Право власності по-українські
Юрій Юрченко, Адвокат
«Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Право приватної власності є непорушним»
(ст. 41 Конституції України)
«Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Право приватної власності є непорушним»
(ст. 41 Конституції України)
«Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.
Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як
в інтересах суспільства і на умовах, передбачених
законом і загальними принципами міжнародного права.»
(ст.1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Захист власності»)
Всі в Україні думають і плекають надію на світле майбутнє: державні органи – на формування в Україні сприятливого інвестиційного клімату, громадяни і власники бізнесу та підприємств – на захищеність їхньої власності та відповідні гарантії. Пропоную всім нам проглянути, чи таке безхмарне небо в захисті права власності і чи так все однозначно застосовується, як прописано в Законі.
Проілюструвати практичні «гарантії захисту» права власності пропоную на прикладі однієї судової справи. Вказана публікація, видається, буде вагомим доповненням до публікацій на тему витребування майна з чужого незаконного володіння – з практичної сторони даного питання, в т.ч. практичної реалізації Постанови від 06.11.2009 р. № 9 Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».
Вбачаємо, що вказана публікація має привернути увагу і буде цікава як для фахових юристів і адвокатів, так і для інвесторів та для Міжвідомчої комісії з питань протидії поглинанню і захопленню підприємств.
Всім відомо, що в Україні на законодавчому рівні визначено право власника витребувати своє майно з чужого незаконного володіння як від недобросовісного набувача (ст.387 ЦК України), так і від добросовісного (ст.388 ЦК України).
Тобто для витребування власником свого майна йому потрібно довести (підтвердити), що він є власником майна, яке витребовується, та наявність обставин, передбачених чи то ст.387, чи то ст.388 ЦК України – які дають право витребувати йому своє майно. Зокрема, одна з підстав витребування свого майна – це доведення, що воно вибуло з володіння власника не з його волі.
На вказане, зокрема, крім закону вказує і судова практика вищих судових інстанцій: як Вищого господарського суду України, так і Верховного Суду України.
А саме:
Зміст правової позиції та висновків вищих судових інстанцій, у відповідності до яких мають приймати рішення і нижчі судові інстанції згідно їх обов’язковості за ст.111-28 ГПК України, полягає в наступному.
Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України за загальним правилом право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Разом з тим, згідно ч. 2 ст. 658 ЦК України якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.
В силу приписів ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Відповідно до ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Таким чином, за змістом ст.ст. 330, 388, 658 ЦК України право власності на майно, передане за договором купівлі-продажу всупереч волі власника цього майна, не набувається у тому числі і добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути витребувано власником на підставі ст. 388 ЦК України, в т.ч. і від добросовісного набувача. Згідно вказаних норм цивільного законодавства право позивача на визнання за ним права власності на спірне майно, повернення майна тощо базується на визнанні права власності абсолютним правом, яке не припиняється із незаконною втратою цього майна власником та втратою можливості здійснювати права на це майно.
Досить чіткою і зрозумілою видається правова позиція вищих судових інстанцій.
Як Ви думаєте, якщо власник доводить наявність вказаних юридичних фактів, чи може він беззаперечно все-таки витребувати своє майно ? Видається, що ТАК!
Чи можуть бути інші перешкоди для витребування власником свого майна ? Здається, що НІ !
Однак існують «але» у вигляді практичного застосування вказаних норм Закону судом в іншій справі …
Так, зокрема, господарським судом Чернігівської області ще з лютого 2008 року розглядається справа про витребування майна з чужого незаконного володіння, і після задоволення позову в 2009 р. з підстав зазначених вище (рішення Господарського суду Чернігівської області від 17.06.2009 р. - http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/4174683) та в 2010 р. (Постанова Київського апеляційного господарського суду від 25.05.2010 р. - http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/10064162), - нажаль, розпочало в Україні на теренах Чернігівської області з’являтися інше правозастосування та розуміння гарантій права власності та його захисту, а ще точніше – почали формуватися підстави для відмови у витребування майна з чужого незаконного володіння.
