, більшість часу -- в СУС (суворих умовах тримання, - ред.) або ШІЗО (штрафному ізоляторі - ред.)?
Чому вже десятий рік за ґратами перебувають українські військово-морські офіцери Володимир Дудка, Дмитро Штибліков та Олексій Бессарабов?
І таких людей, які сидять з початку окупації Криму, уже більше ніж 300.
Відтоді змінилися три Уповноважені з прав людини, і я сумніваюся, що вони навіть пам'ятають ці прізвища. Багато представників цих організацій приїжджають на зустрічі лише для того, щоб зробити фотографії з нашими ув’язненими. Проте жоден з них за цей час не висловив: "Протягом минулого року ми майже не змогли повернути цивільних заручників додому. Тож я вирішив піти у відставку"...
Ось організації, які займаються процесом повернення наших співгромадян з полону:
Я не знаю, скільки людей залучено до роботи в цих організаціях, але гадаю, що чимало. І якщо наших військовополонених вдається повертати, хоч і не всіх, то з цивільних повертаються лише одиниці.
Ми взагалі майже нічого не знаємо про алгоритм дій згаданих структур.
Я усвідомлюю, що процес переговорів повинен відбуватися спокійно і без зайвих емоцій. Однак важливо пам'ятати, що люди, які знаходяться в полоні, страждають і вмирають, не доживши до прийняття рішень.
Це не завжди відповідальність окремих осіб у цих організаціях — вони функціонують у середовищі, де фактично відсутні ефективні механізми тиску на росію.
Проте це свідчить про те, що процес повернення цивільних осіб повинен бути підкріплений знаннями та досвідом фахівців, які протягом років працюють саме в цій сфері полонених.
Чому до цього етапу ще не підключили представників українських організацій, що займаються захистом прав людини?
Я можу представити детальний список прізвищ.
Людмила Янкіна є головою громадської організації "Civis Fortis" (або "Цивіс Фортіс").
Ольга Скрипник є головою правління громадської організації "Кримська правозахисна група".
* Тетяна Катриченко -- керівниця "Медійна ініціатива за права людини";
* Тетяна Печончик -- голова правління ГО "Центр прав людини ZMINA";
* Ігор Котелянець -- голова правління ГО "Об'єднання родичів політв'язнів Кремля";
Ескендер Барієв займає посаду голови правління Громадської організації "Центр ресурсів кримських татар".
* Костянтин Давиденко -- голова благодійного фонду "Цивільні у полоні".
Йдеться не про заміну тих, хто вже працює над поверненням полонених, а про посилення переговорної групи фахівцями, які роками захищають інтереси саме цивільних полонених і знають, як боротися за кожного з них. Знають їхні історії, їхніх близьких та повністю поінформовані про стан їхнього здоровʼя.
Коли мова йде про цивільних заручників в Росії, часто можна почути фразу "процес триває". Але варто звернути увагу на конкретні дані, які свідчать про те, що традиційний механізм обмінів цивільними фактично знаходиться в глухому куті.
Порахуймо реальний темп звільнення людей, починаючи з 2022 по 2026 рр. з російського полону повернуто 465 цивільних осіб. Це означає, що середня швидкість повернення становить усього близько 93 цивільних полонених на рік. (Це 6,5% від усіх звільнених в рамках обмінів).
Отже, для того щоб повернути 1 978 цивільних, чий статус офіційно підтверджений Росією (і їхнє утримання в тюрмах достеменно зафіксовано), знадобиться цілих 52 роки.
Для звільнення більше ніж 16 000 цивільних осіб, які наразі вважаються зниклими за незвичних обставин, знадобиться цілих 421 рік...
Ми не можемо змусити росію дотримуватися міжнародного права, але ми можемо зробити все, що залежить від нас.
І перший крок -- посилити переговорну групу правозахисниками, які роками борються саме за цивільних полонених. Це не про пошук винних. Це про те, щоб Іван, Галина, Тофік та ще сотні людей дочекалися повернення додому живими.
