Олександр Крамаренко повідомив, що Україні потрібно буде стягувати з українських біженців, які працюють у Німеччині, щорічний податок у розмірі 1900 євро.

Нова фіскальна пастка: як законопроєкт Мінфіну про "ніби євроінтеграційні зміни" Податкового кодексу зачепить мільйони українців за кордоном. Найголовніше, що вдалось Мінфіну - придумати, як визнавати тимчасово переміщених українців податковими резидентами України, в якій вони не живуть вже по кілька років.

Які основні висновки? Поки мільйони українців перебувають за межами країни, намагаючись уникнути війни та сподіваючись повернутися після її завершення, Міністерство фінансів підготувало серйозні підстави для розриву зв'язків із рідною землею. Тепер розглянемо це більш детально.

Підготовлений Мінфіном проєкт змін до Податкового кодексу України пропонує найагресивнішу в Європі модель визначення податкового резидента - таку, де достатньо однієї "прописки" в базі даних сільради або власності на нерухомість, щоб отримати зобов'язання звітувати Україні про всі свої доходи у світі і сплатити податки вдруге.

Цей законопроект був опублікований на веб-сайті Міністерства фінансів 24 лютого 2026 року. Наразі триває так зване "громадське обговорення". Якщо не виникне значних заперечень, його передадуть на розгляд Верховної Ради. Проте, насправді ми усвідомлюємо, що думка громадськості навряд чи буде врахована. Тим не менш, платники податків все ще мають можливість висловити свої погляди на цей обтяжливий фіскальний документ.

Що ховається під капотом?

У випадку, якщо цей законопроєкт буде ухвалено, він суттєво трансформує численні податкові правила, впливаючи не лише на звичайних громадян, але й на компанії та багато інших суб'єктів. Міністерство фінансів посилається на положення ATAD-1 та ATAD-2 (Директива ЄС щодо боротьби з ухиленням від сплати податків) — це дві директиви Європейського Союзу: 2016/1164/ЄС від 12 липня 2016 року та 2017/952 від 29 травня 2017 року. Проте, як зазвичай, Мінфін і його союзники у Верховній Раді пропонують норми, які виявляються значно суворішими, ніж ті, що діють у країнах ЄС.

Чому критерії визначення "податкового резидента України" мають таке велике значення? Вся справа в тому, що цей статус впливає на одне ключове питання: де і кому особи повинні сплачувати податки зі своїх доходів, будь то зарплата, прибуток від інвестицій або продаж активів.

Щоб продемонструвати серйозність цієї проблеми, варто навести приклад. Уявімо, що особа проживає в умовній Німеччині з 2022 року, але українська податкова служба визнає її податковим резидентом України. У такому випадку їй доведеться сплатити щонайменше 5% військового збору з доходів, отриманих у Німеччині. І це ще не враховуючи, що, наприклад, якщо її річна зарплата становить 24 тисячі євро, то в Німеччині вона сплатить менше 10% податку на доходи, адже перші 12,1 тисячі євро звільнені від оподаткування. Після цього українська податкова служба вимагатиме від цієї особи ще близько 1900 євро в кінці року.

Що підготував Міністерство фінансів?

У розвиненому світі податкове резидентство визначається на основі реального місця проживання особи: де вона насправді мешкає, де знаходиться її родина, та де розташовані її бізнес-інтереси. Пропонований в Україні механізм перетворює цей статус на майже непомітну пастку з п'яти окремих "параметрів".

Автори законопроєкту об'єднали критерії за допомогою сполучника "хоча б одна умова". Це свідчить про те, що не обов'язково, щоб виконувались кілька умов одночасно — достатньо дотримання лише однієї. Це є суттєвою відмінністю від принципів, що реально функціонують у країнах Європейського Союзу. Проте, нам постійно будуть нагадувати, що "в Україні все має бути так, як в Європі".

Перша зацепка: "реєстрація"

Якщо інформація про місце проживання включена до реєстру будь-якої територіальної громади, то особу автоматично вважають податковим резидентом. Це стосується навіть тих, хто вже три роки мешкає у Варшаві чи Берліні, але не встиг "виписатися" через консульство. До речі, процес "виписки" — це окрема історія.

На прикладі Польщі, Іспанії та Чехії можна побачити, що реєстрація місця проживання в цих країнах є виключно адміністративною процедурою. Вона не наділяє громадян цих держав статусом платників податків без фактичного проживання. Натомість українська практика може стати унікальною, але з негативним підтекстом.

Друга зачіпка: 183 дні у "плинному" вікні

Більшість країн Європи рахують 183 дні чітко в межах календарного року - з 1 січня по 31 грудня. Якщо людина не перетнула цього порогу за рік, вона не є податковим резидентом.

Проект закону передбачає обрахунок днів у "будь-якому 365-денному проміжку". Це може стати підводним каменем для тих, хто часто відвідує Україну: три місяці в кінці одного року та три на початку наступного - в межах кожного календарного року це не є порушенням, проте в рамках "ковзного" періоду можуть виникнути проблеми. Подібний підхід застосовують лише Румунія і Болгарія, однак там ця норма не є автоматичною підставою, необхідні й інші критерії.