Після скасування Вищим господарським судом України 10.08.2010 р. рішення про задоволення позову з причин, як вказав ВГСУ - http://reyestr.court.gov.ua/Review/11016062 , неповноти дослідження матеріалів справи, - при новому розгляді справи з’явилися новели в захисті права власності – від зворотного. Чому від зворотного - запитаєте Ви? Та тому, що судом на перше місце були поставлені інтереси набувачів, а первісний власник був позбавлений права витребувати своє майно.
Як Ви вже здогадалися, суди відмовляли у витребуванні свого майна і це при тому, що при новому розгляді нових обставин встановлено не було, але норми закону були застосовані діаметрально протилежно.
Так, читачі та фахові юристи можуть в цьому переконатися на прикладі наступних судових рішень:
Рішення господарського суду Чернігівської області від 29.11.2010 р., ЄДРСР - http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12723516,
Постанова Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2011 р., ЄДРСР - http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/14643324та
Постанова Вищого господарського суду України 22.06.2011 р. в ЄДРСР - http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/16469583– про відмову власнику у витребуванні свого майна, оскільки був факт реєстрації в БТІ за відповідачами-володільцями, відповідно вони, начебто, отримали право продавати майно позивача (законного власника).
Це при тому, що абз.5 п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справпро визнання правочинів недійсними», чітко визначено, що саме рішення суду про витребування майна є підставою для скасування реєстрації, а не реєстрація права власності є перешкодою для витребування майна, зазначивши наступне:
«Рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації (статті 19, 27 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV“Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень”).»
Вказані судові рішення обрунтовані, зокрема, наступними перешкодами (на думку судів) для витребування майна на користь позивача:
«Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації (ч. ч. 3, 4 ст. 334 Цивільного кодексу України).
За змістом ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Таким чином, відповідачі набули право власності на спірні нежитлові приміщення у зв’язку з державною реєстрацією, а отже мали право відчужувати спірне майно.»
Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як
в інтересах суспільства і на умовах, передбачених
законом і загальними принципами міжнародного права.»
(ст.1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Захист власності»)
Всі в Україні думають і плекають надію на світле майбутнє: державні органи – на формування в Україні сприятливого інвестиційного клімату, громадяни і власники бізнесу та підприємств – на захищеність їхньої власності та відповідні гарантії. Пропоную всім нам проглянути, чи таке безхмарне небо в захисті права власності і чи так все однозначно застосовується, як прописано в Законі.
Проілюструвати практичні «гарантії захисту» права власності пропоную на прикладі однієї судової справи. Вказана публікація, видається, буде вагомим доповненням до публікацій на тему витребування майна з чужого незаконного володіння – з практичної сторони даного питання, в т.ч. практичної реалізації Постанови від 06.11.2009 р. № 9 Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».
Вбачаємо, що вказана публікація має привернути увагу і буде цікава як для фахових юристів і адвокатів, так і для інвесторів та для Міжвідомчої комісії з питань протидії поглинанню і захопленню підприємств.
Всім відомо, що в Україні на законодавчому рівні визначено право власника витребувати своє майно з чужого незаконного володіння як від недобросовісного набувача (ст.387 ЦК України), так і від добросовісного (ст.388 ЦК України).
Тобто для витребування власником свого майна йому потрібно довести (підтвердити), що він є власником майна, яке витребовується, та наявність обставин, передбачених чи то ст.387, чи то ст.388 ЦК України – які дають право витребувати йому своє майно. Зокрема, одна з підстав витребування свого майна – це доведення, що воно вибуло з володіння власника не з його волі.
На вказане, зокрема, крім закону вказує і судова практика вищих судових інстанцій: як Вищого господарського суду України, так і Верховного Суду України.
