Цінності, які слід мати. Місія, в яку варто вірити. Для справжньої трансформації суспільства.

Олександра Смілянець — фахівець у сфері фандрейзингу та керівниця громадської організації "Прозорі землі в українських громадах".

Гранти добігають кінця. Проєкти доходять до завершення. Проте місія залишається незмінною і продовжує вести організацію вперед.

Більшість громадських організацій мають свої місії. Ці місії зазвичай розміщені на вебсайтах, в презентаціях, стратегічних документах або грантових заявках. Їх також можна зустріти в профілях організацій у соціальних мережах.

Зазвичай це правильні слова: розвиток, демократія, права людини, сильні громади, рівні можливості, прозорість, сталий розвиток. Але є питання, яке набагато важливіше за саме формулювання:

Чи дійсно організація функціонує у відповідності до своєї місії?

Бо місію дуже легко написати.

Набагато важче залишатися вірним своїм принципам, коли постають складні рішення, потрібно відмовитися від спокусливих можливостей фінансування, змінити стратегії, усвідомити власні помилки або продовжувати працювати в умовах, де швидкого результату не передбачено. Саме в таких моментах виявляються істинні цінності громадської організації.

Місія не є просто естетично привабливим висловленням.

Я дедалі більше переконуюся, що місію ГО варто сприймати не як елемент корпоративного стилю, а як стратегічний орієнтир. Вона має відповідати на просте, але фундаментальне питання:

"Яка мета існування нашої організації?"

Не "які проєкти ми реалізуємо".

Не "які фінансування ми отримуємо".

Не "яка кількість заходів буде організовано цього року".

А саме - для чого?

Яку саме проблему ми прагнемо вирішити?

Яке суспільство ми прагнемо створити?

Яку роль беремо на себе у цій зміні?

Це має для мене суттєве значення.

Проєкт має свою стартову та завершальну стадії.

Грант має дедлайн.

Програма має бюджет.

Місія повинна зберігатися навіть після завершення наступного проєкту.

Якщо організація не здатна чітко визначити спільні цінності або мету, що об'єднує усі її проєкти, окрім вимог донорів, існує ймовірність, що вона поступово стане компанією, орієнтованою лише на виконання проєктів.

Сьогодні ми зосереджені на одній конкретній темі, оскільки отримали фінансування для її розвитку.

Завтра зустрінуся з новою людиною, адже стартував новий конкурс.

Післязавтра – ще один шанс, адже це можливість зберегти команду.

Таким чином, організація здатна втілити численні успішні проєкти, але при цьому може поступово знецінити свою унікальність.

Цінності виникають у момент, коли постає можливість вибору.

Легко говорити про цінності, коли альтернативи відсутні.

Ситуація ускладнюється, коли існує можливість вибору.

Наприклад, коли виникає шанс отримати фінансову підтримку, але запропонований проект лише частково відповідає завданням та цілям організації.

Або коли партнер пропонує ресурси, але його підхід суперечить принципам організації.

Або ж у ситуаціях, коли можна миттєво продемонструвати вражаючий результат, проте для досягнення справжніх змін необхідні тривалі та складні зусилля.

Саме в такі моменти цінності перестають бути словами.

Вони стають управлінським інструментом.

Сильна організація повинна мати можливість сказати:

"Цей вид фінансування нам не підходить."

"Такий формат співпраці не відповідає нашим основним цінностям."

"Цей проєкт не сприяє досягненню нашої мети."

"Ми не будемо робити це лише тому, що на це зараз є гроші".

Це не свідчить про відмову від шансів.

Не зовсім так.

Це означає, що організація має власну позицію.

І саме присутність цієї позиції перетворює її на потужного партнера.

Місія як критерій для ухвалення рішень.

На мою думку, місія повинна виконувати функцію фільтра.

Перед тим, як розпочати новий проєкт, команді слід задати наступні питання:

Чи узгоджується це з нашою місією?

Чи застосовуємо ми в даному випадку наші знання та досвід?

Чи дійсно ця діяльність веде нас до бажаних змін?

* Чи потрібен цей проєкт людям, заради яких ми існуємо?

Якщо відповідь на ці питання позитивна - це сильний аргумент рухатися вперед.

Якщо це не так, можливо, доцільно призупинитися і переосмислити своє рішення.

Це має особливе значення для організацій, що функціонують в рамках грантової екосистеми.

Донорські програми можуть змінюватися. Пріоритети можуть змінюватися. Джерела фінансування можуть змінюватися.

Проте, якщо місія організації визначена ясно, вона не повинна піддаватися змінам з кожним новим конкурсом.

Отримується парадокс у іншому світлі:

Організація має свою місію, проте фактично вона формується в залежності від умов грантових конкурсів, які проходять регулярно.

Це небезпечна залежність.