Зачіпка третя: незакритий ФОП

В Іспанії, Польщі та Чехії статус підприємця може бути вагомим фактором для податкових органів, але він не є абсолютним: важливо враховувати, де фактично здійснюється бізнес і звідки надходять доходи. Якщо діяльність дійсно була переведена за межі країни, то реєстрація фізичної особи-підприємця у своїй країні не гарантує автоматичне визнання податковим резидентом.

Законодавча ініціатива не допускає жодних тлумачень: у випадку, якщо фізична особа-підприємець не була офіційно ліквідована, то особа, що тимчасово переміщена, вважається такою, що має "економічні інтереси в Україні". І крапка.

Четверта підказка: житло, що перебуває у приватній чи спільній власності.

Ця норма є найяскравішою серед усіх в Європі. Згідно із законопроєктом, якщо особа є власником квартири або будинку в Україні, і не здає їх в оренду офіційно та не використовує для підприємницької діяльності, то її статус буде визнано як "центр особистих інтересів в Україні". Це означає, що така особа вважається резидентом.

У Греції та Румунії нерухомість є лише одним із багатьох аспектів, а не основним чинником. Навіть у Німеччині, яка демонструє найбільш суворий підхід до питання "доступного житла" в межах ЄС, володіння майном не стає безумовною підставою для отримання резидентського статусу.

Унікальна, додаткова пастка (№5): сімейні взаємини.

Законопроєкт іде ще далі: якщо в певної особи дружина(чоловік) або дитина підпадають під критерій "прописки" в українській ОТГ (навіть якщо вона сама теж фізично перебуває за кордоном), вона автоматично стає резидентом України.

Уявіть: чоловік служіть в українській армії, платить податки в Україні, а в Німеччині перебувають його жінка та діти. Його дружина в такій ситуації, згідно із нормами законопроєкту, буде оголошена податковим резидентом України. Вона працює в Німеччині, платить податки там, але крім того, буде повинна звітувати українській податковій - і платити податки додатково(військовий збір - неодмінно, подоходний податок - якщо її зарплатня не надто велика). Принаймні, це випливає з букви запропонованих мінфіном змін до Податкового кодексу України.

Трохи обмеженого підпорядкування.

Найбільш небезпечна та жорстка частина проєкту схована в пунктах, де йдеться про взаємодію з міжнародними договорами (стаття 103 ПКУ).

У міжнародному праві прийнято вважати, що Конвенції, що регулюють уникнення подвійного оподаткування, мають вищу юридичну силу порівняно з національним законодавством. Наприклад, у випадку, коли Іспанія та Україна визнають особу резидентом одночасно, Конвенція застосовує процедуру взаємного узгодження (правила Tie-breaker), щоб визначити, яке резидентство є основним.

Однак, автори законопроєкту вносять пропозицію, відповідно до якої особа може вважатися резидентом України та отримувати міжнародні пільги лише за умови виконання трьох визначених критеріїв. Крім того, вона повинна "...продовжувати виконувати свої податкові зобов'язання, що стосуються сплати податків і подання податкової звітності... протягом терміну, вказаного в статті 102 цього Кодексу (а саме, 3 роки або 1095 днів - Автор)".

У чому жорсткість цього гачка: держава намагається внутрішнім законом обмежити право людини посилатися на міжнародну Конвенцію. Проєкт фактично говорить: "Навіть якщо за міжнародною Конвенцією ви визнані резидентом (наприклад) Німеччини, ми все одно вважатимемо вас резидентом України і вимагатимемо звіти й податки щонайменше 3 роки поспіль, і ви не зможете скористатися пільгами Конвенції, поки не виконаєте всі наші внутрішні вимоги щодо звітування".

Як діяти в такій ситуації?

Законопроєкт наразі перебуває на етапі обговорення і ще не був представлений у Верховній Раді. У ньому вказано, що його положення повинні вступити в силу з 1 січня 2028 року. Ви вважаєте, що це ще далеко в майбутньому? Насправді, часу залишилося небагато: або необхідно зупинити його в початковій стадії, або готуватися до реалізації.

Отже, якщо цей закон буде ухвалений у запропонованій редакції, кожному українцеві, який постійно проживає за межами країни, слід уважно перевірити:

* Чи був він анульований з реєстрації в Україні через консульство або особисто;

Чи вважається ФОП закритим, якщо його діяльність фактично переведена за межі країни?

* Яка ситуація з нерухомістю в Україні і які способи доведення того, що особа не використовує її особисто?

* Чи зареєстровані члени його родини за кордоном або чи знялися з реєстрації в Україні.

І у будь-якому випадку після перегляду можливих податкових наслідків складається враження, ніби запропонований Мінфіном законопроєкт стимулює українців, що перебувають за кордоном, рвати зв'язки з Батьківщиною. Чи як?

Витоки

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.