А саме:
- Зокрема, Постанови Верховного Суду України від 28.03.2011 року у справі № 18/76-09 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/14758921), від 06.12.2010 року у справі № 3-13гс10 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13485878), від 03.10.2006 р. (справа № 3-3327к06) http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/285538
- та Постанови Вищого господарського суду України від 18.08.2009 р. в справі № 17/308, адреса в ЄДРСР http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/4885263; на офіційному сайті ВГСУ http://arbitr.gov.ua/docs/28_2453091.html;від 02.03.2010 р. в справі № 9/198/30/11-9/199/29/10 (8/258/22-8/294/23)),адреса в ЄДРСР http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/8215112; від 10.03.2010 р. в справі № 5020-1/018-7/124-11/260-13/120-11/403-9/284) адреса в ЄДРСР http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/8216541
Зміст правової позиції та висновків вищих судових інстанцій, у відповідності до яких мають приймати рішення і нижчі судові інстанції згідно їх обов’язковості за ст.111-28 ГПК України, полягає в наступному.
Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України за загальним правилом право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Разом з тим, згідно ч. 2 ст. 658 ЦК України якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.
В силу приписів ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Відповідно до ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Таким чином, за змістом ст.ст. 330, 388, 658 ЦК України право власності на майно, передане за договором купівлі-продажу всупереч волі власника цього майна, не набувається у тому числі і добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути витребувано власником на підставі ст. 388 ЦК України, в т.ч. і від добросовісного набувача. Згідно вказаних норм цивільного законодавства право позивача на визнання за ним права власності на спірне майно, повернення майна тощо базується на визнанні права власності абсолютним правом, яке не припиняється із незаконною втратою цього майна власником та втратою можливості здійснювати права на це майно.
Досить чіткою і зрозумілою видається правова позиція вищих судових інстанцій.
Як Ви думаєте, якщо власник доводить наявність вказаних юридичних фактів, чи може він беззаперечно все-таки витребувати своє майно ? Видається, що ТАК!
Чи можуть бути інші перешкоди для витребування власником свого майна ? Здається, що НІ !
Однак існують «але» у вигляді практичного застосування вказаних норм Закону судом в іншій справі …
Так, зокрема, господарським судом Чернігівської області ще з лютого 2008 року розглядається справа про витребування майна з чужого незаконного володіння, і після задоволення позову в 2009 р. з підстав зазначених вище (рішення Господарського суду Чернігівської області від 17.06.2009 р. - http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/4174683) та в 2010 р. (Постанова Київського апеляційного господарського суду від 25.05.2010 р. - http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/10064162), - нажаль, розпочало в Україні на теренах Чернігівської області з’являтися інше правозастосування та розуміння гарантій права власності та його захисту, а ще точніше – почали формуватися підстави для відмови у витребування майна з чужого незаконного володіння.
Після скасування Вищим господарським судом України 10.08.2010 р. рішення про задоволення позову з причин, як вказав ВГСУ - http://reyestr.court.gov.ua/Review/11016062 , неповноти дослідження матеріалів справи, - при новому розгляді справи з’явилися новели в захисті права власності – від зворотного. Чому від зворотного - запитаєте Ви? Та тому, що судом на перше місце були поставлені інтереси набувачів, а первісний власник був позбавлений права витребувати своє майно.
Як Ви вже здогадалися, суди відмовляли у витребуванні свого майна і це при тому, що при новому розгляді нових обставин встановлено не було, але норми закону були застосовані діаметрально протилежно.
Так, читачі та фахові юристи можуть в цьому переконатися на прикладі наступних судових рішень:
Рішення господарського суду Чернігівської області від 29.11.2010 р., ЄДРСР - http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12723516,
Постанова Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2011 р., ЄДРСР - http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/14643324та
Постанова Вищого господарського суду України 22.06.2011 р. в ЄДРСР - http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/16469583– про відмову власнику у витребуванні свого майна, оскільки був факт реєстрації в БТІ за відповідачами-володільцями, відповідно вони, начебто, отримали право продавати майно позивача (законного власника).