Не грант визначає місію. Місія визначає, які ресурси нам потрібні

Я не розділяю місію та фінансування.

Навпаки, ефективний фандрейзинг бере свій початок саме з місії.

Коли організація чітко розуміє, яку проблему вона вирішує, їй легше пояснити донорам, бізнесу та партнерам, навіщо потрібні ресурси.

В такому випадку, питання формулюється інакше:

"Ми маємо шанс отримати грант. Які ідеї можемо розглянути для цього?"

А:

"Ми усвідомлюємо, яку трансформацію прагнемо втілити. Які ресурси та співпраця можуть сприяти нашому успішному досягненню цієї мети?"

Це принципово інша логіка.

У першому випадку організація залежить від можливостей.

У другому випадку – сама встановлює пріоритети та знаходить ресурси для їх втілення.

І саме в цей момент місія перетворюється з абстрактної ідеї на фундамент стратегічного управління.

Чи помітна мета в нашій повсякденній діяльності?

Існує надзвичайно легкий метод, аби з’ясувати, чи діє організація у відповідності зі своєю місією.

Подивитися не на сайт.

Подивитися на її рішення.

На те, кого вона залучає до роботи.

Як обирає партнерів.

Як комунікує.

Яке ставлення до команди.

Як взаємодіяти з людьми, для яких вона була розроблена.

Як застосовує фінанси.

Які проєкти відхиляє.

Про що говорить навіть тоді, коли це не передбачено грантовою заявкою.

Якщо організація декларує розвиток громад, але приймає рішення без участі самих громад - тут виникає питання.

Коли йдеться про демократичні засади, варто зазначити, що в самій організації всі рішення приймаються лише однією особою.

Якщо організація стверджує про свою відкритість, але не роз'яснює партнерам і своїй аудиторії способи використання ресурсів, то її цінність залишається лише на рівні декларацій.

Місія повинна відображатися в наших діях.

Інакше це просто текст.

Віра в зміни - теж ресурс

Є ще одна річ, про яку рідше говорять у стратегічному менеджменті громадських організацій.

Віра — це впевненість у чомусь, що виходить за межі очевидного.

Це не ілюзорна переконаність в тому, що всього лише декілька тренінгів здатні миттєво трансформувати суспільство.

А фахова впевненість у тому, що зміни реальні.

Саме вона часто затримує людей у сфері громадських ініціатив на триваліший період, ніж один цикл фінансування.

Оскільки соціальні трансформації зазвичай не відбуваються миттєво.

Можна роками працювати з громадами, пояснювати складні процеси, будувати партнерства, створювати інструменти участі - і не отримувати миттєвого результату.

Але якщо команда справді вірить у те, що робить, кожен маленький результат стає частиною більшої зміни.

Особа, яка вперше взяла участь у процесі ухвалення рішення.

Спільнота, що запровадила інноваційний інструмент.

Співпраця, що відкрила можливості для досягнення результатів, недоступних для організації в одиночку.

Команда, що набула навичок працювати ефективніше.

Це саме той капітал, який не завжди можливо оцінити за допомогою цифр у грантовому звіті.

Громадський сектор не існує лише для того, щоб реалізувати велику кількість проєктів.

Проєкти є необхідними.

Гранти потрібні.

Необхідне фінансування.

Необхідність у професійному управлінні є очевидною.

Проте все це є лише засоби.

Не сенс.

Суть полягає в трансформації, ради якої функціонує організація.

Саме тому сильна ГО - це не та, яка реалізувала найбільше проєктів.

Це та, яка здатна дати відповідь навіть через багато років:

* що ми хочемо змінити;

* чому для нас це важливо;

* яких засад ми не збираємося відмовлятися;

* і з яких причин ми далі займаємося цим.

У період, коли українське громадянське суспільство стикається з численними викликами, питання місії набуває особливої ваги.

Неможливо одночасно просуватися у всіх напрямках.

Важливо зрозуміти, в якому напрямку ти рухаєшся.

Важливо усвідомлювати, для чого ви докладаєте зусиль у своїй праці.

Необхідно володіти достатньою внутрішньою впевненістю, щоб не відмовитися від свого справжнього "заради чого" в погоні за наступним грантом, партнерством або привабливими цифрами у звіті.

Місія – це не просто слова, які ми використовуємо, щоб охарактеризувати себе.

Місія - це те, що залишається від організації, коли прибрати логотип, грантовий бюджет, презентацію і список реалізованих проєктів.

Постає питання:

"Чи стало суспільство хоч трохи ближчим до тієї зміни, заради якої ми свого часу вирішили почати?"

Якщо відповідь "так" - значить, місія справді працює.

І в такому випадку цінності стають не просто словами на веб-сторінці.

Це основа, на якій організація продовжує впроваджувати зміни.