Це при тому, що абз.5 п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справпро визнання правочинів недійсними», чітко визначено, що саме рішення суду про витребування майна є підставою для скасування реєстрації, а не реєстрація права власності є перешкодою для витребування майна, зазначивши наступне:
«Рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації (статті 19, 27 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV“Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень”).»
Вказані судові рішення обрунтовані, зокрема, наступними перешкодами (на думку судів) для витребування майна на користь позивача:
«Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації (ч. ч. 3, 4 ст. 334 Цивільного кодексу України).
За змістом ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Таким чином, відповідачі набули право власності на спірні нежитлові приміщення у зв’язку з державною реєстрацією, а отже мали право відчужувати спірне майно.»
Отже, для всіх інстанцій судів, при наявності чітко виписаного ст.ст.387,388 ЦК України переліку підстав для витребування майна (все решта – підстави для відмови), - ПЕРЕШКОДОЮ у витребуванні майна стала реєстрація відповідачами договорів з подальшого перепродажу згідно ч.ч.3,4 ст.334 ЦК України. При цьому, прошу звернути увагу на той факт, що ст.346 ЦК України не передбачено припинення права власності (в даному випадку позивача, як власника) – в зв’язку з реєстрацією договорів купівлі-продажу його майна за іншими особами. Постає закономірне питання – чому суд вирішив таким чином застосовувати закон, ігноруючи підстави, зазначені в ст.387,388 ЦК України, і чому надається пріоритет ч.ч.3,4 ст.334 ЦК України ? Адже це не є підставою припинення права власності позивача !
З такою позицією судів погодитись не можна, оскільки:
Сам факт державної реєстрації договору не може розглядатись відокремлено від правомірності проведення такої реєстрації.
Так, суди всіх інстанцій підтвердили право власності позивача, а відповідно його право на витребування свого майна.
Також судами та матеріалами справи підтверджено, що майно вибуло з володіння ТОВ «Чернігівавтотранссервіс» (власника) не з волі ТОВ «Чернігівавтотранссервіс» (на вказані дії та факти згоди не надавав), а у зв’язку з:
- прийняттям рішення господарським судом Чернігівської області від 31.01.2005 р. по справі № 9/120/16(8/300), яке в подальшому було скасовано постановою Вищого господарського суду від 29.11.2005 р. по справі № 9/120/16(8/300)(для аналогії наводжу приклади судових рішень про витребування: Постанова ВГСУ в справі № 17/308, - http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/4885263; та Постанови Верховного Суду України від 28.03.2011 року у справі № 18/76-09 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/14758921) та від 03.10.2006 р. (справа № 3-3327к06) http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/285538, та
- реєстрацією права власності за відповідачем-1 до набрання вказаним рішенням суду від 31.01.05р. законної сили.
При цьому, витребуванню майно підлягає навіть при відсутності арешту, а вже при наявності арештів майно підлягає витребуванню тим більше, оскільки відчужено не тільки всупереч абсолютному праву власності позивача, а й всупереч публічній (державній) забороні вчиняти певні дії.
Тобто господарські суди (всі 3 інстанції), визнаючи право власності за дійсним власником - ТОВ «Чернігівавтотранссервіс»з 03.06.2003 р. - вказують, що нові власники набули право власності по факту реєстрації їх договорів в БТІ в лютому 2005 р. З чим не можна погодитись. Як вже зазначалося, таке право відповідачі не набули згідно ст.ст.317,321,328,330,388,658 ЦК України, так як реєтрація проведена з порушеннями та продано майно особою – яка не мала права розпоряджатися майном.
При цьому, майно може і має бути витребуване з чужого незаконного володіння, оскількизастосування спеціальних способів захисту права власності (віндикаційний позов) за п.3 ч.1 ст.388 ЦК України, не ставиться у залежність від:
З такою позицією судів погодитись не можна, оскільки:
Сам факт державної реєстрації договору не може розглядатись відокремлено від правомірності проведення такої реєстрації.
Так, суди всіх інстанцій підтвердили право власності позивача, а відповідно його право на витребування свого майна.
Також судами та матеріалами справи підтверджено, що майно вибуло з володіння ТОВ «Чернігівавтотранссервіс» (власника) не з волі ТОВ «Чернігівавтотранссервіс» (на вказані дії та факти згоди не надавав), а у зв’язку з:
- прийняттям рішення господарським судом Чернігівської області від 31.01.2005 р. по справі № 9/120/16(8/300), яке в подальшому було скасовано постановою Вищого господарського суду від 29.11.2005 р. по справі № 9/120/16(8/300)(для аналогії наводжу приклади судових рішень про витребування: Постанова ВГСУ в справі № 17/308, - http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/4885263; та Постанови Верховного Суду України від 28.03.2011 року у справі № 18/76-09 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/14758921) та від 03.10.2006 р. (справа № 3-3327к06) http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/285538, та
- реєстрацією права власності за відповідачем-1 до набрання вказаним рішенням суду від 31.01.05р. законної сили.
При цьому, витребуванню майно підлягає навіть при відсутності арешту, а вже при наявності арештів майно підлягає витребуванню тим більше, оскільки відчужено не тільки всупереч абсолютному праву власності позивача, а й всупереч публічній (державній) забороні вчиняти певні дії.
Тобто господарські суди (всі 3 інстанції), визнаючи право власності за дійсним власником - ТОВ «Чернігівавтотранссервіс»з 03.06.2003 р. - вказують, що нові власники набули право власності по факту реєстрації їх договорів в БТІ в лютому 2005 р. З чим не можна погодитись. Як вже зазначалося, таке право відповідачі не набули згідно ст.ст.317,321,328,330,388,658 ЦК України, так як реєтрація проведена з порушеннями та продано майно особою – яка не мала права розпоряджатися майном.
При цьому, майно може і має бути витребуване з чужого незаконного володіння, оскількизастосування спеціальних способів захисту права власності (віндикаційний позов) за п.3 ч.1 ст.388 ЦК України, не ставиться у залежність від:
1)наявності (відсутності) реєстрації в БТІ за іншими володільцями;
2)наявності (відсутності) арештів на майно тощо;
3)визнання недійсними договорів з перепродажу цього майна.
Єдиною обов’язковою умовою для витребування є вибуття майна від власника поза його волею, факт якого встановлено судами всіх інстанцій (підтверджено, що на момент відчуження майна відповідачем 1 рішення суду, як правовстановлюючий документ, на підставі якого відбулося відчуження майна, не набрало законної сили, пізніше було скасовано з направленням справи на новий розгляд, а 16.09.2011 р. позов взагалі залишено без розгляду - http://reyestr.court.gov.ua/Review/18201117).
За таких обставин, виходячи з норм діючого законодавства та обов’язкової до застосування практики судів касаційної інстанції, незаконні володільці не набули права власності на майно ТОВ «Чернігівавтотранссервіс», який залишився єдиним власником цього майна, однак…
Чи забезпечують суди компенсацію вартості майна в разі неможливості його витребування?
При цьому, які ж гарантії передбачені в захисті права власності в разі все-таки відмови позивачеві в задоволені позову про витребування майна ?
Видається, і тут законодавець все чітко передбачив ст.ст.1212,1213 ЦК України, і при винесенні відповідного рішення суд мав вирішити,одночасно, питання про відшкодування власнику вартості майна за цінами на момент його винесення.
Проте знов постає питання, чому суд вказану норму не застосував і фактично лишив за відповідачами БЕЗКОШТОВНО відповідне майно ? То чи є гарантії компенсації вартості свого майна в разі неможливості його витребування ? Прямі норми – ст.ст.1212, 1213 ЦК України, вказують, що ТАК ! Як вирішить суд – будемо інформувати громадськість !
Допуск до Верховного Суду України
Зважаючи на вказане неоднакове застосування норм матеріального права, власником – ТОВ «Чернігівавтотранссервіс» було відповідним чином прореаговано і 22.07.2011 р. подано до Вищого господарського суду України Заяву про перегляд Верховним Судом України судових рішень: Постанови Вищого господарського суду України від 22.06.2011 р. (Постанови Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2011 р. та Рішення Господарського суду Чернігівської області від 29.11.2010 р.), згідно п.1 ч.1 ст.111-16 ГПК України.
Мотивом та підставою звернення стало неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що призвело до винесення різних за змістом рішень відносно вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння, а саме: неоднакове застосування норм матеріального права - ст.ст.316,317,319,321,328,330,346,387,388,392,658 ЦК України, ст.ст.19,41,124,129 Конституції України, ст.1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод”, ст.17 Закону України „Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини”.
Згідно ст.111-28 ГПК України суди мали привести свою практику у відповідність до рішень Верховного Суду України, однак не привели – чи наявна за це відповідальність ?
Чи втілиться вона хоча б в Ухвалу про допуск справи до провадження ВСУ чи буде чергове унікальне судове рішення, яке несе в собі небезпеку для інституту захисту права власності в Україні і жодним чином не сприяє формуванню сприятливого інвестиційного клімату в державі ? Судді та час покажуть …
Маємо надію, що Вищий господарський суд України зважить на свою практику та практику Верховного суду України та допустить до перегляду Верховним Судом України його Постанови від 22.06.2011 р. з метою приведення судових рішень у даній справі до вимог Закону та забезпечення однакової судової практики по одних і тих же правовідносинах і нормах матеріального права.
Інакше це рішення – загроза існуванню права власності в Україні, як такого – виникає небезпечний судовий прецедент, який полягає в можливості вільно чуже майно продати, зареєструвати за третіми особами і вказувати, що законний власник той, хто продав чуже майно і зареєстрував його в БТІ, а не той, хто первісно ним володів і жодним чином не давав згоди на його продаж.
Дуже цікавий факт - арешти та заборони все-таки підтвердилися самими відповідачами
Відповідачі, які весь час вказували на відсутність арештів та заборон відчуження відповідного майна і до аргументів яких прислухалися суди – згодом, після Постанови ВГСУ від 22.06.2011 р. (на їх користь) подали до суду заяви про зняття (скасування) арештів …
Цікаво, чи не так ? Виходить, що відповідачі все-таки підтвердили наявність арештів та заборон і відповідно перешкод для відчуження (перепродажу) майна. Суд в свою чергу, 16.09.2011 р. зняв відповідні арешти та заборони відчуження майна і заборони вчинення реєстраційних дій, - http://reyestr.court.gov.ua/Review/18201117.
Перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами
То чи може в такому разі залишатися в силі рішення суду, яке ґрунтувалося, зокрема, на відсутності арештів і на відсутності перешкод для реєстраційних дій ? За логікою та законом, звичайно, що ні.
В зв’язку з вказаним, власником подано заяву про перегляд за нововиявленими обставинами Рішення господарського суду Чернігівської області від 29.11.2010 р.
Маємо надію, що суд нарешті приведе своє рішення у відповідність до вимог норм матеріального права та рішень Вищого господарського та Верховного Суду України в аналогічних справах (ст.111-28 ГПК України).
Однак, поки на сьогодні, суд вирішив, ухвалою від 31.10.2011 р. http://reyestr.court.gov.ua/Review/18893864 , що відсутні підстави для перегляду рішення від 29.11.2010 р. – за ново виявленими обставинами.
Чекаємо на рішення Київського апеляційного господарського суду …
Звернення до Європейського Суду
Маючи всі підстави сумніватися в об’єктивності національних судів, дана справа була направлена на розгляд доЄвропейського Суду з Прав Людини шляхом подання відповідно Звернення та знаходиться в активній стадії підготовки до розгляду заяви власника щодо неможливості захисту власником в Україні свого права власності та щодо тривалості строку розгляду справ про захист права власності, де власник вимушений заявляти справедливу сатисфакцію (стягнення з високої договірної сторони – держави Україна) в розмірі вартості майна, яке національні суди відмовляються захищати, маючи для цього всі підстави і ОБОВЯЗОК. Невже держава-Україна не здатна самостійно вирішити вказаний спір, відповідно до вимог Закону ? Невже обов’язково для цього Рішення Європейського Суду ?
Перевірка Вищої ради Юстиції
Крім цього, ТОВ «Чернігівавтотранссервіс» вимушено було звернутися до Вищої ради юстиції з приводу даного спору та його вирішення всупереч вимогам норм матеріального права та судовій практиці (ст.111-28 ЦК України). 16.09.2011 р., згідно листа Голови ВРЮ призначена відповідна перевірка. Чекаємо на справедливе рішення по суті перевірки. Поки-що результатів немає. Зобов’язуємося, також, інформувати громадськість про хід та результати перевірки !
Обіцяємо тримати Вас в курсі розвитку даної справи про захист права власності в Україні шляхом витребування мана з чужого незаконного володіння, оскільки вважаємо її показовою та знаковою в питанні захисту права власності в Україні
Опубліковано зі згоди автора
2)наявності (відсутності) арештів на майно тощо;
3)визнання недійсними договорів з перепродажу цього майна.
Єдиною обов’язковою умовою для витребування є вибуття майна від власника поза його волею, факт якого встановлено судами всіх інстанцій (підтверджено, що на момент відчуження майна відповідачем 1 рішення суду, як правовстановлюючий документ, на підставі якого відбулося відчуження майна, не набрало законної сили, пізніше було скасовано з направленням справи на новий розгляд, а 16.09.2011 р. позов взагалі залишено без розгляду - http://reyestr.court.gov.ua/Review/18201117).
За таких обставин, виходячи з норм діючого законодавства та обов’язкової до застосування практики судів касаційної інстанції, незаконні володільці не набули права власності на майно ТОВ «Чернігівавтотранссервіс», який залишився єдиним власником цього майна, однак…
Чи забезпечують суди компенсацію вартості майна в разі неможливості його витребування?
При цьому, які ж гарантії передбачені в захисті права власності в разі все-таки відмови позивачеві в задоволені позову про витребування майна ?
Видається, і тут законодавець все чітко передбачив ст.ст.1212,1213 ЦК України, і при винесенні відповідного рішення суд мав вирішити,одночасно, питання про відшкодування власнику вартості майна за цінами на момент його винесення.
Проте знов постає питання, чому суд вказану норму не застосував і фактично лишив за відповідачами БЕЗКОШТОВНО відповідне майно ? То чи є гарантії компенсації вартості свого майна в разі неможливості його витребування ? Прямі норми – ст.ст.1212, 1213 ЦК України, вказують, що ТАК ! Як вирішить суд – будемо інформувати громадськість !
Допуск до Верховного Суду України
Зважаючи на вказане неоднакове застосування норм матеріального права, власником – ТОВ «Чернігівавтотранссервіс» було відповідним чином прореаговано і 22.07.2011 р. подано до Вищого господарського суду України Заяву про перегляд Верховним Судом України судових рішень: Постанови Вищого господарського суду України від 22.06.2011 р. (Постанови Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2011 р. та Рішення Господарського суду Чернігівської області від 29.11.2010 р.), згідно п.1 ч.1 ст.111-16 ГПК України.
Мотивом та підставою звернення стало неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що призвело до винесення різних за змістом рішень відносно вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння, а саме: неоднакове застосування норм матеріального права - ст.ст.316,317,319,321,328,330,346,387,388,392,658 ЦК України, ст.ст.19,41,124,129 Конституції України, ст.1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод”, ст.17 Закону України „Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини”.
Згідно ст.111-28 ГПК України суди мали привести свою практику у відповідність до рішень Верховного Суду України, однак не привели – чи наявна за це відповідальність ?
Чи втілиться вона хоча б в Ухвалу про допуск справи до провадження ВСУ чи буде чергове унікальне судове рішення, яке несе в собі небезпеку для інституту захисту права власності в Україні і жодним чином не сприяє формуванню сприятливого інвестиційного клімату в державі ? Судді та час покажуть …
Маємо надію, що Вищий господарський суд України зважить на свою практику та практику Верховного суду України та допустить до перегляду Верховним Судом України його Постанови від 22.06.2011 р. з метою приведення судових рішень у даній справі до вимог Закону та забезпечення однакової судової практики по одних і тих же правовідносинах і нормах матеріального права.
Інакше це рішення – загроза існуванню права власності в Україні, як такого – виникає небезпечний судовий прецедент, який полягає в можливості вільно чуже майно продати, зареєструвати за третіми особами і вказувати, що законний власник той, хто продав чуже майно і зареєстрував його в БТІ, а не той, хто первісно ним володів і жодним чином не давав згоди на його продаж.
Дуже цікавий факт - арешти та заборони все-таки підтвердилися самими відповідачами
Відповідачі, які весь час вказували на відсутність арештів та заборон відчуження відповідного майна і до аргументів яких прислухалися суди – згодом, після Постанови ВГСУ від 22.06.2011 р. (на їх користь) подали до суду заяви про зняття (скасування) арештів …
Цікаво, чи не так ? Виходить, що відповідачі все-таки підтвердили наявність арештів та заборон і відповідно перешкод для відчуження (перепродажу) майна. Суд в свою чергу, 16.09.2011 р. зняв відповідні арешти та заборони відчуження майна і заборони вчинення реєстраційних дій, - http://reyestr.court.gov.ua/Review/18201117.
Перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами
То чи може в такому разі залишатися в силі рішення суду, яке ґрунтувалося, зокрема, на відсутності арештів і на відсутності перешкод для реєстраційних дій ? За логікою та законом, звичайно, що ні.
В зв’язку з вказаним, власником подано заяву про перегляд за нововиявленими обставинами Рішення господарського суду Чернігівської області від 29.11.2010 р.
Маємо надію, що суд нарешті приведе своє рішення у відповідність до вимог норм матеріального права та рішень Вищого господарського та Верховного Суду України в аналогічних справах (ст.111-28 ГПК України).
Однак, поки на сьогодні, суд вирішив, ухвалою від 31.10.2011 р. http://reyestr.court.gov.ua/Review/18893864 , що відсутні підстави для перегляду рішення від 29.11.2010 р. – за ново виявленими обставинами.
Чекаємо на рішення Київського апеляційного господарського суду …
Звернення до Європейського Суду
Маючи всі підстави сумніватися в об’єктивності національних судів, дана справа була направлена на розгляд доЄвропейського Суду з Прав Людини шляхом подання відповідно Звернення та знаходиться в активній стадії підготовки до розгляду заяви власника щодо неможливості захисту власником в Україні свого права власності та щодо тривалості строку розгляду справ про захист права власності, де власник вимушений заявляти справедливу сатисфакцію (стягнення з високої договірної сторони – держави Україна) в розмірі вартості майна, яке національні суди відмовляються захищати, маючи для цього всі підстави і ОБОВЯЗОК. Невже держава-Україна не здатна самостійно вирішити вказаний спір, відповідно до вимог Закону ? Невже обов’язково для цього Рішення Європейського Суду ?
Перевірка Вищої ради Юстиції
Крім цього, ТОВ «Чернігівавтотранссервіс» вимушено було звернутися до Вищої ради юстиції з приводу даного спору та його вирішення всупереч вимогам норм матеріального права та судовій практиці (ст.111-28 ЦК України). 16.09.2011 р., згідно листа Голови ВРЮ призначена відповідна перевірка. Чекаємо на справедливе рішення по суті перевірки. Поки-що результатів немає. Зобов’язуємося, також, інформувати громадськість про хід та результати перевірки !
Обіцяємо тримати Вас в курсі розвитку даної справи про захист права власності в Україні шляхом витребування мана з чужого незаконного володіння, оскільки вважаємо її показовою та знаковою в питанні захисту права власності в Україні
Опубліковано зі згоди автора
